Влітку цього року сповнилося п’ять років від заснування парафії Святої Тройці Помісної Української Католицької Церкви, на передмісті Вашінґтону, в Силвер-Спринґ. Відзначення цього ювілею у формі бенкету-бенефісу мало місце в неділю, 6 жовтня 1985 року.
Імпрезу відкрив голова корпорації Святої Тройці, п. Микола Ставничий і представив панну Аню Дидик, як ведучу програмою. Панна Дидик привітала всіх гостей та попрохала о. Тараса Лончину, святотроїцького пароха, провести молитву. Однохвилинною мовчанкою вшановано померлих членів нашої парафії, а ведуча, в імені всіх приявних, зложила співчуття о. Тарасові, батько якого тільки один тиждень перед тим відійшов у вічність.
З черги представлено гостей при головному столі. Д-р Орест Гаврилюк коротко накреслив генезу постання парафії св. Тройці та її історію, підкресливши принципи, на яких вона основана, а саме: збереження чистоти українського обряду й української мови з реалізацією ідей патріярхату нашої Церкви.
Головну промову виголосив інж. Степан Процик.
Вказавши на традицію мучеництва, що є джерелом сили Христової Церкви, доповідач зупинився на постаті Блаженнішого Патріярха Йосифа, який, наслідуючи Христа, взяв на свої рамена важкий хрест і поніс його на українську Голготу. Овочем його праці й терпінь є відродження української Церкви як у підпіллі на рідних землях, так і в усій діяспорі. Цитуючи з «Завіщання» Блаженнішого Йосифа, промовець звернув увагу на перестороги перед Інтернаціоналом спекулянтів, який хоче забрати наше тисячоліття християнства й осиротити нашу історію від найціннішого й найістотнішого її епізоду.
Програма продовжувалася з відповідними перервами для спожиття вечері та для заслухання численних привітів як від представників українських організацій, так і від індивідуальних осіб. Багато з них склали щедрі пожертви на будову святотроїцької церкви. Будову дерев’яного храму у гуцульському стилі плянується почати в наступному році, а його посвячення передбачене в рямках святкувань 1,000-ліття українського християнства, 1988 року.
Першою точкою мистецької програми був виступ сестер Ксені й Марічки Круль та Лариси Пилипець при акомпаньяменті Володі Круля. Вони виконали три пісні: «Чом ти не прийшов» з репертуару Мареничів, «Виростеш ти, сину» на слова Василя Симоненка і народню пісню «Гей-га». В їхньому виконанні яскраво пробивалася любов до рідної пісні та посвята до її плекання.
З черги виступив родинний ансамбль Федориків у складі: Маруся, Софійка, Дем’ян, Лесик, Галя, Данилко, Ляриска й Мелася — діти у віці від 3 до 15 років, під проводом своєї мами, пані Ірени Федорики. Дві дальші членки ансамблю: Катруся й Тереня не змогли виступити через перешкоду шкільних обов’язків. Ця подивугідна група, кожний член якої обдарований непересічним музичним талантом, пописується грою на скрипках, чельо й фортеп’яні. Вони відіграли цілий ряд творів клясичної музики, як також мотив української пісні «Верховино». Своїм виступом вони цілком заслужили на гучні оплески, що ними обдарували їх слухачі, й які довго не втихали.
Кінцевою точкою мистецької програми був виступ секстету «Намисто», що добре відомий в українських колах, а ми гордимося його приналежністю до нашої вашінґтонської громади. Секстет «Намисто» проспівав «Дві сестри» (муз. Вербицького, сл. Войновської), «Полтавський рушничок» і «В’язанку українських народніх пісень» в обробці Петра Круля. Своїми милозвучними, зіспіваними голосами співачки домінували над усією великою залею. Свій виступ «Намисто» закінчило піснею «Натомилось моє чекання».
На закінчення взяв слово наш парох, о. Тарас Лончина. У короткому, але ядерному слові, пристосованому до обставин, вказав на духові скарби, які є нашим найбільшим багатством, і закликав, щоб ми берегли й помножували їх.
Панна Дидик закінчила свято подякою всімприсутнім, а зокрема виконавцям програми. Молитву провів о. Григорій Подгурець, настоятель православної парафії святого Андрея у Вашінгтоні. Присутніх було коло 200 осіб, у тому чимало гостей із сусідніх українських парафій.
Слід відмітити дуже фахове ведення програмою Анею Дидик, яка, використовуючи свій довгий досвід у цій ділянці, зуміла пристосуватися до кожного настрою хвилини. Мистецьку частину програми приготовив і нею керував Петро Круль, вив’язуючись із свого завдання добре, як завжди.
Кожна вдала імпреза завдячує свій успіх людям, що їх назовні не видно, але які за кулісами невтомно працюють над її переведенням. У цьому випадку такими були Наталка Ґавдяк і її чоловік, Ігор, які відповідали за всю технічну підготову вечора. Складаємо їм на цьому місці сердечну подяку, знаючи, що це лише один епізод у їхній многогранній громадській праці.
Це святкування було цілком успішне під кожним оглядом: духовим, мистецьким, розваговим і фінансовим та лишиться надовго в пам’яті нашої громади.
Парафіянин
