Дуже щирі були у нас інтенції пошани до новонаіменованого митрополита для українців католиків у ЗСА, тим більше, що його номінацію Східною Конґреґацією в кінці затвердив і наш Первоієрарх Йосиф у свойому прекрасному посланні-благословенні «Владикам, Священиками, Вірним Філядельфійської Митрополії» (Рим, 27-го лист. 1979-го p.).
Як дуже відмінною від послання Патріярха Йосифа була проповідь новонаіменованого митрополита під час його інсталяції у Філядельфії, як також в такому стилі було його різдвяне послання. Ні одної згадки про нашу страдальну Церкву на рідних землях, ні одної згадки про нашу батьківщину. Розпочав свою проповідь під час радісного-миролюбного (видавалося б) дня своєї інсталяції тим, що навів приклад, як Ісус Христос проганяв продавців зі святині, а продовжував коментарями,що деякі люди хочуть впровадити політику до наших церков, звичайно є велика різниця між впроваджуванням політики до церков як висловивсь митрополит від впроваджування свойого рідного, пошани гідности своєї національности, своїх традицій та позбування у себе почуття меншевартости тим що взагалі промовчується корінь своєї національности. Найкращим прикладом для митр. Любачівського хай стане сам Папа Іван Павло Другий, який так дуже часто підкреслює свою гордість польського походження, а польська радієва програма у НьюЙорку «Двох Едвардів» завжди перед передачею промов Святішого Отця заповідають: «тепер послухайте папу-поляка».
Тут треба підкреслити, що папі римському є доволі незручно так часто підкреслювати своє польське походження з огляду на це, що він є ВСЕЛЕНСЬКИМ архієреєм, а владика Любачівський є митрополитом ВИКЛЮЧНО для українців католиків у ЗСА.
Про вагу пам’яти свойого походження пригадав митрополитові Любачівському Папа Іван Павло Другий під час свячення у Сикстинській Каплиці 12-го лист. 1979-го р. словами: «Ви є спадкоємцем і сторожем величної традиції яка є заразом і католицька і українська».
У дальшому цілковите промовчування митрополитом Любачівським імени нашого первоієрарха Отця Йосифа, живого мученика бувшого і сьогоднішного за віру і відданість тійже Українській Католицькій Церкві якої пастирем є і митрополит Любачівський є для нас українців католиків (не продавців) зневагою, зневірою і знеохотою разом співпрацювати та себе респектувати. Для прикладу знову можна навести слова Святішого Отця під час свячень митрополита Любачівського звернені до «найдостойнішого брата Кардинала Йосифа Сліпого»: «Не тільки сини та дочки Вашого народу але також і ціла Церква і світ знають про Ваше небувале свідоцтво, яке Ви дали своїм трудним життям, а передусім довголітнім ув’язненням, Христові та Церкві». Ці слова не були сказані з нагоди якогось ювілею Блаженнішого Патріярха, а під час свячень митрополита Любачівського, помимо того папа найбільшу частину своєї проповіді уважав за відповідне присвятити таки Блаженнішому. Чому не брати собі прикладу від свого найвищого церковного зверхника?
В кінці повертаючись знова до порушеної митр. Любачівським теми вигнання зі святині продавців, не забудьмо, що найбільш болючою продажжю крім продажі своєї віри є таки продаж національности, свого походження. У невідрадному сьогоднішному релігійному та державницькому обездолені нашої батьківщини, поняття віри, національности і традицій мусять бути тісно пов’язані зі собою. У зміст так важливої першої проповіді нового митрополита з нагоди його інсталяції та у його різдвяному посланні до вірних Української Католицької Церкви у ЗСА, поняття нашої української національної приналежности, пошана до нашої страдальної Церкви з усіма її мучениками у новітніх більшовицьких катакомбах, респект до нашого українського католицького найвищого церковного Ієрарха Отця Йосифа зістали вповні зігнорованими, помимо цього що Патріярх у свойому послідньому знаменному посланні із 14-27-го листопада з нагоди інсталяції нового митрополита пише: «… нехай цей день буде пригадкою про те, що на світі є одна Помісна Українська Католицька Церква, де б її діти не находились, що є одна у ній віра, один провід, один дух. Нехай ця хвилина буде благодатним Христовим подихом, щоб ми зрозуміли наші відповідальності перед Богом і наші завдання на майбутнє супроти нашої Церкви і Народу».
