Огляд друкованих медіа УГКЦ. Загальний підсумок

У цій статті я завершую огляд медіа УГКЦ аналізом періодичної преси. Нагадаю, що попередні розвідки були присвячені церковним інформаційно-аналітичним ресурсам і радіо- та Youtube-каналам. Розбір проведу за тематикою видань, а наприкінці розгляну статистику сучасного стану преси УГКЦ і бачення проблем її друкованих медіа. Притім акцентую, що не претендую на вичерпність у поданні всіх назв видань, а розглядаю знакові часописи 1991 – 2023 років.

Штрихи до історії преси УГКЦ 

Написані вже десятки дисертацій, сотні наукових статей, результати дослідження яких ґрунтуються на публікаціях газет і журналів УГКЦ з кінця XIX століття та міжвоєнного періоду. Ці праці однозначно не з’явилися б без напрацювань наших дослідників з діаспори, зокрема редакторів, журналістів, публіцистів, які самі в часи після Другої світової війни були творцями газетно-журнальних видань. Серед них Іван Кревецький, Роман Гайдук, Олександр Мох. Останній наголосив, що перший справді католицький український часопис у Львові з’явився 1871 року завдяки митрополиту Сильвестрові Сембратовичу. Це був «Сіон Рускій», який виходив у 1882 – 1885 роках, тричі змінюючи назву. Іван Кревецький охарактеризував його так: «Це був перший самостійний український церковний часопис, видаваний у національному (українському, тоді «руському») напрямі, а не в «об’єдинительнім». На думку Моха, «Сіон Рускій» не мав чіткого католицько-українського характеру, його формував радше дух консервативної австрійської лояльності до корони й монарха. У 1897 – 1914 роках виходив щоденник «Руслан» – орган християнсько-суспільної партії під редакцією Олександра Барвінського.

Мох перелічує такі передвісники подальшого розвитку української греко-католицької преси: 1) місячник «Кирил і Методій», що його 1886 року в Ярославі почав видавати отець Кирило Селецький;  2) «письмо церковно-народноє» «Посланник», яке 1889 року почав видавати отець Лев Джулинський. Згодом це видання виходило у Львові, Тернополі й Перемишлі, проіснувавши близько 20 років. Визначальним етапом у становленні преси для широких кіл стало заснування 1897 року релігійного часопису «Місіонар» з ініціативи ігумена монастиря Святого Онуфрія у Львові отця Андрея Шептицького. На переконання Моха, з цим виданням постала інтегральна католицька преса для народу. Вирішальну роль у цьому відіграли редактори-василіяни, які вже відбули реформу свого Чину під проводом єзуїтів. Одним із найвизначніших серед них на початках був отець Лазар Березовський, ЧСВВ, ініціатор впровадження фонетичного правопису в релігійних виданнях Галичини. «Він не тільки найдовше редаґував цей журнал (у 1893 – 1908 і 1917 – 1918 роках) та найкраще його розбудував (із додатком «Малого Місіонарчика» для дітей, від 1903-го до 1914 року), але сам захоплений дівичою красою простонародньої мови, зважився видати теж перший «Календар Місіонаря» на 1901 рік фонетикою».

Окрім церковно-адміністративних пресових органів («Львовско-архіепархіяльни вѣдомости»» (згодом «Львівські архіепархіяльні відомости»), «Вістник Перемиської єпархії» та «Вістник Станіславівської єпархії»), друком виходили спеціалізовані часописи. Прикладом тут можуть бути видання для дяків: «Голос галицьких дяків» (Львів), «Дяківський голос» (Станіславів). На початку минулого століття були засновані й місійні часописи: «Вісті Місійного товариства», «Місячний листок».

Дослідник української преси Аркадій Животко наголошує, що в першому десятилітті XX століття постали редакції  наукових органів, серед них «Богословський вістник» (1900 – 1903 рр.) і квартальник богословської молоді «Католицький всхід». 1904 року у Львові було започатковане видання суспільно-релігійного двотижневика «Нива», який після Першої світової війни виходив як місячник під редагуванням отця Гавриїла Костельника.

Події Першої світової війни частково призупинили розвиток видань УГКЦ. Та попри все василіяни видавали «Місіонар» цілий 1915 рік у Заґребі під редакторством отця Івана Пришляка. Відтак у Галичині між двома світовими війнами греко-католицька преса була досить розгалужена.

Органи суспільно-політичного характеру в Галичині репрезентували дві газети. Це львівська «Мета» з популярним додатком «Христос наша сила», яка виходила у 1931 – 1939 роках, і станіславівська «Нова зоря», яка виходила у 1926 – 1939 роках.  Також у Станіславові в 1931 – 1939 роках виходив релігійний квартальник «Добрий пастир», редагований василіянами.

До окремої групи, на думку Животка, належить греко-католицька періодика релігійно-наукового напрямку. Зокрема, під редакцією отця-доктора Йосифа Сліпого виходив квартальник «Богословія» (1923 – 1942 рр.). Василіяни започаткували видання «Записки ЧСВВ» (1921 – 1941 рр.), яке виходить донині. Тематику католицької літератури та мистецтва репрезентував журнал «Дзвони» (1931 – 1939 рр.). У 1939-му з’явилося перше число піврічника «Мистецтво і культура» під редакторством Володимира Сас-Залозецького.

Наприкінці 1920-х і в 1930-х роках почався другий етап розвитку «Місіонаря». До 1939-го він був одним із найпопулярніших серед широких верств населення Галичини і містив статті літургічного, богословського, історичного змісту, висвітлював хроніку Вселенської Церкви, подавав новини місцевого релігійного життя. З приходом комуністичної влади із 1944 року журнал не видавали через репресії, друкарню конфіскували.

Монахи Студійського уставу видавали з 1935 року духовно-інформативний місячник «Ясна путь» і «Промінчик сонця любови». Наклад останнього сягав 15 000 примірників. Окремо назву греко-католицькі видання на Закарпатті. В дослідженні Василя Ґабора про українські часописи Ужгорода містяться відомості, зокрема, про «Миссійный вѣстник» (1931 – 1938 рр.). У 1933 – 1936 роках виходив додаток до газети «Наша миссійна молодеж». Значної популярності на Закарпатті набув місцевий «Благовістник», а офіційним виданням Мукачівської та Пряшівської єпархій був «Душпастир». Важливе місце в житті краю займала газета «Наука» (1897 – 1922 рр.) із численними додатками, яку заснувало «Общество св. Василія Великого» і редактором якої у 1903 – 1914 роках був майбутній президент Карпатської України отець Августин Волошин.

Після спроби ліквідації УГКЦ в СРСР у 1946 році і насильного закриття всіх видань частина церковних часописів була відновлена в діаспорі, як-от «Місіонар» і «Дзвони». Водночас нові газети та журнали, засновані структурами УГКЦ у країнах поселень в умовах складного XX століття, стали самобутнім явищем і голосом «мовчазної Церкви» та українського народу у вільному світі. До них належав і «Патріярхат».

Періодика УГКЦ в першому десятилітті незалежності України 

Після розпаду СРСР в Україні тривав перехід журналістики від тоталітарної до демократичної моделі. Це супроводжували болючі явища безгрошів’я середини 1990-х, браку знань про якість, комерціалізацію. Та в міру відновлення і становлення структур УГКЦ почали з’являтися перші після тривалої паузи греко-католицькі газети й журнали. 

Огляньмо ці друковані медіа архиєпархій та єпархій УГКЦ. Газета «Віра батьків» стала передвісницею друкованого органу Львівської архиєпархії – газети «Мета», відродженої 1991 року. Біля її джерел стояли дисиденти і громадські діячі. Видавцем спершу був Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський, відтак архиєпархія. Актуальні церковні документи, проповіді, духовні бесіди, відповіді на запитання читачів, історичні розвідки тощо – все це залишилося в основі змістової частини газети від початків. 2001 року «Мета» з двотижневика перетворилася на місячник. На початку 2000-х її наклад не перевищував 5000 примірників, але з роками почав зменшуватися. Довголітнім редактором «Мети» був отець Іван Галімурка, зараз редакцію очолює отець Богдан Лукомський. Тепер газета виходить в електронній версії у форматі PDF.  На головній сторінці сайту газети розміщений архів випусків 2003 – 2023 років.

Із благословення світлої пам’яті єпископа Софрона Дмитерка в 1991 році почав виходити відновлений часопис-двотижневик Івано-Франківської єпархії УГКЦ «Нова зоря». Газета була однією з найбільш тиражованих в УГКЦ наприкінці першого десятиліття XXI століття: майже 14 000 примірників. Її й тепер можна передплатити на пошті. Тематика видання, окрім хронікального та офіційного блоків, містить публікації, зорієнтовані на масового читача з числа практикуючих християн, особливо стосовно духовних практик. На сайті зазначено, що колектив редакції невтомно працює заради того, щоб «часопис був і надалі духовно-просвітницьким, патріотичним, щоб відкривав серця людей для молитви, милосердя, любові до ближнього та роздумів про сенс життя». У 1991 – 2016 роках редактором «Нової зорі» був отець Ігор Пелехатий. Із 2018 року головним редактором є отець Іван Стефурак.

У Коломийсько-Чернівецькій єпархії (тепер Коломийська) з 1993 року виходила газета-місячник «Християнський вісник», редактором якої був світлої пам’яті отець Зиновій Карась, учасник національно-визвольного руху, колишній дисидент. Після його відходу у вічність в 2014 році газета з невеликим накладом не виходила. В ній розміщували проповіді, статті на богословські теми, висвітлювали церковні події, суспільні теми, а також друкували християнську поезію, новели, оповідання тощо.

Церковна хроніка, богословська, історична, культурна тематика, державно-конфесійні відносини стали тематичним осердям заснованої в 1995 році газети Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ «Жива вода». Довголітнім редактором її був світлої пам’яті отець Михайло Бучинський. Наприкінці першого десятиліття XXI століття наклад газети-місячника сягав 6000 примірників. Останній паперовий випуск вийшов у березні 2022 року, як вказано на сайті єпархії. 

Газета Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ «Божий сіяч», довголітнім редактором якої є отець Орест Глубіш, заснована в 1996 році. Донині виходить на папері як місячник уже митрополії, з офіційно-хронікальним блоком, катехитичними й богословськими статтями, молодіжними й дитячими сторінками. Останнє наповнення архіву PDF-версій газети на сайті митрополії відбулося у лютому 2022 року.

Періодичне видання Сокальської єпархії (тепер Сокальсько-Жовківська) «Джерело життя» – місячник журнального типу з невеликим накладом – виходило із 1995 року. За наповненням було подібне до інших єпархіальних часописів.

Періодичне видання Мукачівської єпархії УГКЦ «Благовісник» з часу заснування (1991 р.) до 2006-го мало вигляд газети, а потім стало журналом-місячником. Тепер єпархія видає його як двомісячник. Основні тематичні напрямки – церковна хроніка, нариси про постаті мучеників та ісповідників віри XX століття, статті на суспільні теми тощо.

Отже, зі згаданих періодичних органів тільки «Мета» й «Нова зоря» мали в історії своїх однойменних попередників. Хоча частина паперових єпархіальних видань залишиться в минулому, їхні публікації є джерелом для вивчення історії парафій, громад, релігійних організацій, молодіжних спільнот УГКЦ та інших тем.

Суспільно-релігійні часописи як потенційні загальноцерковні органи

Однією з незаповнених ніш у доінтернетну епоху стала відсутність загальноцерковного видання УГКЦ, хоча подібні часописи мали в своєму інформаційному арсеналі інші конфесії. Наприклад, РКЦ в Україні до 2011 року видавала «Парафіяльну газету», що була інформаційною і катехитичною. Натомість загальноцерковного суспільно-релігійного видання на кшталт польського місячника «Gość Niedzielny» в межах нашої Церкви засновано не було, хоча спроби робили. Вони були пов’язані з усвідомленням на рівні проводу УГКЦ потреби створити орган, який пояснював би проблеми, явища і процеси в Католицькій Церкві у світі та Україні крізь призму християнського віровчення. 

Першим виданням, яке могло б реалізувати це завдання, стала суспільно-релігійна газета «Арка», засновником і видавцем якої був єпископ Стрийської єпархії владика Юліян Ґбур. Протягом 2000 року (рік заснування) тривав пошук концепції цього часопису, його шпальти містили великі публікації на богословські, морально-етичні, історичні, екологічні теми. На початку 2001-го матеріали стали лаконічнішими, різнотематичними з акцентом на суспільну, історичну й мистецьку тематику, з осмисленням релігійних процесів в Україні та світі, з пошуком відповідей на духовні питання читачів. Редакторами газети були професор ЛНУ ім. І. Франка Йосип Лось, журналіст Тарас Різун, отець Павло Худ. Але на початку 2009-го управа Стрийської єпархії закрила газету без пояснень. Колишній головний редактор журналу «Патріярхат» Петро Дідула в статті у «Патріярхаті» назвав цю газету одним із феноменів УГКЦ, але зазначив, що «Арка» не набула відповідного визнання й авторитету через малу зацікавленість у ній єрархії, священнослужителів і широкого кола вірних. 

З утвердженням УГКЦ в Києві 2009 року був заснований журнал «Наш Собор», видавцем якого стала Київська архиєпархія. Згодом це було видання Києво-Галицької митрополії. Зважаючи на мережу читацької аудиторії, «Наш Собор» теж претендував на роль загальноцерковного органу. Однак із 2019 року його наклад становив всього лиш 1200 примірників.

Кілька номерів «Нашого Собору» за 2020-й і 2021 роки розміщені на сайті архиєпархії. Крім хронікального блоку, журнал за редакторства отця Андрія Боднарука містив аналітичні статті на релігійні й суспільні теми. «Ми прагнемо, – зазначив отець Андрій з нагоди 10-ліття видання, – щоб для журналу дописували не лише священники, а й семінаристи, віряни – особливо молодь. Просвіта й соціальне служіння – один із головних напрямків нашої роботи, адже як ми навчимо і виховаємо молодь, таким буде наше завтра…». На Facebook-сторінці «Нашого Собору» був анонсований номер за жовтень 2021 року. В часі повномасштабної війни видання не виходило.

На мою думку, цю нішу суспільно-релігійної тематики в останні роки вдало заповнює журнал «Патріярхат» за редакторства Анатолія Бабинського у 2009 – 2018 роках і Володимира Мороза з 2018 року. Цей часопис віднайшов вдалий формат відповідно до потреб та запитів аудиторії доби глобальної інформаційної мережі. Феномен «Патріярхату» додатково засвідчує значущість та активність мирянського руху в УГКЦ.

Видання монаших чинів і згромаджень 

Однак згадаю середину 1990-х років – час, коли монастирі поверталися до свого колишнього чернечого життя після комуністичної руїни. Василіянська Провінція Найсвятішого Спасителя в Україні як у минулому, так і після проголошення незалежності має низку різновекторних періодичних видань. Багатогранна історія місячника журнального типу «Місіонар» описана в книзі його головного редактора – письменника отця Христофора Ганинця, ЧСВВ, «Листи до народу: історії людей Слова». Цей часопис від початків орієнтувався на практикуючих християн, передусім членів «Апостольства молитви». Перше число відродженого «Місіонаря» вийшло при  Львівському монастирі Святого Онуфрія в квітні 1992 року. Автор цієї статті працював у цьому виданні понад вісім років. Наклад журналу з початку 2000-х років, у доковідну епоху, сягав майже 6000 примірників. Знаковими редакторами відродженого часопису були василіяни: релігійний письменник і публіцист світлої пам’яті отець Василь Зінько, місіонер світлої пам’яті отець Йосафат Воротняк, місіонер отець Корнилій Яремак. Теперішній наклад становить понад 2000 примірників.

Основні тематичні блоки «Місіонаря» з часу відродження й донині – богословський, літургійний, історичний (особливо хроніка василіянських монастирів, нариси про визначних ченців), культурний. Є тут статті на релігійні й суспільні теми, дитяча й молодіжна сторінки.

У 2003 – 2007 роках редакція видавала річник-альманах «Календар «Місіонаря», який теж мав свою довоєнну традицію. Видання журналу з додатками триває в межах відродженого василіянського видавництва «Місіонер» при монастирі Святого Онуфрія у Львові з друкарнею в Жовкві. Добротним джерелом пізнання василіянського книговидання і періодики від їхніх початків до середини 2010-х років є науково-популярна книга колишнього директора видавництва «Місіонер» отця Климентія Стасіва «Місія високого слова: василіянське книговидання».

До основних видань василіян у Канаді належить журнал «Світло»/«TheLight», заснований 1937 року. В 1991-му «Світло» створило окрему редакцію у Львові при видавництві «Місіонер» за керівництва Мар’яна Лозинського. До неї теж був причетний автор цих рядків як позаштатний кореспондент і упорядник адресаря УГКЦ в Україні (публікували в щорічниках «Календаря «Світла» 1996 – 2004 рр.). Матеріали українського корпункту «Світла» стосувалися взаємин УГКЦ і влади, соціальної праці духовенства й мирян УГКЦ, осмислення історії УГКЦ XIX – XX століть. Із економічних причин видання «Світла» в Україні призупинили. Наклад видання тут становив понад 1000 примірників.

1998 року Провінція Найсвятішого Спасителя в Україні заснувала альманах християнської думки «Київська Церква» – журнал-квартальник під редагуванням отця Теодозія Янківа, ЧСВВ. У ньому публікували тексти богословів, релігієзнавців, істориків, культурологів, мистецтвознавців, які популяризували 2000-літню спадщину українського християнства. Через економічні обставини редакція припинила роботу 2000 року. Подібно склалася й доля журналу-місячника «Лавра», заснованого 1998 року монахами Студійського уставу при монастирі Святого Михаїла у Львові. Неповні два роки його виходу свідчили про науковий і культурологічний характер видання, про намір популяризувати українську християнську літературу та іконопис. Обидва ці видання були орієнтовані на інтелігенцію й академічні кола.

У межах видавництва «Свічадо», заснованого у Львові при монастирі студитів, 1995 року започатковане видання журналу-двомісячника «Зернятко» для 10 – 12-річних. Його наклад перевищував у певні роки 30 000 примірників! З розвитком молодіжних християнських рухів з’явився запит на періодику для їхніх спільнот і організацій. Яскравим медіа у цьому сегменті в Україні стала з 1993 року газета-двотижневик «Вірую». Її засновник – потужна за кількістю членів до початку 2000-х років організація «Українська молодь – Христові». Газета отримувала листи з різних куточків країни, містила змістовні катехитичні статті, відповідала на численні запитання на духовну тематику. Довголітнім редактором «Вірую» був журналіст Володимир Громик. Із 2001 року газета виходила нерегулярно, потім її вихід призупинили.

Поряд із «Вірую» молодіжні й дитячі видання УГКЦ зароджуються у середовищі духовних навчальних закладів, монаших спільнот, релігійних видавництв. Зокрема, Львівська духовна семінарія Святого Духа 1996 року заснувала журнал-квартальник «Пізнай правду». Він не обмежується семінарійною аудиторією, а заторкує ширший молодіжний контекст при парафіях і громадах. У період великої війни видання стало піврічником у паперовій версії з невеликим накладом.

Становлення спеціалізованої періодичної преси УГКЦ

Із початку 2000-х років, після утвердження структур і змін у них за проводу глави УГКЦ Блаженнішого Любомира Гузара була заснована низка офіційних періодичних видань, аналоги яких у XX столітті діяли під назвами «Відомості…» та «Вісники…» єпархій.

Зокрема, 2001 року постав «Благовісник Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ», який взорувався на таке саме видання у Римі 1965 – 1988 років. У описі «Благовісника» за 2020 рік на сайті УГКЦ зазначено, що там опубліковані документи Церкви за період її діяльності, пов’язаної з пандемією коронавірусу. Загалом видання містить такі розділи: «Документи Папи Римського Франциска», «Документи Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Української Греко-Католицької Церкви», «Документи Патріаршої курії УГКЦ», «Документи VII сесії Патріаршого Собору УГКЦ», «Документи Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ», «Хроніка подій» тощо. Видавцем «Благовісника» є Патріарша курія УГКЦ, а головним редактором – Блаженніший Святослав.

Із заснуванням Львівської архиєпархії постав місячник «Львівські Архиєпархіяльні вісті», де публікують церковні документи, проповіді архиєпископа і митрополита Ігоря Возьняка, короткі повідомлення, привітання, статті духовенства. Цей журнал адресований передусім клиру архиєпархії. Також архиєпархія видає «Бюлетень Канцелярії Курії Львівської Архиєпархії». Відповідальним за випуск обох видань є отець Сергій Стесенко.

Серед єпархіальних видань, які почали виходити у 2001– 2011 роках, варто виокремити місячник Бучацької єпархії УГКЦ «Христова скеля», перший номер якого вийшов у січні 2003 року. На сайті єпархії зазначено, що в цій газеті висвітлюють єпархіальні події, подають новини з життя Католицької Церкви, аналітичні матеріали та репортажі духовно-релігійного, історично-пізнавального, суспільного та мистецького змісту. Друкована газета розрахована на широке коло читачів незалежно від віку та конфесійної приналежності.

У середині 2000-х років в умовах покращення економічної ситуації в Україні ринок греко-католицької періодики почав поповнюватися спеціалізованими виданнями. У січні 2006 року вийшов друком перший номер молодіжного часопису «Господь і я», видавцем якого став Василіянський інститут філософсько-богословських студій імені Йосифа Велямина Рутського (Львів – Брюховичі). На сайті закладу викладений вебархів більшості номерів, які вказують на високий поліграфічний рівень видання і його орієнтацію на академічну молодь із християнським світоглядом (останній номер викладений за 31 грудня 2020 року). Під час повномасштабної війни періодичність виходу журналу обмежена, він виходить раз на рік, хоча й до цього вона змінювалася.

У Львові 2008 року провінція Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (редемптористи) заснувала журнал-місячник «Закон і милосердя», адресований людям у місцях позбавлення волі. На жаль, це видання для специфічної групи читачів проіснувало недовго.

На теренах Івано-Франківської архиєпархії з 2008 року почали поширювати газету Молодіжної комісії «Світло правди» (вебархів охоплює 2008 – 2017 рр.). 

При видавництві «Свічадо» у вказаний період почали видавати спеціалізовані часописи для дітей і молоді. Місячник-журнал «Зернятко» у 1995 – 2019 роках належав до найпопулярніших видань в Україні для наймолодшої читацької аудиторії і був передплатним. Розвивально-пізнавальний журнал для наймолодших читачів «Ангелятко» виходив у 2006 – 2017 роках. Ідея періодичного видання для дівчат і хлопців віком від 11 років при видавництві була реалізована в 2005 році у форматі журналу «Сто талантів». Але через економічні причини та кон’юнктуру ринку випуск цих трьох видань припинили.

Ще одна група спеціалізованих видань, заснованих у межах духовних навчальних закладів або видавництв, це фахові періодичні часописи, адресовані богословам, вузьким фахівцям із гуманітарних дисциплін, студентам та інтелігенції. Так 2009 року вийшов перший номер видання «Християнин і світ». Як вказано на обкладинці, «Журнал для християн, фахівців своєї справи». Його головний редактор Віктор Жуковський, доктор богослов’я і викладач УКУ, на сайті журналу (там представлена більшість публікацій за 2009 – 2024 рр.) декларує програмні засади: «Християнин і світ» покликаний давати компетентні, базовані на біблійно-патристичних джерелах, на церковних документах і авторитетних думках церковних провідників, фахівців-християн, відповіді на непрості запитання, які ставить перед сучасною людиною професійна діяльність у найрізноманітніших галузях». Наклад паперової версії видання невеликий. 

Одним із регулярних видань наукового характеру став «Науковий вісник Івано-Франківської теологічної академії «Добрий пастир». Це збірник наукових праць, який виходить із 2007 року при видавництві як річник. На сайті видання представлені всі номери у форматі PDF. У першому числі «Доброго пастиря», який мав аналог у міжвоєнний період, зазначено, що він присвячений 100-літтю з часу заснування духовної семінарії в Станіславові. Видавці задекларували внесення лепти у розвиток та скріплення УГКЦ заради об’єднання українських Церков в одну Вселенську Церкву. 2007 року річник зареєстрували як періодичне фахове наукове видання в галузях теологічних, філософських, історичних та соціологічних наук.

Нові греко-католицькі часописи після створення митрополій УГКЦ

2011 року в УГКЦ були створені три митрополії з осідками у Львові, Івано-Франківську й Тернополі. З розвитком їхніх комісій, що відповідають за медіа, з’явилися нові видання.

Зокрема, в Івано-Франківській архиєпархії в січні 2011 року постав річник журнального формату «Вісник Івано-Франківської архиєпархїї». Останній номер, який вийшов у 2023 році, як і більшість чисел, можна прочитати у вебархіві. Серед розділів душпастирське планування до 2025 року, план діяльності комісій, прощ архиєпархії, вибрані документи Церкви, хроніка, проповіді пресвітерів тощо. До редколегії входили священнослужителі архиєпархії Степан Балагура, Віталій Токар, Михайло Макар. Окрім наукових часописів, у інформаційному полі Церкви почав заповнюватися сегмент «періодики для духовного читання». 

В Івано-Франківську при медіацентрі «Апостол» архиєпархіального управління УГКЦ в 2011 році був заснований журнал «Слово», обкладинку актуального номера публікують на окремому вебресурсі. «Цікавий, стильний, сучасний, красивий, якісний, корисний, потрібний… Так коротко можна сказати про журнал, призначений для читачів, які прагнуть бути християнами не лише на словах, ближче пізнати Господа, зміцнити свою віру та знайти відповіді на багато хвилюючих запитань з різних аспектів життя», – зазначено в статті про один із заходів у Івано-Франківській обласній універсальній бібліотеці, де презентували «Слово». Його розповсюджують по всій Україні з можливістю передплати. Шеф-редактором та богословським редактором видання є отець Роман Терлецький, автор ідеї створення часопису, церковний провідник місії «Апостол». Зі слів головної редакторки журналу Уляни Андрусів, «мета журналу – творити якісну католицьку пресу, нести євангельські правди, сміливо порушувати непрості проблеми сьогодення та писати про те, що хвилює кожного українця-християнина». Кожен випуск журналу присвячений певній темі, яку обговорюють на сторінках видання з різних поглядів у 16-ти постійних рубриках. 

Одним із перспективних видань для родинного читання був журнал «Кана» (2012 – 2019 рр.), заснований 2012-го в межах видавництва «Свічадо». Доти аналогів такого видання в пресі УГКЦ незалежної України не було. В першому числі «Кани» головна редакторка Анна Пецюх задекларувала: «Маєм таку мрію, щоб цей журнал, призначений для сім’ї, для подружжя, для батьків, бабусь і дідусів, став місцем гарної зустрічі. У «Кані», як і на весіллі, ви познайомитеся з іншими сім’ями… Надіємося, вина Вам не бракуватиме… Того доброго Ісусового вина, яке серце і душу звеселяє». Журнал допомагав плекати християнські цінності в родинах у церковному і загальнокультурному вимірах, а також у дозвіллі тощо. За тематикою та змістом «Кана» іноді мала вигляд позаконфесійного екуменічного видання, адже публікації були зорієнтовані й на християн інших деномінацій. Журнал мав високий художньо-технічний рівень, але з початку 2019 року він перестав виходити через економічні причини.

Ще один журнал-двомісячник «Скинія», який виходив у паперовій версії протягом 2013 – 2022 років, ввійшов у нішу для духовного читання. Водночас із 2018 року він розвивав власний сайт із поширенням через соціальні медіа духовних розважань на щодень для підписників видання. «Скинію» заснували 1 травня 2013 року при монастирі Згромадження отців-оріоністів УГКЦ (Мала справа Божого Провидіння – МСБП) у Львові, і автор цієї статті теж долучався до створення її чисел упродовж кількох років.

У вступному слові головного редактора «Скинії» отця Юрія Блажиєвського, МСБП, було зазначено: «Наше видання ми назвали «Скинія». Одне зі значень цього слова – намет, де Я зустрінуся з Тобою. Так само і наш журнал – невеликого формату – ви завжди зможете мати під рукою. Вдома, під час перерви на роботі, у будь-який час його можна буде розгорнути і прочитати, наприклад, роздуми над уривком з Біблії на конкретний день. Це слово може бути пророцтвом на початок дня, втішенням, натхненням чи підсумком…». Журнал «Скинія» з накладом менш ніж 1000 примірників став новим медійним проєктом серед періодики УГКЦ, бо кожен номер мав тематичну частину, до написання якої залучали фахівців у різних релігійних ділянках, а також публікували щоденні роздуми над Біблією, які писали як священнослужителі, так і активні віряни. Наприкінці 2023 року проєкт «Скинія» закрили без пояснення причин. Він був розрахований на практикуючих християн, які шукали глибшого пояснення Слова Божого на щодень, для використання цих розважань у спільнотах при парафіях і монастирях тощо. 

Загальний підсумок

Переходячи до висновків, погляньмо на статистику медіа УГКЦ за різні роки. За даними Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (раніше Державний комітет національностей і релігій) станом на початок 2009 року в Україні діяло понад 3550 громад УГКЦ, у межах яких існувало 27 періодичних видань. Приблизно такі самі показники зберігалися до початку пандемії корона вірусу, тобто весни 2020 року. Відтак ця цифра почала зменшуватися через очевидні економічні причини.

Тепер зверну увагу на найновіші відомості із сайту Книжкової палати України, де на початку 2024 року вміщена інформація про загальну кількість релігійних періодичних видань в Україні: 26 газет і 16 журналів. Однак ці цифри не включають сотні бюлетенів і парафіяльних газет, видань церковних спільнот та іншого типу, тому наведений показник, на мою думку, занижений з тої причини, що видавці їх не реєструють.

Отже, на архиєпархіальному рівні в друкованому форматі маємо в УГКЦ часописи: «Нова зоря» (Івано-Франківськ); «Божий сіяч» (Тернопіль); в онлайн-формат перейшла «Мета» (Львів). На єпархіальному рівні донині в паперовій версії виходять «Христова скеля» (Чортків), «Благовісник» (Ужгород). Офіційні видання – хронікальні вісники – мають Київська, Львівська, Івано-Франківська архиєпархії, але вони нерегулярно виходять у світ на папері. В сегменті архиєпархіальних і єпархіальних медіа в умовах повномасштабного вторгнення нема друкованих часописів у центрі, на півдні та сході України, які відповідали б сучасним критеріям періодики. Серед суспільно-релігійних часописів, які перейшли в електронний формат, назву журнал «Патріярхат», «Слово» (Івано-Франківськ) і далі поповнює медіаринок УГКЦ паперовими випусками.

Серед популярних часописів, призначених для широкого кола вірян, у друкованому форматі маємо «Місіонар» (Львів); для молодіжної аудиторії збережений у друкованому вигляді піврічник «Пізнай правду» (Львів), річник «Господь і я» (Львів – Брюховичі); для наукових кіл та інтелігенції в тематиці релігії та науки в паперовій версії виходить науковий журнал «Добрий пастир» (Івано-Франківськ), а «Християнин і світ», попри давніше закриття друкованих випусків, досі творить контент у глобальній мережі.

Із цього моніторингу випливають умовні цифри про знакові медіа УГКЦ в паперовому форматі: 13 газет і журналів, призначених для різної церковної аудиторії; 3 видання перейшли в онлайн-формат протягом 2022 – 2023 років. Навіть якщо виходити з кількості періодичних видань УГКЦ, зареєстрованих на рівні держави років 15 тому, бачимо вдвічі меншу цифру.

Проблеми видання періодики

Неодноразова участь автора цих рядків у різних семінарах, конференціях, присвячених стану періодики УГКЦ, власний досвід роботи в трьох релігійних часописах, орієнтованих на різні читацькі групи в Церкві, спонукає і дає змогу підвести певний баланс роботи церковних газет і журналів. Спершу про позитиви:

По-перше, в період незалежності вони відіграли інформаційну та опінієтворчу роль (а ті, що збереглися в інформаційному просторі, і далі відіграють) для релігійного самоусвідомлення вірян. Спільною рисою міжвоєнних і теперішніх видань є пропагування християнських цінностей, хоча в XXI столітті нові форми подавання матеріалів, яскраві ілюстрації, колажі на релігійну тематику тощо мають більший інформаційний вплив. Спільними тематичними напрямами більшості груп періодичних видань УГКЦ є богословський, етичний, історичний, літургійний, дозвілля та інші.

По-друге, частина періодичних видань, відроджених у 1990-х роках в УГКЦ, зберегла тяглість традиції, а відроджені редакції, працівники яких тільки практикувалися в релігійній тематиці, спробували осучаснити концепції видань, закладені на початку XX століття або в міжвоєнний період.

По-третє, скористаюся тезами свого колеги, директора РІСУ Тараса Антошевського, опублікованими в 1-му числі «Патріярхату» за 2024 рік: «За останні декілька років офіційні церковні медіа вийшли на якісно і кількісно вищий рівень. У когось рейтинги зросли суттєво, у когось процес тільки починає набирати обертів. Хтось робить акцент на сайти, хтось – на відеоконтент, хтось – на соцмережі, ще хтось поєднує різні формати. Проте практично всі вони скеровані насамперед на свою внутрішньоцерковну аудиторію». 

Тепер про проблеми. Економічні питання видання газет і журналів завжди були слабкою стороною функціонування не тільки редакцій церковних часописів, а й загальнонаціональних і демократичних видань в Україні з 1991 року. Справді, відсутність досвіду розвитку в умовах відновленої держави, економічні кризи, а відтак і війна ставили на порядок денний не заробіток, а бодай покриття собівартості випуску чи пошук спонсорів, можливість дотацій. У 1-му числі «Патріярхату» за 2024 рік опубліковане інтерв’ю з Анною Пецюх, у якому вона поділилася своїм баченням того, чому «Кана» не вижила на інформаційному ринку Церкви: «Певним чином зростала і формувалася спільнота авторів. …ми шукали відгук на цей журнал в церковній спільноті, це була місія “Свічада” в служінні Церкві, ми це так сприймали. Може, дещо підсвідомо був такий розрахунок, що священники використовуватимуть “Кану” як катехитичний матеріал для дорослих… Він єдиний з усіх наших часописів був деякий час прибутковим. Але для того, щоби “Кана” стала предметом обговорень у широкій церковній спільноті, щоби священники чи інші церковні лідери почали використовувати цей журнал у пасторальній праці, бачити його користь для вірних – того, здається, не відбулося». З економічного погляду журнал «Кана», зі слів Анни Пецюх, був неприбутковим, а радше місійним проєктом: «У 2018-му вже стало зрозуміло, що друковані журнали, в принципі, втрачають популярність, особливо серед молодшої генерації. Тому “Свічадо” закрило всі три журнали, не лише “Кану”. Зусилля, вкладені у виробництво часописів, були неспівмірно більші, аніж віддача, скажімо так». На мою думку, не лише редакція «Кани», а й багато часописів теж очікували більшої відкритості Церкви на різних рівнях до періодики.

Інші досвідчені публіцисти й редактори «Патріярхату» – Петро Дідула, Анатолій Бабинський – у своїх матеріалах звертали увагу на відсутність середовища в Церкві, яке виявляло б зацікавленість церковною періодикою і висловлювало запит на неї з боку тих, що можуть її рекламувати на добровільних засадах. Це стосується справді добротних і за змістом, і за поліграфією журнальних періодичних видань, які, не маючи великих накладів, не змогли дійти/достукатися до більшої кількості читачів із кола інтелігенції: «Київська Церква», «Лавра», «Християнин і світ» та інші. На це існують, очевидно, свої ментальні причини, зміщення фокусу читацької уваги на інші проблеми тощо.

Закриття в останні роки кількох цікавих медійних проєктів, зокрема тих видань, про які мовилося вище в різних частинах статті, може бути темою для роздумів над можливістю творити нові медіа в часі тривалої та жорстокої російської агресії проти нашого народу. В цій завершальній статті я не ставлю остаточну крапку стосовно статистики, провідних видань, проблематики, бо вважаю, що ще є місце для роздумів та аналізу. Отже, слово за майбутніми авторами.

Використані джерела

1. Кревецький І. Українська католицька преса / Іван Кревецький // Нова Зоря. – 1928. – № 101
2. Мох О. Нариси з історії української католицької преси / Олександр Мох // Правда. – 1973. – №1-2. – С.126 – 143.
3. Животко А. Історія української преси / А.Г. Животко. – Мюнхен: E.Muehlthaler’s Buch und Kunstdruckerei GmbH, 1989 – 1990.
4. Кость С., Крив’як Б. З історії преси і видавничої діяльності Української греко-католицької церкви. Нариси з історії західноукраїнської преси першої половини ХХ ст.: в 2 ч. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. Ч.1.
5. Крив’як Б. Видавничо-просвітницька діяльність церковних Чинів у Галичині. Збірник праць кафедри української преси (відп. ред. С.А. Кость). Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000. Вип.3.
6. Габор В. Українські часописи Ужгорода (1867 – 1944 рр.): історико-бібліографічне дослідження. ЛННБ ім. В. Стефаника: НДЦ періодики. Львів, 2003. 564 c.
7. Дідула П. Медіальна спільното Церкви, де ти? Патріярхат. 2009. Ч.1. С.15.
8. Журналу «Наш Собор» – 10 років. Сайт Київської Архиєпархії УГКЦ. 21.10.2019.
9. Ганинець Х. Листи до народу: історії людей Слова. Львів: Місіонер, 2017. 271 с.+іл.
10.  Стасів К. Місія високого слова: василіянське книговидання. Львів: Місіонер, 2015.462 с.+іл.
11.  Журнал «Слово»: Говоримо про все, але по-християнськи. 23.03.2024.
12.  Пецюх А. Запрошуємо до Кани / Анна Пецюх // Кана. – 2012. – Ч. 1
13.  Блажиєвський Ю. Слово редактора. “Скинія”. 2013. Ч. 1. С.1-2. 
14.  Випуск періодичних і продовжуваних видань (крім газет) у 2023 році. Сайт Книжкової палати України.
15.  Скленар І. Типологія та характеристика сучасної греко-католицької преси України. Наукові записки Інституту журналістики: науковий збірник. К., 2009. Т. 37. Жовтень – грудень. С. 187 – 191.

16. Cкленар І. Нішеві часописи Української греко-католицької церкви: місія, структура, жанрово-стильові особливості (за матеріалами журналів «Кана», «Скинія»).

Ігор Скленар

Поділитися: