В усій своїй багатогранній – душпастирсько-виховний, церковно-ідеологічній, національно-культурній та науково-публіцистичній – праці о. Іриней Назарко залишив помітний слід. Він був одним із тих, хто в міжвоєнний період займався вихованням дітей та молоді на рідних землях, а після Другої світової війни, вимушений емігрувати, продовжував свою працю серед українців в діяспорі.
Народився Іван Назарко 7 липня 1905 року в Тернополі. У 1922 році став навиком Крехівського Василіянського манастиря. Тут закінчує гімназійні студії та продовжує вивчати філософію та богословію. У 1930 році складає довічні чернечі обіти, приймаючи ім’я Іриней. Висвячений на священика 30 листопада 1930 року владикою Йосафатом Коциловським. Після свячень продовжує свої богословські та педагогічні студії в університетах Відня та Інсбрука.
Здобувши грунтовну освіту, о. Назарко повертається до Львова і з 1932 до 1944 року перебуває в манастирі св. Онуфрія, працюючи тут для блага Церкви та чину. В цей період о. Іриней найбільше уваги приділяє християнському вихованню молоді . Він був одним із організаторів та головою Марійських дружин в Галичині. засновником та редактором Марійських видань «Наш Приятель», «Вісник Марійського Товариства» та «Бібліотека Нашого Приятеля». Завдяки його наполегливості, громадській активності та організаторському хисту Марійські товариства густою сіткою вкрили галицькі землі. Отець Іриней був не тільки хорошим душпастирем, але й мав хист оригінального і талановитого проповідника, був умілим редактором та хорошим публіцистом. Свої статті та наукові дослідження, присвячені історії та розвиткові Марійських дружин, проблемам християнського виховання молоді, друкував у «Віснику Марійських Товариств». Тут варто відзначити такі його публікації:
«Сучасність і Марійські дружини», «Методи еліти в Марійських організаціях», «Людина й програма», «Наша участь в Міжнародному з’їзді оо. провідників Марійських дружин в Інсбурці».
«Перший курс оо. провідників середньошкільних Марійських дружин у Польщі», «Головні перепони в розвитку Марійських дружин Пань» та багато інших, в яких він окреслив стан, перспективи розвитку, завдання мету Марійських товариств. Окрім цього, набутий досвід праці серед молоді він пропагував у різних статтях і проповідницьких творах, які друкувалися в багатьох галицьких католицьких виданнях: «Нова Зоря», « Правда», «Бескид» та інших. В цей період вийшли друком видання: «Молодь і її сучасний стан в різних краях Европи» (1932 р.) та «Католицька виховна ідея» (1938 р.).
У 1941 році о. Іринея Назарка призначено ігуменом Львівського Святоонуфріївського манастиря. Душпастирська-адміністративна діяльність не перешкоджає йому і надалі активно працювати серед молоді. Але воєнні обставини не дали можливості реалізувати його далекосяжні пляни.
З наближенням лінії фронту до Галичини він, як і багато інших галицьких церковногромадських діячів, емігрує на Захід, де у 1944-1946 роках опікується українськими емігрантами-скитальцями, приділяючи багато уваги їх релігійному та національному вихованню.
У 1946 році о. Іриней переїжджає до Канади, де у 1946-1948 роках виконує обов’язки редактора василіянського журналу « Світло», намагаючись на чужині продовжити славні традиції галицької релігійної періодики. Залучивши до співпраці нових співробітників, о. Назарко зумів розширити тематику журналу, розпочав друкувати українські католицькі повісті та оповідання. Одночасно поглиблює наукові студії в університетах Оттави й Монтреалі і здобуває у 1950 році докторат з філософії. Крім цього, він активно займається педагогічною праце ю, викладаючи у 1950-1953 роках історію Української Церкви в Оттавському та Монтреальському університетах.
У 1953 році переїжджає до Вічного Міста, де стає дорадником управи Чину, працює в «Записках Чину св. Василія Великого» (виконує обов’язки редактора II секції відновленого василіянського наукового видання). Конгрегація для Східних Церков, враховуючи його душпастирський досвід та знання психології молоді, у 1955 році призначає о. Іринея Назарка ректором Української Папської Колегії св. Йосафата в Римі. І знову, працюючи з молоддю, виховуючи її в українському дусі, цю посаду він посідав 11 років. Старанням отця-ректора Іринея наша Церква в діяспорі поповнилася не лише хорошими душпастирями, вихованими на славних традиціях попередників, але й українськими патріотами.
До Канади він повернувся у 1966 році і продовжував там до самої смерти (20 квітня 1976 року) свою місійну, реколекційну і публіцистичну діяльність.
Серед книг з його публіцистичної спадщини варто відзначити такі: «Методика василіянських місій», «Христос Цар», «Марія й ти», науково-історичні твори «Святий Володимир Великий», «Папа Інокентій ХІ і Україна», біографічний нарис «Київські і Галицькі митрополити», «Клим Смолятич і його послання», аскетичний твір «Ми Божі діти». Його статті та наукові розвідки з української історії, літератури та культури розкидані по різних українських виданнях діяспори. У своїх творах о. Назарко порушував проблеми взаємодії релігії і культури, духовности і суспільного життя нації, належав до тих католицьких публіцистів, естетичні засади творчости яких спиралися на християнську філософію.
Отець Іриней Назарко брав активну участь у роботі численних релігійних, наукових та громадських організацій. За свою науковопубліцистичну діяльність у 1956 році обраний членом Наукового Товариства ім. Шевченка, Українського Богословського Наукового Товариства, Української Вільної Академії Наук та Українського Історичного Товариства.
За смертю о. Іринея Назарка Василіянський Чин, наша Церква і українська наука втратила визначного релігійного і громадського діяча, дослідника, науковця і публіциста.
Богдан Крив’як
