Для старозавітних євреїв одна людина завжди представляла цілий народ; таким було їх ставлення і до перемог, і до поразок. Тому в пізнішій рабіністичній традиції маємо вислів у Талмуді: «Хто врятував одне життя, врятував цілий світ». Історія Леона Хамейдеса, маленького єврейського хлопчика, який був врятований під час другої світової війни заслугами слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, є втіленням трагедії єврейського народу та сміливости людей, які, ризикуючи своїм життям рятували інших. За словами Леона Хамейдеса, той факт, що він вижив, є заслугою тих, хто «мав моральну сміливість допомогти, коли спустилася ніч і темрява, і всі від нас відвернулися».
Леон Хамейдес народився в сім’ї рабина в Катовіце (Польща). Коли німецькі війська зайняли Польщу, вони втекли до села Щирець біля Львова, де проживала родина батька, і саме там їх застала німецька окупація. 10-29 серпня у львівському гетто відбувалася «акція», під час якої загинуло близько 60 тис. євреїв. Батько Леона з львівським рабином Давідом Кагане звернулися до митрополита Андрея з проханням сховати близько тисячі тор, зібраних з довколишніх зруйнованих синагог. Пообіцявши сховати священні сувої, митрополит запропонував свою допомогу в інших справах, і тоді вони попросили сховати дітей. Леон Хамейдес пригадує вересень-жовтень 1942 року, коли його і старшого брата Цві Барнеа батько почергово вивіз із Щирця до собору святого Юра. Перша річ, яка запам’яталася семирічному хлопчику, який протягом останніх років звик жити у страху, – це спокій. Митрополит Андрей прийняв його в бібліотеці, він був у інвалідному візку.
Після цієї зустрічі, яку Леон майже не пам’ятає, він опинився в сиротинці у Брюховичах. Йому дали нове ім’я — Левко Хамінський. «Мені доводилося його багато разів подумки повторювати, щоб випадково не забути, довелося вчити українську мову, адже рідна мова моя німецька і нову релігію», — згадує пан Хамейдес. Незважаючи на тривожні роки для нього час в Брюховичах, а потім в Уневі запам’ятався радістю. Брати ставилися до єврейських дітей, яких було в той час, який він пам’ятає троє, як до всіх інших в сиротинці – з усією строгістю та людяністю. «Якось хлопці, з якими ми спали в одній кімнаті, сказали, що я розмовляю уві сні. Я дуже боявся, що міг сказати щось, що могло видати, що я єврей. Тому кожного вечора я ставав на коліна, хрестився і молився Отче наш та Богородице Діво, щоб ні в кого не було сумнівів», — каже Леон Хамейдес. Він пригадує, що був охрещений і з повагою ставиться до християнських цінностей та християн як людей традиції. Вже в дорослому віці для нього важливо було зрозуміти історію рідного народу та його страждання, а також передати традицію своїм дітям.
Цього року Леон Хамейдес знову зі зворушенням відвідав собор Святого Юра, крипту, де похований митрополит Андрей Шептицький, Унівський монастир, де, за його словами, спогади проявляються, як світлини у ванночці з фотореактивами
Емігрувавши спочатку до Польщі, потім через Німеччину до Англії, а потім до США, здобувши ступінь доктора медицини, пан Хамейдес упродовж свого життя свідчить про заслуги братів Шептицьких перед єврейським народом та добивається проголошення митрополита Андрея цадиком (праведником світу). Проте організація Яд Вашем, до якої він неодноразово звертався, вважає перепоною для проголошення цадиком лист митрополита, яким він у 1941 році привітав прихід німців, і хоча він як людина зробив багато, на їхню думку, як глава Церкви він міг зробити більше. Проти їхніх закидів Леон Хамейдес протиставляє цитату з Біблії, в якій йдеться про Ноя як праведника свого часу. Про вчинки людини можна судити тільки розуміючи обставини, в яких вона перебувала, а митрополит Андрей уже знав про ті страждання для українців, які несла в собі радянська влада, а тому, як і багато західних українців, розумів прихід німецьких військ як звільнення від радянських окупантів, і його ситуація була радикально іншою, ніж церковних лідерів у інших країнах світу, з якими його часто порівнюють.
Історія Леона Хамейдеса — це історія, що складається з поодиноких людських виборів — його батька і Давіда Кагане, митрополита Андрея, брата Даниїла, брата Марка, який ризикуючи життям, віз єврейського хлопчика у трамваї вулицями окупованого німцями Львова, інших монахів і монахинь, імена яких він забув, — усіх тих, які наважилися рятувати світ.
