В неділю, 28 грудня 1980 р. Нью-Йоркський Відділ Українського Патріярхального Товариства влаштував інформаційні збори, які відбулись в Українському Народному Домі, на яких доповідав Микола Галів на тему: «Надзвичайний і Звичайний Синоди та їх значення на майбутнє», як також говорив д-р Роман Осінчук про Корпорацію Св. Софія і «Патріярший Фонд».
Збори відкрив Голова Відділу мґр. Ярослав Щербанюк, що провів молитву. Першого до слова він запросив Миколу Галіва. Доповідач сказав: «Щоб мати кращий погляд на сучасну ситуацію нашої Церкви, то для цього варто хоч ретроспективно глянути в минуле». Власне тут доповідач нагадав, чим наша Церква була тоді, коли вона приймала унію з Римом, які вона мала права? Доповідач назвав ті права, що їх для нашої Церкви гарантував Рим в той час, а яких ми сьогодні не маємо. Нам сьогодні висувають формулку т.зв. «територіяльної юрисдикції», якою штучно відтинається частина тіла від основи — материка. До речі, митрополит Вильямин Рутський діяв у той час, як і патріярх, що саме стверджували ватиканські достойники. Ми ніколи не ставили і не питали публічно, що, властиво, сталося з тими правами, що їх посідала наша Церква в той час?
Чи ми їх самі віддали, чи якось на протязі століть у нас їх забрано? На жаль, сталося це останнє, але їх сьогодні повернути не так легко. Сьогодні скличуть нам синод, і ми вже говоримо — дивіться, яка добра і ласкава для нашої Церкви Апостольська Столиця. Якщо на ці питання дивитись з історичної перспективи, то, звичайно, сьогоднішні «блага» Апостольської Столиці, це не є жодна ласка для нашої Церкви, але самозрозуміла повинність. До речі, якщо б ми були цього не домагались, то і цього не мали б. Така вже є природа, що коли хтось щось забере, то віддати так трудно і так тяжко. Якщо дивитись на Надзвичайний і Звичайний Синоди з історичної перспективи, то вони мають цілковито інший посмак. Тому всякі з приводу цього захоплення і різні «досягнення» не мають властивого оправдання. Те, що сталось, мусіло статись. Забагато було різного шуму, щоб можна було дальше ігнорувати нашу Церкву, що так багато потерпіла і так багато, без порівняння, заплатила за свою приналежність до Апостольської Столиці.
Доповідач підкреслив питання скликання Надзвичайного Синоду, що належить розглядати в площині наладнання взаємовідносин Апостольської Столиці з нашою Церквою. Без тих всіх подій, що мали місце в нашій Церкві до Надзвичайного Синоду, не можна собі уявити відбуття цього ж синоду, як і останнього синоду. Не підлягає сумніву, що вислід Надзвичайного Синоду був для всього мирянства великим розчаруванням. Це розчарування ще більше потвердила булля, що була першим офіційним документом після синоду. Із змісту буллі не випливала та журба за долю нашої Церкви Папи Івана-Павла II, яку він підкреслював в час своєї промови під час Надзвичайного Синоду. Про цей останній синод, що його названо «першим синодом», не можна багато сказати. Знаємо, що є вибрано 15 кандидатів, по трьох кандидатів на кожного єпископа, з яких папа має вибрати п’ять кандидатів на єпископів. Сильно впало у вічі, що цей останній синод названо «першим», не давши пояснень, що сталося з попередніми? Якщо пам’ять нам не зраджує, то останній був УІ Синод? Доповідач також підкреслив, що на синоді не були заступлені ні священики, ні миряни. Мабуть, ще завчасно робити будь-які висновки про останній Звичайний Папський Синод Єпископів УКЦеркви.
Як би ми не підходили до питань нашої Церкви, але життя підказує, що роля мирян у нашій Церкві є вагомою, і тому мирянський зорганізований рух є потрібний, і він повинен дальше безперебійно продовжувати свою працю.
Д-р Роман Осінчук у свойому короткому виступі порушив питання Корпорації «Св. Софія» і «Патріярший Фонд». Він коротко представив присутнім, як створювалася і для якої мети прямувала Корпорація «Свята Софія», що її президентом є Патріярх Йосиф (не як голова Церкви, але як особа). Всі здобутки і надбання, які створив Блаженніший Йосиф, потребували і потребують певної опіки під різними оглядами, а в першу чергу фінансової. Для цього створено Корпорацію «Свята Софія», що її завдання займатись і піклуватись всіма надбаннями, як Патріяршим Двором, Українським Католицьким Університетом, собором Св. Софії, філіями УКУ та іншими інституціями. Все це потребує фінансової допомоги. Ця допомога може прийти тільки з сторони українських мирян. До речі тут варто згадати, що доповідач кількакратно підкреслював, що всі ці надбання, які створив Патріярх Йосиф, треба в першу чергу завдячувати нашим чужинецьким приятелям, що на ті цілі дали значні фінансові пожертви. При Корпорації «Свята Софія» створений «Патріярший Фонд», метою якого є зібрати відповідну суму грошей, щоб з її процентів можна було провадити працю. Доповідач відзначив, що, хоч у Нью-Йорку не було дотепер зорганізованої окремої збірки для цієї цілі, то все ж таки нью-йоркська громада склала не найменшу суму. Про це ми будемо говорити з Управою Відділу Товариства і розпрацюємо акцію для переведення збірки «Патріяршого Фонду». Ми повинні пам’ятати, що без фінансової допомоги ми не зможемо нічого зробити.
Після доповідей учасники ставили питання, які в основному були спрямовані до першого доповідача. Вичерпні відповіді дали обидва доповідачі. Поруч з тим Степан Гробельський поставив формальне питання голові управи Відділу, Я. Щербанюкові: «Як думає управа Відділу зреагувати на виступ у церкві св. Юра на сьомій вулиці о. Володимира Ґавліча, що назвав патріярхальне товариство «гробокопателем» школи св. Юра? Адже, слухаючи цю проповідь, створилось враження, що вона не виголошена з церковного амвону. Сподіваюсь, що управа на це належно зареаґує».
Після вичерпного вияснення голова Товариства Я. Щербанюк подякував присутнім за участь і на закінчення знову провів молитву.
