Статтю «Новий ’подвиг’ єпископа Горняка» передруковуємо, як документ часу з «Бюлетеня Місцевого Патріярхального Комітету Помісної УКЦеркви в Лондоні», за квітень 1979 р. Коментарі до статті зайві, бо подані факти очевидні, показують, якими методами
діє і до чого змагає єп. А. Горняк з своїм канцлером о. Cт. Вівчаруком.
На жаль єп. А. Горняк на протязі часу конфлікту ні разу не виявив доброї волі,
а про християнську любов немає чого згадувати,
бо вона для нього існує тільки на експорт.
Редакція
Єпископ А. Горняк вписав ще один свій «подвиг» на сторінки історії нашої Церкви на терені Великої Британії. Мова тут про похорони бл. п. о. д-р В. Дзьоби — душпастиря в Ковентрі, який помер 6 березня ц. р. Отець Дзьоба був прихильником ідеї патріярхату і підписав відому заяву п’ятьох священиків. Із того приводу мав дуже багато клопоту із єп. Горняком та його канцлером о. С. Вівчаруком. Оба вони використали важку хворобу о. Володимира і посилили свій тиск на нього. Відомо, що після підписання деклярації, єп. Горняк примусив його скласти наново священичу присягу під загрозою санкцій, яких цей дуже боявся по причині поганого стану здоров’я. Не знайшовши в собі досить відваги, щоб отверто протиставитись каригідній політиці єпископа і його канцлера, о. Дзьоба старався перш за все бути добрим душпастирем і не пішов слідами деяких священиків-лоялістів, які наввипередки старалися «переплюнути» себе у вислужництві єпископові-відступникові в надії на панські ласки і почесті.
Тиск і напруження, в якому довелося жити бл. п. о. Володимирові, дощенту підірвали його здоров’я і 6 березня ц. р. увірвалася нитка його життя. Не буде ніяким перебільшенням твердження, що єп. Горняк і його канцлер о. Вівчарук причинилися у великій мірі до передчасної смерти цього добродушного священика.
Якби не цілком вдоволені із цього, оба керівники британського екзархату рішили ще й після смерти пімститися на померлому. До речі — це вже, мабуть, четвертий випадок пімсти єпископа на померлих, без огляду на те який біль і терпіння спричинило це рідні і громаді. Наполеглива послідовність,з якою він веде це брудне діло, довела одного відвідувача з Польщі до твердження, що тут є всі ознаки садистичних тенденцій.
Свою пімсту на о. Володимирові доконав єпископ в день його похоронів, 14-го березня ц. р. Тлінні останки о. Дзьоби лежали в храмі св. Володимира Великого в Ковентрі, який храм Покійний священик придбав разом із цілою громадою в тому місті. Там же служили священики нашого терену похоронні Служби, але без єпископа. У вівторок 13 березня, вечером, під заслоною темряви, погребник забрав домовину із церкви і перевіз її наступного дня, 14-го березня, під охороною поліції до католицької церкви, де єп. Горняк в сослуженні 7 священиків, в приявності горстки людей, відправив заупокійну Службу Божу. Звертала увагу відсутність оо. крилош. М. Матичака, Я. Гаврилюка і М. Ратушинського. Вірні із ковентрійського і манчестерського душпастирств залишилися у своїй церкві і без священика молилися за спокій душі свого душпастиря.
На цвинтарі зустріла їх ще одна несподіванка. Довелося ждати майже 2 години на похоронний кортеж, який не прибув на заповіджений час. Серед священиків, які приїхали на цвинтар, не було єп. Горняка. Похоронний чин був довершений під проводом канцлера о. Вівчарука, який одинокий промовляв над відкритою могилою. Вірні з Ковентрі і Манчестеру не брали активної участи у похоронних співах. Щойно після закінчення священиками похоронного чину могутнім «ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ» і «ВИДИШ БРАТЕ МІЙ» попращали свого душпастиря.
На традиційній тризні в домі СУБ-у було біля 300 осіб. Єпископ, його священики і жменька поплентачів справляли свою тризну у парафіяльному домі, купленому за гроші всієї громади.
Ось такий то «подвиг» вписав єп. Горняк у аннали нашої Церкви на британських островах. Не тільки, що по виганяв вірних із церков, куплених за їхні важко запрацьовані гроші, не тільки, що дощенту знеславив і оплюгавив добре ім’я повірених його пастирській опіці вірних, не тільки, що посіяв зерно морального розкладу серед нашої молоді, не тільки, що мститься на живих, але намагається поширити ту пімсту на мертвих.
Як довго ще ми будемо мусіти терпіти того «чиряка» на нашому здоровому тілі?
Бюлетень місцевого Патріярхального комітету ПУКЦеркви в Лондоні, квітень 1979 р.
