Різдвяні роздуми
Ще з раннього дитинства кожному з нас відомі ті теплі почуття й та приємна аура, які пов’язані з до свідченням чогось нового, пережиттям новизни. Все «нове», навіть на підсвідомому рівні, зажди оповите позитивними емоціями й пов’язане з такими почуттями, як надія на краще, очікування позитивних змін тощо. Потяг до нового буквально вкарбований в людську істоту і виражений настільки, що практично немає людини, яка б свідомо відмовлялася від новизни, відкидала б саму можливість її появи, нехтувала б бажанням відізватися на неї та її прийняти. Щодня можна почути розмови про очікування позитивних змін в суспільстві, економіці чи особистому житті. Щобільше, питання про те, де віднайти джерело добрих змін, як забезпечити постійний перехід від руйнівного «застаріння» до свіжого і животворного «відновлення», є відвічними питаннями людського існування.
Воплочення Бога та Його прихід у світ, які ми, християни, щорічно святкуємо, дає вагому відповідь на ці відвічні людські прагнення. Різдво Христове у християнській традиції пройняте невід’ємним духом новизни. Літургійні тексти раз у раз доносять до вірних радісну звістку про те, що «Христос прийшов, щоб оновити все». Якщо глибше вникнути в атмосферу свята, виражену в його молитовних текстах, то перед нами постають три дуже важливих його аспекти: «оновлення» Бога, оновлення людини та всього світу й оновлення історії.
Подія Різдва є воднораз надзвичайною та дивовижною, адже це дитя мале – Предвічний Бог. Бог у Своєму невимовному Різдві проявляє Себе справді небувалим. Адже згідно зі змістовним лаконічним висловом, який опоетизовують автори літургійних текстів, Бог став тим, ким не був, залишившись тим, ким був, заради спасіння людини. Щоб здійснити величне діло спасіння людини, тобто оновлення, Бог сам «оновлюється» в очах людини, в очах світу.
Таке «від віку нечуване таїнство» – Божественне сходження, через яке Господь наново промовляє Своє Слово, уможливлює оновлення людини й цілого світу. Христос для того народжується, щоб нас відродити, для того понижується, аби нас піднести і для того стає немовлятком, щоб нас оновити. У Христі зустрілися Божественна ініціятива спасти, оновити своє створіння і невтомне бажання людини творити й віднаходити новизну.
Однак оновлення людини та цілого світу у Христі є лише зародком, який бажає розвинутись у наших серцях і через наші руки. Спасенна подія Різдва ставить перед християнином багато нових завдань і покладає на нього відповідальність за подальший хід історії. Важливо усвідомити, що для християн ця «новизна» не є якимось абстрактним поняттям, але дійсністю. Оновлена у Христі людина має належну силу, енергію і здатність наповнювати історію новим духом добра, любови та справедливости. «Творити все нове» разом з Господом віднині є заповіддю і водночас святим обов’язком кожного; боротися зі «старінням», яке проявляє себе у формі зневіри, збайдужіння, втрати надії та ентузіязму. Оновлення передбачає постійну, відповідальну та невтомну працю. Справжнім лихом українського суспільства є вміння стрімко підійматися на дусі, а при першій же зустрічі з труднощами зневірюватися й опускати руки. Декілька років тому Україна в передріздвяний час пережила потужний поштовх до нових позитивних змін у суспільному і політичному житті.
Тоді багато хто вбачав у ньому справжнє оновлення ходу історії й відродження – тоді, коли воно охоплювало наші серця, домівки й цілу українську громаду. Але минуло лише декілька місяців, як ейфорія почала спадати, а разом із нею й віра в перемогу справедливости й добра. Спокуса опустити руки при зустрічі з неминучими труднощами, не очікувати позитивних змін і не намагатися бути творцями таких змін надто швидко вкралася в душі тих, хто цілком відчутно пережив на собі позитивну енергію справжньої духовної віднови. Багато хто забув, здавалося б, цілком очевидну істину про те, що справжнє оновлення не може відбутися за помахом чарівної палички, а мусить бути підкріпленим терпеливою й послідовною працею.
Сьогодні найбільш відповідним святкуванням Різдва Христового було б оновлення духа в наших серцях, відродження нашої свідомости і готовности творити добро, незважаючи на розгул зла у світі. Прослава Христа, який через Своє Різдво все оновлює, є унікальною нагодою для того, щоб раз і назавжди відкинути від себе цю згубну спокусу духовного «застаріння», в основі якої лежить відчай, тяжіюча пам’ять минулих невдач, нерішучість і страх.
Саме таке пережиття цього свята та й усіх інших християнських свят здатне дарувати нам ту силу добра, яка може зсередини перемінити світ, у якому живемо.
Максим Тимо, замісник голови Патріяршої літургійної комісії УГКЦ
