(Останній збір кардиналів для вибору папи)
THE FINAL CONCLAVE — Malachi Martin Stein and Day, — New York
Автор книжки Мартін Маляхі. це бувший священик єзуїтського чина, бувший професор Понтифікального Біблійного Інституту в Римі і бувший близький співробітник кардинала А. Беа.
В загальному, книжку можна поділити на дві частини. Перша частина відноситься до понтифікату папи Павла VI і має характер інформаційно-критичний. В другій частині, автор драматизує перебіг виборів наступника Павла VI (з черги 82 вибір папи).
З цілості змісту книжки бачимо, що автор описує нам певний період, що вже минув і буде протягатись до смерті папи Павла VI та передбачені події по смерті Павла VI. Ці передбачені події є висновком автора, який є дуже добре обізнаний з обставинами у Ватикані.
Перша частина
Діяльність папи Павла VI, автор розглядає в трьох аспектах.
1. Церковна дипльоматія. Найбільше голосним і невдалим прикладом дипльоматії Павла VI, автор уважає його поїздку і виступ на форумі Об’єднаних Націй в Нью Йорку, в жовтні 1965 р. Перед представниками ОН, папа Павло VI проголосив тези т. зв. «Суцільного гуманізму» такими словами: «Ми бажаємо, щоб наше послання трактувати як моральне і врочисте одобрення цеї високої інституції — експерта гуманності». Ці слова, твердить автор, зраджують наївність Павла VI. Наївність і утопію, яку він запозичив від Жака Марітана французького філософа. Цю саму утопію Павло VI накинув римо-католицькій церкві (ст. 20).
2. Церковні фінанси. Ця ділянка дуже турбує автора і він її розглядає критично при кожній нагоді. Від самого початку свойого понтифікату, Павло VI зосереджує багато уваги на те, щоби відмежувати фінансові ресурси (маєтки) Ватикану від римо-католицької церкви і тим самим виелімінувати фінансові засоби Ватикану з репертуару церковної діяльності. У зв’язку з такою настановою, Павло VI проголосив в 1967 р. енцикліку «Попульорум Проґрессіо», якої вістря є звернене проти капіталізму. Однак в парі з доганою на адресу капіталістичних країн, папа Павло VI рішає, в цьому самому часі, перенести інвестиційний капітал Ватикану з Европи до Північної Америки. Цю трансакцію Павло VI довірив свойому старому приятелеві ще з часів Міляна, Мішелові Сіндоні. Інвестиційна політика Сіндони, по обох сторонах Атлянтику, дуже скоро почала натрапляти на труднощі легального і суто економічного порядку Незабаром інтер-континентальні фінансові потягнення Сіндони стали підозрілими і попали на листу державних агенцій. Це привело до оприлюднення, що Сіндони це тільки фасада, за яким стоїть Ватикан — папа Павло VI.
Стан римо-католицької церкви. Незадоволення папськими рішеннями на церковному полі спричиняє серед ієрархії, священства і мирянства хвилі протизаходів, що межують зі схизмою. До найголосніших і найнебезпечніших таких проявів, автор зачисляє старообрядовців. Цей спротив започаткував і його очолив архиєпископ Марсель Лєфевр. Цікаву і невдячну ролю відограє тут секретар стану кардинал Війо. Він ще в 1975 році переконував Павла VI, що Лєфевра треба придушити а його дії дискредитувати (ст. 31-44).
Чому папа Павло VI не уступає?
Як відповідь, автор подає такі причини: Павло VI вніс ряд далекойдучих змін (реформ) а ці реформи не ворожать під теперішню пору позитивного успіху і його резиґнація мала би катастрофальні наслідки для римо-католицької церкви. Мимо того, що Павло VI виелімінував від участи в зборі кардиналів, що осягнули 80 років життя, все таки в церкві залишилося поважне число старо-обрядовців, що не є згідні з поглядами папи в справах архиєпископа Лєфевра і марксизму. Більше того, Павлова схема будучих виборів папи римського за взірцем східніх патріярхів, здвигнення нового приміщення де мали б відбуватися вибори папи і реакція американської сторони на концепцію «соціял-демократизму» Павла VI, викликала такі поважні антипапські голоси серед римо-католицьких кругів, що їх годі не бачити й іґнорувати.
Автор досить гіркими словами характеризує ієрархію римо-католицької церкви в ЗСА тому, що на папському синоді 1977 p., вона потурала і допомагала т. зв. християнським марксистам. За словами польського ієрарха, більшість американських ієрархів не знають теології (ст. 89). Незрозумілим є також факт, що до сьогодні ніхто з американської ієрархії не порозганяв тих «американців-місіонарів» в Африці і в Латинській Америці, які оприділили себе до марксистських революціонерів. Африканська ієрархія підозріває американців відносно політики Південної Африки що вони є спрямовані в першій мірі для домашнього вжитку, (ст. 89-90).
На згаданому синоді говорилося багато про марксизм і комунізм хоч головною темою синоду була катехизація. Ось два приклади: Архиєпископ Ван Бінг з Гочімін (Вєтнам): «В’єтнамські католики рішилися співіснувати і процвітати з комуністами. Ми, в’єтнамські католики відмовляємося жити в ґеті і остатися часткою суспільства».
Архиєпископ Франік з Югославії: «Комунізм не представляє собою дійсно небезпеки. Дійсна небезпека це: моральний занепад, наркоманія, розкладова музика і насилля західньої культури. Населення Південної Америки збільшилось з 164.4 мільйона до 341.9 мільйонів від 1950 до половини 1977 р. Хто їх нагодує? — капіталізм?»
На слова першого промовця немає сенсу реаґувати. Слова другого церковного достойника мабуть запозичені з протоколів 25-тої сесії Совєтського Політб’юра (ст. 89).
Помиляються ті, які думають, що такі зібрання римо-католицької ієрархії як папські синоди, національні єпископські конференції та релігійні святкування (євхаристійний Конгрес 1976 р. у Філядельфії) мають виключно церковно-релігійний характер. Підчас таких і подібних зустрічей проходить чітко заплянована аґітація і торгівля голосами за того або іншого кандидата на наступного папу. В заміну за піддержку, кандидати на папу обіцяють ключеві становища в куріях та на позиції, де вирішуються головні напрямні для виборів наступного папи.
Читач має нагоду запізнатися з чільними кандидатами на наступника Павла VI. Вони не шкодують церковних фондів на поїздки довкруги світу, щоби випередити своїх противників і просунути свою кандидатуру.
Більшість кандидатів заступають позиції, які базуються на «Загальному Становищі». Тези «Загального Становища» є в основному відзеркаленням плятформи, що її наголошують консервативні круги римо-католицької ієрархії. «Загальне Становище» вимагає, щоби наступний папа був італійської національности, не був членом курії і прямував до повільних змін в церкві. До кола таких кандидатів на папу належать:
1. Л. Чіяппі — член домініканського чину. Богослов першого ступня і оден зі старих духовників. Користується загальним довірям. Є духовним дорадником папи і консультантом у секретара стану Війо. Не пов’язаний з жадною групою.
2. П. Фелічі — його кандидатура виринула завдяки тому, що він був генеральним секретарем II-го Ватиканського Собору. Більшість церковних чинників бояться Фелічі. Першої кляси кар’єрист. Його кандидатуру підтримують старо-обрядовці.
3. С. Піґнедолі — кар’єрист ватиканської бюрократії. Знавець чужих мов. Бувший опікун морської фльоти. Апостольський леґат в Африці і в Канаді. Має підтримку консерватистів.
В осені 1977 р. розподіл голосів поміж поодинокими бльоками був такий:
1. Старо-обрядовці 50 голосів
2. Консерватисти 35 «
3. Поступовці 26 «
4. Радикали 7 «
Останні дві групи це новотвір і тому вони ще не мали змоги оформити і здеклярувати своїх кандидатів. Треба мати на увазі, що вибір папи вимагає дві третих і додатково один голос.
Характеристика угрупувань
1) Старо-обрядовці — заступають погляд, що в римо-католицькій церкві панує корупція. Ця недуга особливо поширилась за минулих 12 років. Такий стан треба завдячувати християнським марксистам. Папа Павло VI, в опінії старо-обрядовців, є єретиком (ст. 12). Вимоги цеї групи такі: Здержати і завернути дотеперішні зміни в церкві, що їх впровадив Павло VI. Ця група, на думку автора, розпоряджає поважними силами.
2) Консерватисти — противники християнських марксистів, модерних теологів і всяких прогресистів. Всі зміни в церкві повинні бути незнані і входити в життя повільно. Консерватисти вдержують діялог зі старо-обрядовцями.
3) Поступовці (прогресисти). До цеї групи входять християнські марксисти, модерні теологи і поважне число харизматиків. Марксисти є за тісною співпрацею з комуністами і цей погляд поділяє і піддержує також папа Павло VI. Модерні богослови твердять, що деякі вчення римо-католицької церкви потребують засадничих змін. До них належать пр.: вчення про св. Тайни, Христове Воскресення, папська непомильність і т. д. Потрібні зміни може перевести в життя папа, який відзеркалює погляди середовища поступовців. Харизматики є найбільше поширені в Голяндії. В свойому навчанні, вони виходять зі заложення, що св. Дух діє в кожній людині. Все інше, включно зі св. Євхаристією є символікою.
4) Радикали. Вони є цеї думки, що римо-католицька церква повинна відректись від соціяльно-політичних і економічних заінтересувань, а зосередити свою увагу виключно на духовні проблеми. Вони наголошують, що Павлові VI бракує таких прикмет як вірність св. Євангелії і відречення від земської політики.
Автор застерігається, що подану вище зрізничкованість в поглядах поодинчих угрупувань, треба розглядати як явище поверховне і нестійке.
Вибір наступника папи Павла VI
Церемонії пов’язані зі смертю папи, автор обговорює досить докладно. Мабуть тому, щоб приготовити психологічно читача до сцен, які зачинаються на 113 сторінці.
По смерті Павла VI, секретар стану наглядає за життям церкви. Він приготовляє похорон і рівночасно скликує кардиналів з цілого світу до Ватикану на 82-гий вибір, що мусить початися не пізніше 20-ти днів після смерти папи римського. Ранком перед відкриттям зборів кардинали-елєктори зобов’язані асистувати у відправі св. Літургії. Вони мусять запізнатися з конституцією відносно вибору папи і зложити присягу вірності її законам. Опісля електорат в присутності дипломатичного корпусу і спеціяльно запрошених гостей слухають екзорти, наступає відокремлення елєкторів від зовнішнього світу. Для переведення і вдержання цього стану, Камерлєнґо (головний діловод конклави) має до диспозиції експертів і модерні устаткування включно з електронними підслуховими апаратами.
За словами автора, друга частина книжки присвячена події, яка ще не відбулася. Всі учасники 82 конклави є фіктивні, але під кожним іншим оглядом, зображений сценарій є базований на дійсних матеріялах, взятих з недалекого минулого. В ньому є також точний реєстр справ і питання, які має вирішити 82-гий конкляв.
Перше засідання 82 конляви є присвячене обговоренню праці п. н. «Становище церкви». Учасники повинні бути ознайомлені з довірочними ватиканськими звітами присвяченими сучасним питанням церкви і світу, але не всі кардинали заслуговують на довіря в секретаря стану і не всім є дозволено запізнатися з довірочними частинами того документу.
«Становище церкви» ділиться на три частини:
І. Головніші події і їх наслідки за понтифікату Павла VI.
ІІ. Вплив Ватиканського Собору на положення церкви.
ІІІ. Домінуюча політична система під сучасну пору.
Існують певні домовлення поміж поодинокими угрупуваннями, але є також поважні розходження відносно становища церкви.
Найповажніше розходження відноситься до питання, яку ролю повинен сповняти наступний папа в римо-католицькій церкві? Над цими і подібними справами проводяться дебати на першій сесії і між елєкторами в часі перерв. Представники поодиноких угрупувань мають змогу прилюдно опрокидувати і агітувати за основні точки «Становища церкви».
На засіданні доходить до зударів. Переважно поміж марксистами і їх противниками. Перебіг нарад проходить в атмосфері політиканства, підкупства і фальшу. Свідомо чи несвідомо, читач має враження, що читає звіт з перебігу конвенції американських партій. Цей самий процес продовжується між сесіями і на другій сесії.
Служба Охорони звітує відповідальному за конкляв кардиналові, що між учасниками діють два електронні передавальні апарати, які в’яжуть конкляв зі зовнішним світом. Стало відомим, що секретар стану має також регіональні еляборати, які відносяться до римо-католицької церкви в Латинській Америці, Европі й Африці.
Частині кандидатів недозволено запізнатися з тайними пропозиціями для Ватикану з Китайської Народної Республіки і Совєтського Союзу (ст. 143),
Над конклавом висить ґльобальна концепція папи Павла VI, яку можна звести до наступних пунктів:
1. В Европі помітна фінляндизація (економічно-політична залежність від Совєтського Союзу).
2. Америка мусить присвятити всю свою увагу для втримання дружніх зв’язків зі Савдійськю Аравією, (нафта).
3. Латинська Америка бажає соціял-демократизму.
Ці ідеї Павло VI не тільки обороняв і пропагував, але на їх реалізацію асигнував великі суми гроша.
Крім ранньої Служби Божої, подавляюча більшість елєкторів перебуває поза місцем молитви. Помітна хитрість марксистів, які висунули проект, щоби римо-католицька церква децентралізувалася а справи співпраці з марксистами залишила поодиноким дієцезіям і парафіям. Марксистів обвинувачують в дволичності — одне обличчя перед захопленням влади а інше по захопленню влади (ст. 296).
Помітна самокритика самої ієрархії. Як приклад для наслідування, один з промовців підкреслив особу кардинала Сліпого (ст. 233). Чути голоси, що впровадження розговірної мови у св. Літургію ІІ-гим Ватиканським Собором це робота марксистів, які інфільтрували Ватиканські курії, а папська непомильність і єдність віри є головними перепонами в екуменічному русі.
Друга сесія конкляву є надзвичайною тому, що автор вносить тут драматичні події. Перше — один з кардиналів-елєкторів, який був погодився секундувати кандидатуру і плятформу лівої фракції, в останньому моменті відмовився від цього, і таким способом звернув хід конкляви в противну сторону.
Друге — це діялог поміж бувшим кандидатом на папу від марксистів і речником марксистського бльоку.
Бувший кандидат: Ваша еміненціє! Чи в розмовах з п. Роаном Кейл було порушуване ставлення Совєтського Союзу до двох або трьох евентуальних вислідів біжучої конкляви? Більше того, чи п. Р. Кейл інформував Вас про можливі потягнення Совєтського Союзу які будуть залежати від вислідів конкляви? Чи було Вам запропоновано, що якщоб наступний папа зайняв позитивне становище відносно співпраці церкви з марксистами (комуністами в Европі і в Латинській Америці) то тоді, в заміну, Совєтський Союз підніметься певних кроків?
Речник марксистів: Яким чином Ваша еміненція може думати, що Р. Кейл має повновласті вести переговори від імени Совєтського Союзу?
Бувший кандидат: «Тому, що пан Кейл є агентом КҐБ!»
В цю секунду в каплиці запанувало пригнічення і остовпіння. Конспірацію поміж Ватиканом і Совєтським Союзом викрив і оприлюднив кардинал-електор з Азії, — каже Автор. Мабуть, авторові йдеться про підкреслення антимосковського месіянізму зі сторони римо-католицької ієрархії з Азії (Пекін проти Москви — Б. С.).
Як виходить дальше то в заміну за прийняття пропозиції совєтського Союзу, Ватикан одержить дозвіл на відновлення католицької ієрархії в балтійських країнах, в Чехословаччині (вже сталося — Б.С.) і в інших сателітних державах. Також буде впроваджена в життя полегша антирелігійного законодавства в багатьох ділянках життя.
Совєтський уряд обіцює також постаратися про спеціяльну форму підпорядкування-відданість московського і константинопільського патріярхатів папі римському як голові церкви… (ст. 308).
Третє — це викриття передавчих апаратів, що їх знайшли в одного з кардиналів, котрий опісля провів сенсаційний акт жалю, відбуваючи св. Тайну Покаяння в присутності цілої конкляви.
Згадані головніші події є так розположені в книжці, щоб вдержати сенсаційність тексту. Останнє авторові цілковито не вдалося. Коли перша частина книжки представляє собою хроніку подій то друга частина інтригує читача, але залишає багато питань без відповідей. Приміром — брак списка використаних джерел. Однак це та інші недотягнення не зменшують авторового вкладу в ділянці глибшого пізнання діяльности папи Павла VI, та його братання з ворогом Христової Церкви.
* Конкляв означає збори кардиналів, на яких обирається папи римський, а також приміщення, де відбуваються вибори. Офіційно узаконнений постановами папи Григорія X на Ліонському Соборі (1274 р.) Конкляв збирався в Квірінальському палаці (Рим), а з 1870 р збирається у Ватикані.
