Можливо, що для широких кіл української громади, зокрема в діяспорі, не точно відомо, що Папа Пій X святий, має великі заслуги не тільки для Вселенської, але теж і Української Католицької Церкви. У 1891 році помер кардинал-патріярх Венеції і Папа Лев XIII призначив на те становище кардинала архиєпископа Йосифа Сатро. В тому часі часто приїздив до Венеції єромонах Чину СВВ Андрей Шептицький. Він у монастирі мехіратистів св. Юрія шукав у архівах за перводруками і рукописами, які в XV сторіччі друкувалися у Венеції. Буваючи отже у Венеції, єромонах Андрей Шептицький відвідував патріярха Венеції Йосипа Сатра та у щирих розмовах говорив про свої великі задуми та мрії про християнський схід, а головно про Україну. Результатом отих частих і довгих розмов-дискусій було те, що патріярх Сатро, отже майбутній папа Пій X, добре ознайомився з проблемами християнського сходу Европи, а найважливіше те, що полюбив і цінив українське київське християнство. Розуміється, що патріярх Венеції Йосип Сатро, себто майбутній Папа Пій X, дуже полюбив і цінив тодішнього єромонаха Андрея, а пізнішого митрополита Галицького Андрея Шептицького.
В 1903 році помер папа Лев XIII і його наслідником став кардинал Йосип Сатро, патріярх Венеції, прийнявши ім’я Папа Пій X. Пригадаймо, що в 1901 році папа Лев XIII найменував станиславівського єпископа Андрея Шептицького львівським архієпископом, митрополитом галицьким і єпископом Кам’янця Подільського. Ото ж недавня приязнь між отими двома церковними достойниками вможливлювала митр. Андреєві частий доступ до Папи Пія X у Ватикані. Користаючи з цієї можливости і, дбаючи про долю наших поселенців у ЗСА, які не мали належної духовної опіки, бо римокатолицькі ієрархи вважали українських католиків за латинян. Митроплит Андрей у 1907 р. виєднав у Папи Пія X окремого українського владику для наших емігрантів у цій країні. Вже 12 травня тогож року Митр. Андрей висвятив о. Сотера Ортинського ЧСВВ на єпископа, а вже 27 серпня 1907 року він прибув до ЗСА і обняв опіку над українцями греко-католицького віровизнання. У тих часах це було щось неправдоподібне та немислиме в розумінні римокатоликів, а зокрема серед латинської ієрархії і вона не хотіла погодитися, щоб на одній і цій же самій території могли діяти два католицькі єпископи. Цьому противилась практика століть, тому Папа Пій X мав трудне завдання, одначе він розумів, пам’ятаючи на свої розмови з монахом Андреєм Шептицьким ще у Венеції, що його доконче треба справедливо вирішити в користь вірних Української Католицької Церкви. В додатку Митрополит Андрей мимо спротиву римокатолицьких єпископів, які вважали єп. Ортинського своїм «суфраґаном» — (помічником), написав листа до єп. Сотера, «щоб він у своїй пастирській праці для спасення повірених йому душ нашої Церкви в ЗСА, поступав як самостійний єпарх-ординарій!» І Владика Сотер так поступив, висилаючи листа до Папи Пія X з твердою заввагою, що «він і тільки він є повністю відповідальний перед Богом за спасення душ вірних Греко-Католицької Церкви в ЗСА». (Так у тому часі називалася наша Церква, а щойно на Вселенському Соборі Ватиканському ІІ-му змінено Її назву на: «Помісна Українська Католицька Церква Візантійсько-Українського «греко-руського обряду»). Дня 28 травня 1913 року Кир Сотер Ортинський у Філядельфії одержав від Папи Пія X повну юрисдикцію над вірними нашої Церкви в ЗСА. У листі до єп. Сотера Папа Пій X написав дослівно: «…Папа не все може зробити нараз!»
Слід відмітити, що в 1912 році завдяки старанням Митр. Андрея також українці в Канаді одержали першого владику українця єп. Никиту Будку. Ще в 1910 році Митр. Андрей відвідав Канаду та візитував вірних нашої Церкви по різних поселеннях цієї широкої країни. У поворотній дорозі Митр. Андрей прибув до Ватикану та відвідав Папу Пія X, розповів йому про невідрадний стан вірних нашої Церкви в Канаді і прохав назначити там окремого владику українця. Папа радо погодився і назначив о. Никиту Будку єпископом для українців у Канаді. На свято Покрови 1912 року Митр. Андрей у храмі св. Юра у Львові рукоположив о. Никиту на єпископа, а він з початком грудня того ж року прибув до Канади Замітне те, що в письмі-буллі папа Пій X остерігає всіх римокатолицьких ієрархів у Канаді — «не перетягати вірних нашої Церкви на латинський обряд». Ба, що більше, папа грозить неслухняним латинським єпископам, чи священикам найвищими церковними карами за непослух! Це промовистий доказ як ревно цей папа боронив наших вірних перед насильним переводженням їх на латинський обряд.
Одначе велику щирість і любов виявив Папа Пій X супроти нашої Церкви, а зокрема до Митр. Андрея Шептицького й у куди важливішій ще справі. На одній приватній авдієнції владика Андрей розповів Папі Пієві X про давні великі права київських наших митрополитів. Він говорив, що переємником отих прав і привілеїв київських митрополитів являється галицький митрополит, ото ж він Митр. Андрей готовий перейняти юрисдикцію над європейським сходом. Назріваючі воєнні події (перша світова війна) підказують, «що хтось мусить мати право опікуватися вірними всієї України, коли наступить розчленовання російської імперії. На те Папа Пій X без надуми відповів: «Утере юре туо» — «Користуйся Твоїм правом»! Це було в першій половині 1907-го року. Митр. Андрей уважав себе юридично уповноважненим до діла об’єднання на терені України та Росії і Білорусі, бо в 1807 році, коли, Москва зліквідувала Київську Митрополію, то вже 1808 році Ватикан переніс власти тієї Митрополії на Галицьку. Папа Пій X, розуміючи ключеву позицію Андрея, як Галицького Митрополита та єпископа Кам’янця Подільського, себто позицію на пограниччі православного світу та в обличчі наближаючоїся світової війни, окремою буллею відновив старі права київських митрополитів з перед 15-го століття в Україні, Білорусі та в Росії аж до Суздаля. Отже дня 18 лютого 1908 р. Митр. Андрей одержав від Папи Пія X адміністративну повновласть на цілу територію російської імперії. Знова ж дня 28 грудня 1908 р. Папа Пій X ще раз потверджує згадані патріярші повновласти та наділяє Владику Андрея у цілому подібною до повновласті-права, яке мав маронітський патріярх у свойому патріярхаті. Крім того Папа Пій X дав ще окремі права Митр. Андреєві, які мали Апостольські Делегати обидвох Америк. Всі ці права-повновласті Папа Пій X поновно затвердив у роках 1909, 10 і 1914, себто напередодні своєї смерти.
Замітне те, що Папа Пій X для обережности не виявив нікому існування і надання Митр. Андреєві тих прав і повновластей, щоб не дати російському урядові можливости протестувати. Секретар стану Пія X, кардинал Меррі дель Валь, щось чув про діяльність Митр. Андрея у Росії і дня 19 липня 1909 р. повідомив його, що він не має жадної юрисдикції на російській території. Андрей поспитав Папу Пія X, що йому робити? Папа відповів: «Ви не маєте потреби турбуватися Меррі дель Валем. Ви маєте до діла тільки зі мною самим, і це вистачає». При тому папа просив Митр. Андрея, щоб покищо не користувався даними йому повновластями, а виждав аж прийде відповідний пригожий на те час.
У 1914 р. вибухнула перша світова війна. Російські війська зайняли східну Галичину і Львів. Негайно почалась ширитися ворожа пропаганда проти Митр. Андрея Шептицького, а 18 вересня того ж року губернатор ґраф Бобринский велів арештувати Митр. Андрея за діяльність на шкоду Росії. У дорозі через Київ-Курськ на північ, Митр. Андрей у столиці України користав зі своїх прав і повновластей, як Києво-Галицький Митрополит і висвятив о. д-ра Йосифа Боцяна на єпископа Луцького, о. д-ра Дмитра Яремка на єпископа Острозького. У наслідок революції у Росії в 1917 р. Митр. Андрей опинився на волі. Зі Суздалю він їде до Петерзбурґу, гуртує біля себе росіян, прихильників церковного об’єднання і, знову користає з своїх прав київського митрополита, скликає у травні 1917 р. Перший Синод Російської Східно-Католицької Церкви у Петерзбурзі, на якому рішено встановити у Росії Екзархат Київської Митрополії. Екзархом став Леонід Фйодоров, який героїчно сповняв свій уряд аж до майже другої світової війни, будучи ув’язнений комуністичним урядом і засиланий по різних таборах примусової праці. У травні 1917 р. Митр. Андрей їде на Україну, щоб відвідати український уряд Центральної Ради та на місці провірити можливости об’єднання Православної Церкви з Українською Католицькою Церквою. На жаль можливости були малі, бо вся православна ієрархія була тоді в руках росіян. Митрополит Андрей встановив кілька греко-католицьких парафій у Києві, Одесі, Катеринославі, Полтаві та у Кам’янці Подільському. Отця Володимира Громницького Митр. Андрей назначив екзархом для України, а генеральним вікарієм о. шамбеляна Михайла Цегельського. Відомо, що опісля комуністичний уряд зліквідував усі ті унійні основи владики Андрея в Росії. Замітне, що ніколи перед тим і нікому Апостольський Престіл не давав таких прав і повновластей, як це вчинив Папа Пій X, тепер святий, нашому Митрополитові Андреєві.
Не можна не відмітити, що в часі окупації Львова москалі шукали за тими документами, а потім і польський уряд намагався їх одержати в посідання. У наступного Папи Бенедикта XV поляки хотіли здискредитувати їх правдивість, мовляв «це фальшівка». Як Папа Бенедикт XV таки одержав один документ від митрополичої канцелярії у Львові, оглянув і пізнавши підпис Папи Пія X, сказав: «Цього мені досить»! Він також потвердив Митр. Андреєві всі надані йому Папою Пієм X права! Наш Митрополит Андрей, тепер Слуга Божий, був свідомий усіх труднощів, які були на шляху до об’єднання Христових Церков, був людиною дії, а не конеренцій, він був справжнім апостолом і благовістителем поєднання усіх християн, «щоб усі були одно». Папа Пій XII висловився про нашого Митрополита так: «Його ім’я останеться на завжди благословенне в Христовій Церкві…»
