Кожного року в гарячі дні літа, в місяці липні величаємо наших перших основників християнства на Русі-Україні — княгиню Київської Руси св. Ольгу та великого князя св. Володимира — хрестителя Руси-України. Це час, коли ми маємо свої вакації, їдемо на природу, щоб відпочити і набратися сил та енергії для дальшої праці. Але навіть в час нашого відпочинку ми повинні пам’ятати, а зокрема тепер, про надходячий ювілей 1000-річчя християнства Руси-України. Ми повинні бути свідомі того, що в наш час ім’я святого рівноапостольного князя Володимира стає особливо дуже актуальним, власне з наближенням дати 1988 p., коли сповниться рівно 1000 років хрещення Руси-України. Це дата особливої ваги й значення для українського народу та його історії.
Ми все мусимо пам’ятати і бути свідомі того, що наш відвічний ворог — біла, червона чи чорна Москва, яка пограбувала наші землі й наш народ, а десятки мільйонів наших братів і сестер вимордувала і дальше тортурує наших миролюбних синів і дочок на каторжних працях і засланнях, на далекій і холодній півночі. Таким чином вона намагається повністю загарбати нашу історію, культуру і все те, що належить українському народові. Ідеться про наше «бути чи не бути». Ці слова можуть декому звучати, як фраза, але коли приглянетесь до того, що діється сьогодні в Україні, то побачите, що така є дійсність. Це зокрема помічається при підготовці до відзначення 1000-річчя християнства Руси-України.
На перший погляд може здатись, що росіяни не мають жодного відношення до 1000-річчя християнства України, але так воно не є. Вони як по той, так і по цей бік залізної заслони активно приготовляються до відзначення 1000-річчя християнства Руси-України, як свого 1000-річчя Руси-Росії. Звичайно, вони свідомі того, що Росія, як держава, ще не існує Ю00 років. Всім відомо, що постання російської чи, як кажуть, московської, держави припадає на половину тринадцятого століття, або, як інші історики твердять, ще дещо пізніше. Зрештою, не будемо тут сперечатись, котра з названих дат є більше чи менше правильна, але тут нам ідеться у першу чергу підкреслити, що Росії, як держави ще далеко до ювілею 1000-річчя і тим самим до 1000-річчя Руси-Росії. На жаль, вони собі з цього нічого не роблять і безсоромно привласнюють собі історію Київської Руси і християнства Руси-України, яку на протязі століть грабували й руйнували.
У зв’язку з надходячим ювілеєм 1000-річчя християнства Руси-України Російська Православна Церква на еміграції видала і дальше видає низку книжок на англійській мові, у яких привласнюється історію Київської Руси-України та її здобутки 1000-річного християнства. Для цього видаються окремі медалі із зображенням св. Володимира, з тризубом і двоголовим російським орлом, як герби Росії.
У цьому відношенні український нарід на Україні не може нічого зробити і заперечити фальшивих фактів, бо там усім оркеструє і диригує червона Москва, її кремлівські вожді. Здавалось би, що комуністично-атеїстична Москва, для якої питання релігії, згідно з їх марксо-ленінським вченням, це «опіюм для народу», не буде над цим зупинятись чи присвячувати увагу питанню 1000-річчя християнства Руси-України. Виявляється, що дійсність є зовсім іншою, і це понад всякі сподівання. Там пущена для цього машина на повну пару, і проводиться активна підготовка, щоб, боронь Боже, світ не дізнався про дійсну справу 1000-річчя християнства Руси-України. Щоб світ не дізнався, що ні біла, ні чернова, ні чорна Москва не мають жодних підстав для відзначування тепер російського тисячоріччя християнства. Зовсім зрозуміло і ясно, що Московській державі ще далеко до її 1000-річчя. Але це їм не перешкоджає, щоб у цьому напрямі робити заколот і привласнювати собі історію Руси-України. Вони не тільки ведуть в цьому напрямі відповідну підготовку в Радянському Союзі, але також пустили широко щупальці у вільний західний світ. Їм треба здобути всі можливі для цього середники. Хоч як вони лають на всі боки Ватикан за те, що, мовляв, він веде антирадянську пропаганду. Зрештою усім вже відомо, що комуністичних борзописців ніхто не може перевершити у їх брехні, наклепах та клеймуванні. В той самий час кремлівські диригенти роблять всі можливі заходи, щоб цей зненавиджений Ватикан взяв офіційну участь у їх святкуваннях 1000-річчя російського християнства. Слід підкреслити, що деякі визначні ватиканські особистості готові піти на ці «атрактивні» вилазки Москви.
Як було зазначено вище, український народ на рідних землях в цій справі не може нічого зробити, тому цей обов’язок спадає на українську діяспору без різниці на її релігійну приналежність. Ми у нашій дії не можемо обмежитись до протестних листів чи самих протестів, бо вони небагато у цьому допоможуть. Ми повинні подбати, щоб на полицях світових бібліотек лежали солідні, джерельні праці про 1000-річчя Руси-України під різними аспектами. Не лайка, не брехня, не пропаганда, але речеві, джерельні факти того часу мають бути основою наших праць. Тільки така правда може перемогти брехню. Такими працями будемо могти невтралізувати всі спроби різних мастей вивищити Москву. Це є нашим святим обов’язком не тільки про це думати, але також у цьому напрямі діяти. Цю вагому ділянку праці може сповнити Український Гарвардський Проект. Допоможім здійснити його пляни.
М. Г.
