В день Христового Вознесення 1981 р. сповнилось 30 років з дня свячення о. мітрата Івана Шевціва. В час другої світової війни наша молодь була порозкидана по-різному, по той і по цей бік німецько-більшовицького фронту. Ні більше, ні менше наступав брат на брата. Це трагедія нашого народу, що був розтерзуваний нашими окупантами. Тоді о. Іван Шевців належав до тієї молоді, яка не мала великих, а можна сказати, жодних перспектив. Вона по волі чи по неволі включалась у те, що було можливе до здійснення і для самозбереження.
Іван Шевців, уродженець історичного Зборова, одержав родинне глибоко-релігійне виховання батьків. Після закінчення середньої освіти його батьки вписали до Малої Духовної Семінарії у Львові. Тоді, коли І. Шевців здобував середню освіту, в Духовній Семінарії творилась і формувалась І Українська Дивізія «Галичина». В такій безперспективності, яка в той час існувала, Іван Шевців прийняв те, що було, і вступив у ряди формованої Дивізії. Треба підкреслити, що і цю безперспективність тодішня молодь прийняла з надією. Такі ж самі надії були і в Івана Шевціва, але вони залишились надіями. В тій ситуації треба було промишляти, щоб якось уціліти. Відомо, хоч цього ще не доведено, що під час другої світової війни найбільші жертви таки понесла Україна і то під кожним оглядом.
Іван Шевців пережив останні дні другої світової війни, з друзями по зброї опинився в таборі воєннополонених в Реміні — Італія.
Закінчення Малої Духовної Семінарії залишило глибокий вплив на І. Шевціва. Як тільки наступила нагода, Іван Шевців вписується на студії Богословія до Великої Семінарії ім. св. Йосафата в Римі, що їх він з успіхом закінчив. І вже на Вознесення Христове 1951 року приймає з рук Владики Івана Бучка єрейські свячення. Він дальше продовжує свої студії богословія і закінчує із ступенем магістра.
Треба підкреслити, що о. Івана Шевціва полонила наукова праця, як також його не менше цікавила журналістика. На жаль, до його зацікавлень і замилувань ніхто не прислухався і не брав цього до уваги. Під тим оглядом о. Іван Шевців не був першим і не є останнім. Ті, що ці питання вирішували, не мали чи не бажали мати до цього належного зрозуміння. Тому в нас мало священиків-дослідників в окремих ділянках богословія.
На доручення Владики Івана Бучка о. Іван Шевців виїжджає на душпастирську працю до Англії, де спершу затримується в Лондоні, а пізніше переїжджає до Йоркшіру. Тут о. І. Шевців, крім душпастирської праці, проявляє свої журналістичні зацікавлення і здібності, редаґуючи місячник «Наша Церква».
На початку 1960 років о. Івана Шевціва переносять до Австралії на сотрудника для о. д-ра П. Дячишина у Сіднею. І тут о. Шевців, крім своєї душпастирської праці, проявляє свої зацікавлення в журналістиці. Він свідомий того, яке велике значення має друковане слово, що через друковане слово можна багато зробити і в душпастирській праці, у ширенні Божого слова. І тут о. Шевців робить спробу й організує журнал-квартальник під назвою «Церква і життя», який не тільки що втримується, але в 1968 році переходить на тижневик під тою самою назвою і який появляється аж досьогодні, а його редактором є Юрій Венґльовський. Треба підкреслити, що газета «Церква і Життя» є добре і цікаво редагована, за що належить признання ред. Ю. Венґльовському. Кинене о. Шевцівим зерно зросло, принесло і буде приносити обильні плоди.
В 1962 році о. Шевціва переносять на сотрудника о. Д. Качмара до Аделяйди. Тут за його почином розпочинають будову церкви св. Володимира, але прийшлось будову церкви закінчувати іншому, бо через рік, в 1963 p., о. Шевців був перенесений до Перті на посаду пароха. Тут знову під його проводом парафіяни будують церкву, а згодом парафіяльний будинок і школу. Закінчення будови в Перті довершив о. В. Рожик, бо коли помер о. М. Мельник, о. Шевців стає парохом у вересні 1967 р. у Сіднеї, де розгортає широку душпастирську працю. В цій парафії о. Шевців залишився до сьогодні.
З вищенаведеного виразно видно, що о. Шевців є відданий, з посвятою душпастир, добрий адміністратор, непересічний український патріот, людина з широкою ІНІЦІАТИВОЮ. Він є священиком не тільки в неділю з амвону у церкві, але також і в будній день. Він знає потреби своєї парафії і парафіян, він знає проблеми нашої Церкви в цілому і старається в тому напрямі також діяти.
В тій площині треба згадати, що о. Іван Шевців був вибраний в 1979 р. головою Світового Священичого Товариства ім. св. Андрея Помісної УКЦеркви. На цьому посту о. Шевців вклав вагому працю. В зв’язку з тим відвідав всіх наших владик з метою, що наладнати деякі непорозуміння чи вірніше незрозуміння до питань, які виникли в нашій Церкві, щоб її оформити в Патріярхальний устрій.
Хоч вкладена праця не дала сподіваних наслідків, але треба сказати, що вона не залишилась без впливу, бо о. Шевців на свойому посту зробив все, що було в його спроможностях. Ми пригадуємо собі його з болем писані слова підсумків проведеної праці в журналі «Нива». Але це не зразило о. Шевціва, він дальше над цим працює і робить все можливе. До речі, о. Шевців також старається, щоб був ближчий і здійснюваний екуменізм між нашими братами-православними і католиками. В цьому напрямі можна згадати йог;о почини для зближення. Отець Іван Шевців разом з Владикою Іваном Прашком вітав у Сіднеї Митрополита Української Православної Церкви, Владику Мстислава Скрипника, і тоді був відправлений спільний Молебень, що мало б бути одним з перших кроків до спільного святкування ювілею тисячоліття хрещення Руси-України.
Отець Іван Шевців живе не тільки проблемами своєї парафії, але живо цікавиться всіма процесами, що проходять в нашій Українській Православній і Католицькій Церквах, як також Українських Євангельських з’єднаннях. Поза тим о. Шевців слідкує за нашим громадським, культурним і політичним життям, є членом НТШ і має низку написаних наукових праць. За його віддану працю як священика Патріярх Йосиф нагородив спершу титулом крилошанина, а згодом мітрофорним протопресвітером.
З нагоди тридцятиліття священства о. мітрата Івана Шевціва складаємо найщиріші побажання: багато кріпкого здоров’я та дальших успіхів у праці на славу Божу і добро нашої Помісної Української Католицької Церкви й українського народу. Щасти Вам Боже!
Редакція
