«Du stehst vor der Tür des Himmels»
J. Bohme
На небі Бог,
Але й земля на небі.
А ми в юдолі,
Й темінь наших душ
Нам незбагненна.
Годі виглядати
Промінчик з-під дверей.
Розлито
Те світло скрізь.
Та кожен вперто
Собі його зустріч заступає
І руку викидає, мов сліпий,
Намацати
Бодай в останню мить
Ту заповітну клямку,—
Ні, немає!
Всі Божі таємниці
Відімкнено
З першопочатку…
2.
Ця хвиля буде довго набігать
І слово піднімать до голосіння,
Щоб не від страху прагнути спасіння.
Кому в небесній митниці віддать
Незграбну душу?
Як просить прощення?
Вже слово наскрізь вибілене
Щемом, гірких покут,
А тінь від нього темна
І пада наперед і не пуска.
І тільки хвиля тепла і м’яка
Огорне тихо грішних і святих,
Щоб владно зупинити над Порогом.
Які ми всі прозорі перед Богом!
1 те останнє: «Господи, прости».
Із нас не сила вимовить нікому…
3.
На пагорбі Сліпуче-золота
Звелася Церква.
Хтось її вже бачить.
Й піднявши руки,
Тихо промовля:
«Яви, о Боже милосердний,
Усім сліпим Це диво заповітне».
