В суботу і неділю, себто 15 і 16 вересня 1979 в Лондоні відбудеться черговий З’їзд Українського Патріярхального Світового Об’єднання За Єдність Церкви й Народу. В основному з’їдуться делегати, а точніше діячі Патріярхального — мирянського руху з цілої української діяспори у вільному світі, щоби з одної сторони заслухати звідомлень керівних органів Українського Патріярхального Світового Об’єднання, їхні помічення й суґестії, а з другої, щоби поділитись думками та спостереженнями з праці мирянського руху на місцях. Взаїмна виміна думками, обговорення основного пляну праці на майбутнє надзвичайно конечні й необхідні.
Цієї безпосередньої зустрічі, яким являється З’їзд УПСО не може заступити жодна інша форма. Властиво заступити то може, але вона не може виконати цього завдання, що безпосередня зустріч під час з’їзду. Під тим оглядом треба максимально використати спільну зустріч діячів мирянського pуxy з різних місцевостей української діяспори.
З’їзд УПСО повинен би відійти від втертих форм з’їздів, які в основному обмежуються до формальних рутинових питань, себто звіту уступаючих керівних органів і вибору нової управи. Звичайно це є також важливі питання, але належало б зробити наголос, на питання: що далі? Властиво, це «що далі» повинно бути основною проблемою нарад З’їзду УПСО в Лондоні. До цього, що далі повинні приготовитись всі учасники З’їзду УПСО, щоби під час нарад можна було успішно всі важливі питання обговорити. Власне це, що далі є найбільш суттєве і найбільше змістове. Від цього залежатиме дальше обличчя зорганізованого мирянського руху.
На основі обговорення, аналізи й оцінки пройденого слід буде визначити перспективи мирянського руху на майбутнє. Обговорення й аналіза поодиноких проблем повинні дати відповідь на питання, що далі.
Кожний учасник та й не тільки учасник з’їзду повинен поставити перед собою питання, чи є будьякі перспективи й потреба для дальшого існування мирянського зорганізованого руху? Над цим питанням повинні серйозно й грунтовно застановитися і передумати під час з’їзду бо від відповіді на це питання залежатиме сила мирянського руху. Не ідеться тут про існування для існування, бо це для справи нічого не дасть. Знаємо самі з досвіду, що в нашому суспільно-громадському й політичному житті таких організацій не бракує. Але належить підкреслити, що існування зорганізованого мирянського руху не тільки потрібне, але й конечне.
Конечне воно є тому, що зорганізований мирянський рух має виконати конкретне завдання. Крім інших питань ідеться про те, щоби наше мирянство було включене у наше церковне життя по парафіях, не як пасивний, але як активний чинник.
Пасивність нашого мирянства у церковному житті повинна бути піснею минулого. Очевидно, без гідної й рішучої постави зорганізованого мирянського руху нічого не зміниться, бо ті, які керують церковним життям все ще не спроможні погодитись з фактом, що живу, воюючу Хрестову Церкву на землі творить Божий Люд, який складається з трьох компонентів: мирян, священиків і владик, які творять одну нерозривну цілість без яких Христова Церква не може себе виявляти у всій повноті. Таке найбільш повне й змістове розуміння Христової Церкви визначив Вселенський Собор Ватиканський II. Якщо так то від цього іде залежна похідна, яка нас переконує, що всі вище згадані компоненти мають свій голос в церкві. Звичайно цей голос не відноситься до всіх питань, але до деяких. Вірні не можуть займати вирішного слова у справах літургічних чи богословського навчання, бо це питання належить до церковної ієрархії. Але повинні мати активний голос в адміністраційних економічних й обрядових справах нашої Церкви. Знаємо з практичного життя, що проводились, а подекуди ще й сьогодні проводяться деякі зміни в нашій Церкві, а про них не питали навіть опінії мирян. Можна нагадати ще свіже питання календара нашої Церкви. Які були наслідки цього не приходиться тут згадувати, щоби не відкривати ще зовсім незагоєної рани.
Ні більше, ні менше конечно потрібною є співгармонія цілого Божого Люду в нашій Помісній Церкві. Як виявляє життя, на жаль цей процес в нашій Церкві не пройде швидко і без вливу зорганізованого мирянського руху прямо не є мислимий.
Звичайно, це завдання є на довшу мету. Його не можна осягнути на протязі короткого часу. В цьому напрямі належить провести постепенну й безпереривну працю. Треба, щоби в процесі самої праці, в процесі нашого церковного життя наступила закономірна перестановка думання до сучасних питань нашої Церкви. Цього не можна здійснювати силою, бо наслідок може бути відворотній, Для цього потрібно поступової усвідомлюючої та дослідчої праці. Тут варто включати студійні семінарі, аналітичні конференції, наукові симпозіюми й видавати солідні публікації. Це справді широкий засяг праці, але його можна вкладати в рамки святкувань 1000 річчя християнства в Україні. Це складні питання, які вимагають солідної й дбайливої застанови. З’їзд УПСО повинен би в тому напрямі хоч накреслити основні напрямі для наступної Управи УПСО, яка мала б цей плян поступово переводити в життя.
Поруч з тим дальше залишається питання поширення ідей патріярхату з підкресленням, ще і ще раз, що ми вже не боремося за Патріярхат, бо такий дефакто існує, але робимо все можливе, щоби його якнайбільш міцно закріпити. Чи Апостольська Столиця, а точніше Папа Іван Павло II його визнає, це в першу чергу буде залежати від нас кожного зокрема і всіх разом. В цьому відношені повинна існувати сильна віра серед нас самих тоді це матиме свою силу. Стараймось, щоби серед нас було якнайменше невірних Томів.
Для повищих завдань треба подумати і вибрати таку Управу УПСО, яка буде здібна перевести нелегкий плян в життя. Ці й інші питання повинні вирішити учасники з’їзду Українського Патріярхального Світового Об’єднання «3а Єдність Церкви й Народу». В цьому напрямі бажаємо багато успіхів у нарадах учасникам з’їзду УПСО.
