Здійснилось Завіщаня його
На рідній землі поховати,
Краще з народом бути йому,
Як на чужині спочивати.
Він же зріс серед свого люду,
Провідником Церкви став йому,
За них поніс тяжку наругу
По тюрмах, в далекім Сибіру.
Його не зламали знущання,
Ні той диявол, що спокушав
Відректись народу і Церкви,
Волю і мітру за те обіцяв.
Вірним учнем Слуги Андрея,
(Що долю Церкви передбачав),
Виплекав у собі силу віри,
Понести смерть за Бога готов.
Твердий характер душі його
Навіть вороги подивляли,
(Дочасний світ для нього нічим),
Того ніяк не розуміли.
Не лишив Бог свого сина
На поталу безбожній Москві,
Він чудом урятувався,
Щоб опрокинути всі брехні,
Які, мов світ, зачарували
Про щасливе, розкішне життя,
Москва пропаганду ширила,
Щоб лиш зробити собі ім’я.
Живий, він свідок каторги, він
Свідок тюрем, тайги, Сибіру,
Встає поміж отцями Церкви,
Перечить Країни Рад брехню.
Понісся вихром його голос
По Храмі святім, де всі були,
Із місць ураз всі повставали,
Глибокий уклін йому дали.
Почув наш нарід слово правди,
Гордий із нього, що пережив,
На всю брехню, що то в країні,
Назавжди світу очі відкрив.
Він не марнує ні хвилини,
(Хоч відпочити треба йому),
Із словом йде він між громади,
За втрачений час він у боргу.
Ні перед ким страху не знає,
Сказати правду в очі не гріх,
За неї він страждав роками,
Зі злом боровся, де лиш міг.
Та люд наш не той, що бувало
Давно у нас, за давніх часів,
Не пішли всі за його словом,
Не осягнув, що в плянах хотів.
Вельми багатий його спадок,
Це прямо чудо, за такий час,
Колись історик скаже слово,
Що він зробив для Церкви і нас.
Життєвий шлях смерть обірвала,
Волі Вкраїни не дочекав,
Лишив у Завіщанні науку,
Як нам робити,щоб нарід знав.
Над усе єдність! Це важніше.
Єдність, любов, краса, життя.
У єдності народу сила.
Єдність. Вкраїна на все вільна.
Вересень 1992 р.
О. М.
