Вибір польського кардинала, архиєпископа Кракова, Кароля Войтилу на архиєрея Вселенської Католицької Церкви є надзвичайної ваги і значення в історії християнського світу. Звичайно це гордість польського народу, але також і всіх слав’янських народів. І так на протязі дуже короткого часу, понад всякі сподівання маємо другого з черги Папу Івана Павла II, яким став Кардинал К. Войтила. І тим разом ватиканологи не попали. На другому телевізійному каналі Г. Різонер підкреслив, що вони мали 17 приготованих автобіографій серед яких, сподівались один з них буде вибраний на папу, але не вгадали. Американський журнал Тайм, за 16 жовтня 1978 р. був тільки згадав за куріяльними інформаціями ім’я як евентуального кандидата на папу кардинала Войтилу, як сильного провідника у ворожому оточенні, який говорить плинно італійською мовою. Але не підкреслювалось його, як активного кандидата на папу.
Для всіх вибір кардинала К. Войтили на 264-го папу був надзвичайною несподіванкою. Публіка на площі св. Петра саму назву, яка їм не звучала по італійськи приняла стримано. Коли Папа Іван Павло II промовляв і сказав — я говорю вашою мовою, і з місця поправився і сказав — нашою мовою, коли я щось скажу зле то ви мене поправте — публіка відгукнулась ентузіястичними оплесками. В загальному вибір Папи Івана Павла II приняли щиро, з радістю і надією, що напевно прийдуть давно бажані зміни. Апостольська Столиця напевно покаже виразне християнське обличчя. Вкінці закінчиться болючий діялог з дияволом. Вкінці Апостольська Столиця перестане дивитись на сильних цього світу, але нестиме щиру, повну любови християнську працю.
Після вибору Папи Івана Павла II ставились журналістами й кореспондентами реторичні запитання — чи новообраний папа антикомуніст? В цьому невинному запитанні є певне ствердження дуже болючого факту, це значить, що в недалеко минулому в апостольській столиці цього «антикомунізму» не було, але було щось протилежного залицяння і діялоги з дияволом — комунізмом. Тому не випадково Папа Іван Павло І під час загальної авдієнції сказав своє становище до комунізму, що він є проти комунізму. При цьому він остерігав людей перед діялогом і коляборацією з марксизмом, яку думають, що спасення є там де є Ленін». Так він окремо підкреслив, що так не є.
Треба підкреслити, що вибір кардинала К. Войтили на папу є багатомовний під різними аспектами. В першу чергу треба відмітити, що серед зібраних кардиналів на конкляві було бажання вибрати на папу кардинала з поза сучасних куріяльних осіб. Відомо ж є, що куріяльні чинники робили належні заходи, але вони не увінчались успіхом. Невияснена смерть Папи Івана Павла І ще більше посилила антикуріяльний курс на вибір папи. Вісім голосувань не дали бажаних вислідів, а це говорить багато. В ситуації, де шукалось за кандидатом, який був би відданим та покірним душпастиром і антикомуністом кращого вибору не можна було зробити, як зроблено, себто вибрано Кардинала, Архиєпископа Кракова К. Войтилу.
Слід підкреслити, що Папа Іван Павло II дуже добре знає, що значить бути віруючим християнином, священиком, владикою в орбіті комуністичних режимів, так в сателітних державах, як і в СССР. Бути віруючим, християнином в комуністичному світі, це значить ризикувати: втратою праці, бути переслідуваним або арештованим і висланим на заслання, чи примусові праці. Треба скривати свою віру, щоби тим не пошкодити дітям, які ходять в школу, чи хотять поступити на університет, чи просто, як вже старші, щоби їм не пошкодити в їх карієрі. Така є фактично дійсність. Це не є порожні слова, це болюча мова фактів. До цих питань сучасний папа має відчуття і має уяву, як боротися з атеїзмом. Правда під тим оглядом Польща має серед всіх сателітніх держав виняткове положення. Це виняткове положення не прийшло завдяки збігом обставин, чи конюнктури, але в наслідок твердої неуступчивої й одностайної постави польської Церкви, себто її вірних, священиків і владик. З такою сильною і вимовною поставою комуністичний режим був приневолений рахуватись. Режим мусів брати до уваги становище римо-католицької церкви у Польщі. До цього слід додати, що римо-католицизм в Польщі був у минулому і є тепер ідентифікований з національною приналежністю. Це робило польську церкву сильною, яку не так легко зламати. Завдяки церкві комуністичному режимові не вдалося подолати польського народу. Без найменшого сумніву в цьому є також якась частка вкладеної праці Кардинала К. Войтили. При цьому треба було ризикувати, але Кардинал Войтила не завагався сповняти святого обов’язку, так супроти Бога, як і свого народу. Це тільки вказує, що Папа Іван Павло II пройшов сувору пробу життя з якої вив’язався мужньо й гідно. Слід підкреслити, що до того причинився чимало кардинал Вишинський, його вклад і роля для польської Церкви, ще неоцінені.
Важливим є також і цей факт, що після 455 років вибрано папою не італійця і заразом з комуністичної орбіти. Це моменти, які мають свою глибоку вимову. Власне вибрано з народу, який на протязі історії відчував на своїх плечах національний і релігійний тиск з боку імперіялістичної Москви, як також в деяких випадках з сторони Російської Православної Церкви. Відчуття цих проблем не мали й може, до деякої міри, не могли мати на Апостольському Престолі італійці.
До цього можна додати, що вибрано знову людину, яка до тепер не оберталась на ватиканському паркеті, а навіть інколи була здивована, що на цьому ж ватиканському паркеті так гарно процвітала «остполітік», яка, нажаль, не принесла жадних плодів, а навпаки, втрати для Вселенської Католицької Церкви, бо в багатьох заломалось довір’я. Без найменшого сумніву шляхи душпастирської праці нововибраного папи з центру Вселенської Католицької Церкви підуть дещо іншими напрямками. Христова Церква потребує внутрішньої обнови.
Не треба сподіватись скорих змін на ватиканському паркеті. Ще деякий час все попливе тим самим утертим руслом. Церква, як консервативна інституція не любить драстичних й раптових змін. Треба сподіватись, що на такі не піде Папа Іван Павло II. Папа під час своєї першої появи сказав — я боявся прийняти цей вибір, але зробив це в дусі покори перед нашим Господом і в повній вірі у Матір Божу, найсвятішу Мадонну». Треба сподіватись, що папа гідно й достойно вив’яжеться з своїх обов’язків на пості вселенського архиєрея.
Папа Іван Павло II народився 18 травня 1920 р. у Вадовіцах біля Кракова у родині робітників. Батьки дали йому дбайливе християнське виховання. Він виростав серед гущі польського народу. Спершу працював, як робітник на фабриці. За душевним покликанням вписався на студії теології.
К. Войтила вирішив, що будучи священиком найкраще можна буде служити Господу Богу і свойому народові. Коли Польщу опанували більшовицькі військові сили і у Варшаві вже діяв комуністичний уряд, що заперечував Бога, Христову науку, К. Войтила, в 1946 р. висвячується на священика. В той час й тих обставинах К. Войтила не повагався взяти на себе обов’язку душпастира. Як бачимо з піднесення К. Войтили до єпископа, що сталось в 1958 р. вказує на те, що він добре справлявся з своїх обов’язків, як священик. Згодом в 1964 р. стає архиєпископом старинного історичного міста Польщі Кракова. Слід відмітити, що архиєпископ К. Войтила дуже швидко посувався по ієрархічній драбині. З роки пізніше 1967 Папа Павло VI номінує його кардиналом. Богословію студіював в Кракові й Римі. Звідси його добре знання італійської мови, якою говорить плинно.
Новообраного папу можна зарахувати до інтелектуалів богословів. Він викладав етику на католицькому університеті в Люблині, а богословію на Ягайлонському Університеті в Кракові. Має написані праці і низку статтей на теологічні теми. Володіє шістьма мовами, не включаючи польської. К. Войтила є надзвичайно обдарованою індивідуальністю.
Деякі кореспонденти підкреслюють, що на початку свого кардинальства архиєпископ К. Войтила старався в якійсь мірі співпрацювати з комуністичним режимом, але після короткого часу він поставився до комуністичного режиму гостро проти. Він піддержував робітників у їх домаганнях. Підказував їм, щоби вимагали кращих платень. В загальному був з народом і працював для народу.
Будучи ще Кардиналом К. Войтила багато подорожував. В CШA був два рази: 1969 і 1976 році був на 41 Міжнародному Євхаристійному Конгресі у Філядельфії. При цій нагоді відвідував різні польські осередки, а також деякі українські осередки. Був на Союзівці, оглянув церкву, а після того поїхав оглянути церкву в Гантері. Архиєпископ К. Войтила, як інтелектуал-богослов відвідав 28 липня 1976 р. Український Науковий Центр при Гарвардському Університеті. Під час цих відвідин виявив зацікавлення українським науковим життям. Слід підкреслити, що є більше слідів, які ближче в’яжуть Святішого Отця Івана Павла II з українцями. З дотеперішнього життєвого шляху Папи Івана Павла II знаємо, що він цікавився всіма ділянками суспільного життя, щоби бути добрим душпастирем і мати зрозуміння до всіх проблем життя. Він не належав до екстремістів, а це дуже важливий момент для людини на цьому становищі.
Ми віримо, що Папа Іван Павло II буде відданим і добрим душпастирем не тільки для польського, чи будь якого іншого народу, але для всіх народів.
