Документ ч. 1
Редакції газети «Вільна Україна»
Шановний тов. Редактор!
Я стверджую з жалем, що Ви продовжуєте вміщати в своїй газеті всяку неправду і наклепи на католицьку Церкву. Котрий вже раз я пишу Вам про те, бо я був членом делегації католицької Церкви до Москви 1944 р. і тому маю моральний обов’язок. 12 січня 1983 р. у ч. 8 виступав якийсь Сімончик з тими самими закидами, немов би товк воду у ступі. Він пише дослівно (цитую): «Уніятська церква за рішенням Львівського церковного собору була само ліквідована». В однім реченні кожне слово є брехня. Неправда, що Католицька Церква називається уніятською. В 1939 році ЗАГС перебрав церковні документи не менш як на 20 млн. метрикальних записів. І не було ні одного слова, в якім Церква була б названа уніятською. У всіх документах Церква називається греко-католицькою. За польської окупації поляки нас називали «русінами», але від того ми не переставали бути українцями. Знову росіяни називають нас уніятами, але від того ми не перестали бути католиками. Неправда, що у Львові 1946 р. відбувся церковний собор греко-католицької Церкви. Сімончик, як попугай, повторює бездушно вивчені слова, значення яких не розуміє. Якби його спитати, що таке церковний собор, то він про це не має зеленісінького поняття. Католицька Церква має 18-столітню історію, і тільки вселенських соборів було 21, і помісних дуже багато. Ні в однім із тих численних соборів не був рядовий священик головою. Якщо 18 століть Церква була ієрархічна, то хто має право переводити ш на демократичну? Священик, який скликує собор, повинен мати від когось повновласність.
І от тут вилізло шило з мішка. 18 червня 1945 р. появилася в пресі постанова Ходченка, голови Комітету по релігійним справам при Раднаркомі УРСР, що він «санкціонує» ініціятивну групу, тобто тих, які мають скликувати собор. Ходченко писав українською мовою, але вживає таємне слово «санкціонує», хоч немає сумніву, що в українській мові є відповідник цього слова. Цим таємничим словом Ходченко зазначив свою важливість, його власть мило що менша від власті Папи Римського. Він великий інквізитор і має право післати на смерть всіх священослужителів, які відмовлялися підчинятися Московському Патріярхові. Ходченко вимагав від своїх підлеглих, яких він санкціонував, щоб вони виготовили списки всіх, хто відмовляється підчинятися Московському Патріярхові… Таких ждала страшна судьба. Вони вмирали за колючим дротом десь на крайній півночі за полярним кругом. Він передав єпископам, яких настановив Московський Патріярх, всю юрисдикцію над католицькою Церквою і тим самим її ліквідував.
В журналі «Жовтень» за жовтень 1981 р. вчений професор, доктор історичних наук Цьох пише, що священики католицької Церкви (схід, обр.) — то злочинці. Якщо в кінці 20-го століття середники масінформації пишуть так, то тим більше в половині століття.
Обласний прокурор Антоненко пише, що унію насаджували на протязі 350 р. вогнем і мечем. Тільки не писав, хто насаджував. В понятті обласного прокурора унія — то було щось таке огидне, що тільки вогнем і мечем її прищепили народу. Отже, якщо католицькі священики — злочинці, то Ходченко вважав справою чести нищити цих злочинців. Тим більше, що в той час всі справи вершив всесильний міністр Лаврентій Павлович. Якщо в червні 1945 р. Ходченко ліквідував католицьку Церкву, передав юрисдикцію Московському Патріярху, фізично винищив тих, які відмовлялися підчинятися, то що ще міг «самоліквідувати» лжесобор, який був скликаний дев’ять місяців після ліквідації католицької Церкви? Кажуть, що лежачого не б’ють, до трупа не стріляють, а Львівський лжесобор 1946 р. ліквідував католицьку Церкву, яка лежала в руїнах. На соборі було два-три греко-католики, які пробували протестувати, але вони за свою сміливість поплатились життям. Перед тим лжесобором Костельник возив велику групу зрадників до Києва, де вони за тридцять срібняків урочисто зрікалися віри своїх дідів і підписували деклярації про перехід в російську віру.
Після того скликували собор, використовуючи поліцейські машини, на яких приїжджали «члени собору» до Львова. Третього дня собору рішили, що католицька Церква ліквідується. На що не мали навіть ніяких юридичних основ. А церкву св. Юра у Львові зайняли на місяць раніше, ніж було рішено про ліквідацію католицької Церкви. На якій основі? На вулиці Шевченка, 205 стояла католицька церква. її будувало бідне населення цього приміського села на кошти безробітних. Ще живуть люди, які ходили по квесті, тобто збирали пожертви на будову церкви. Супереч забороні польської адміністрації. Поляки побудували величезний костел і хотіли, щоб українці ходили в костел і в такий спосіб польщилися, «як то було в Холмі». Мулярі-добровільці будували цілу ніч, але поляки не зруйнували початої будови, хоч не дали дозволу, але не знищили. В кінці 50-их років Залізничний райвиконком відібрав від віруючих цю церкву і перебудував на відділ міліції. Чого поляки не знищили, то росіяни забрали. Для народу побудували велику корчму, де від ночі до ночі продають сивуху, яку називають тепер «чорнилом».
Сивуха тепер повинна замінити народові церкву. Наслідки жахливі — розвелося поголовне п’янство.
Сімончик пише, що католицька Церква самозліквідувалася. А хіба гоголівський Держиморда не твердив, що вдова сама себе висікла? Загинули всі українські єпископи, 11 осіб — не за те, що вони щось були винні, а за те, що були католицькими єпископами. Загинули всі митрофорні протоієреї — 50 осіб, сотні священиків, монахів, монахинь, дяків і просто віруючих, які загинули за віру своїх дідів. Обласний прокурор Антоненко нарахував всього п’ять осіб, які відмовилися підчинятися Московському Патріярхові. Радянська влада зробила колосальну прислугу католицькій Церкві, давши їй багато мучеників і ісповідників. Католицька Церква виростає на крові своїх дітей-мучеників. Сіяння ненависти до католицької Церкви — це пряма пропаганда війни. Нам співчувають мільйони католиків в цілому світі, передусім за те, що Радянська влада відібрала католикам всі храми, і для п’яти мільйонів католиків (схід, обр.) не лишили однієї церкви.
В середниках масінформації (у Львові, Києві, Москві) пишуть, що 25% священиків не перейшли в російську Церкву. Ясно, що бодай 10% католицьких храмів повинні бути відкритими для католиків. Хотя би на цілу область була одна церква. Поляки, яких на Україні 3%, мають свої численні храми, також мадяри мають свої храми, а для українців-католиків немає ні одного. По-радянському це називається «свобода совісти».
На українські села прислав Московський Патріярх своїх священиків, якщо парафіяни їх не приймають, то з району присилають в село міліцію, демолюють церкву, нищать культовий інвентар, а цінні речі (килими, рушники) вивозять в невідомому напрямі. Люди мусять прийняти священика, вивченого в Ленінграді, бо він є запорукою, що церква не буде здемольована. Це молоді яничари, діти католицьких батьків, яких росіяни вчать ненависти до католицької віри. Використовуючи своє монопольне положення, вони наживаються на релігійності народу і його деморалізують. Католицький священик не може правити в католицькій церкві без нараження на великі неприємності (штрафи, тюрма). Католицька Церква не має атомової зброї, не має дивізій, військ, а тільки моральну силу, Євангеліє. Покарання католиків за те, що вони католики, на міжнародній мові називається Геноцидом. А Геноцид — це злочин проти людства.
Варто би знати горе-писакам тороповським, цьохам, сімончикам, міньковецьким, Тарасу Мигалю і всім іншим ворогам католицької Церкви.
1 лютого 1983 р.
о. Гр. Будзінський
м. Львів 41, вул. Спокійна, 4
Документ ч. 2
Редактору газети «Вільна Україна»,
м. Львів
Ваша відповідь від 2 лютого мене дуже втішила. Вже минуло 5 (п’ять) років, як я пишу Вам пересторогу, щоб Ви не вміщали в своїй газеті брехні проти католицької Церкви. Бо брехня — це бумеранг, і вона б’є не того, проти кого намірена, а того, хто пише її.
Хіба Ви не знаєте, що ще в червні 1945 р. Ходченко назначив людей, які мали скликувати собор, а він їх «санкціонував», тобто дав потрібні повноваження. В такий спосіб католицька Церква східнього обряду була ліквідована. А Ви помістили статтю Сімончика, що нібито Церква «самозліквідувалась». А хіба тільки одного Сімончика? Кого Ви хочете обманути? Розпорядження Ходченка було надруковане, і багато людей переховують цей документ до сьогоднішніх днів. Немає ані найменшого сумніву, що він є і за рубежем. Мене втішила Ваша відповідь тим, що Ви призналися, що неспроможні відповісти. Я дав вам аргументи, які Ви не можете заперечити.
Можливо, що ви віддали на міліцію цю справу, щоб вони самі розхльобували кашу, яку заварили. Релігія загалом, а католицька Церква зокрема, знаходяться під охороною ООН, де є представник католицької Церкви. Ви не можете мотивувати погром католицької Церкви як внутрішню справу СРСР. В старовинних книгах написано: «Кров твого брата Авеля кличе до неба о пімсту». Це кров невинно замучених єпископів, священиків, монахів, монахинь. Це не є внутрішня справа. Ми — українці. Ми автохтони на своїй землі. Наші діди поливали цю землю кров’ю і потом. Хто дав право Московському Патріярху відбирати від нас нашу прадідівську віру? Він, очевидно, вважає нас африканськими дикунами, у яких можна палкою і тюрмою відбирати віру і нав’язувати свою. Так діяв великоросійський імперіялізм при царях дому Романових. Хоча дім Романових і загинув, але їх віра живе і панує. Погрози тут ні при чому. Мені обіцяли, що, якщо я скажу, що Московський Патріярх є святий, то буду мати сите життя. Але я волів тюрму або навіть смерть, ніж говорити таке безглуздя. Я вважаю, що Московський Патріярх ніколи не був і не буде святим, краще мені запастися під землю, ніж проголосити в церкві, що Московський Патріярх є святий. Зрештою, Ви самі не вірите, що він є святий. Ви його пропагуєте, бо Вам так кажуть. Ви це робите за гроші. В цілому світі всі згідні з тим, що договори треба виконувати. Уряд СРСР підписав міжнародню конвенцію про Геноцид, а Верховна Рада СРСР її ратифікувала. Отже, переслідування релігії згідно з духом і буквою конвенції є міжнародним злочином.
Раднарком УРСР не мав права скликувати церковний собор. Ходченко «санкціонував» його, хоч не мав права передавати юрисдикцію Московському Патріярху, бо ані Ходченко, ані Раднарком УРСР не мали юрисдикції над католицькою Церквою. Католицька Церква зробила все, що від неї залежало, щоб не допустити до конфронтації. В цілому світі знають ненависть росіян до католицької Церкви. Тому католицька Церква вислала делегацію до Москви у грудні 1944 p., і моя маленька доля старань була в тому. На превеликий жаль, сталося інакше не з нашої вини. Ми все зробили, що було в наших силах, щоб послужити народові, з котрого ми вийшли і якого ми є часткою — кістка від кістки. Кров від крови. Нас історія не осудить, а Берію, який проводив погром католицької Церкви, історія вже засудила.
23 лютого 1983 р.
о. Гр. Будзінський
м. Львів 41, вул. Спокійна, 4
Документ ч. З
Редакторові газети «Радянська Україна»
Київ 252047, Брест-Литовський проспект, 94.
Шановний тов. Редактор!
Я кількалітній передплатник Вашої газети і постійний читач. Я був уражений громом, як вичитав в ч. 135 від 15 червня б.р. безсоромну лож. Хіба може редакція допускати брехню і тратити престиж? Після того можна казати, що в газеті брехня. Пословиця каже, хто раз пробрехався, той правди не має. Цитую місце, яке містить лож: «8-10 березня 1946 р. у Львові відбувся собор уніятської Церкви, який прийняв рішення про скасування Брестської Унії та возз’єднання з Руською православною Церквою» (кінець цитати).
Тов. Вовк знає дуже багато про українську Церкву за границею — в Італії і за океаном — в США, Канаді і інш. Він знає про кардинала Тіссерана і багато іншого. Бачить далеко під лісом, а не бачить під носом. Він прекрасно знає, що т.зв. Львівський собор скликав Ходченко від імені Раднаркому УССР. Ходченко напечатав у пресі від 18 червня 1945 p., що він покликує до життя комітет, який прийняв назву «ініціятивна група», і що він цю групу санкціонує, себто передає всі повновласті кермувати католицькими парохіями, щоб їх перевести до російської Церкви. Він передав їм юрисдикцію над католицькою Церквою. Іншими словами, він зліквідував католицьку Церкву одним розчерком пера. Це нечуваний злочин, який не має прецеденсу в світовій історії. Раднарком УССР, а тим більше Ходченко не мають юрисдикції над католицькою Церквою і тому не могли її нікому передавати. Зігнане поліцейськими властями збіговисько 8 березня 1946 р. у Львові аж ніяк не може називатися «Собором уніятської Церкви». Це глум над історичними подіями. Ходченко поручив своїм підопічним, себто ініціятивній групі, щоб подали йому списки всіх, хто відмовляється підчинятися Московському патріярху. Подібних їм російські царі називали «упорствующими». Ці люди були жорстоко покарані. Під ударами були не тільки вони, але також їх жінки та діти. «Собор» відбувся в умовах жорстокого терору. В жовтні 1981 р. в журналі «Жовтень» у Львові появилася стаття вченого професора, доктора історичних наук Й. Цьоха, в якій він пише чорним по білому, що священики католицької Церкви (східн. обр.) — це злочинці. Мабуть тому, що відмовилися підписати деклярації про перехід в російську віру згідно з домаганням Ходченка. В Римській імперії, в перших трьох століттях нашої ери, вбивали безпощадно кожного, хто відмовив би принести жертву ідолам (між богами був також імператор). Це саме повторилося в УССР. Хто з католицьких священиків не підписав деклярації про перехід в російську віру, був жорстоко покараний. Не було випадку, щоб якийсь католицький священик не підписав російської віри і лишився на волі. Якщо в 80 pp. католицькі священики вважаються злочинцями — як навчає Цьох, то тим більше в сорокових роках. Сімончики, Цьохи, Вовки і ін. дістали приказ вибілити злочинне збіговисько з 8 березня 1946 р. і називають його «Собор уніятської Церкви», хоч на нім не було жодного католицького єпископа і ні одного митрофорного протоієрея, бо всі вони сиділи по тюрмах (11 єпископів і 50 митрофорних протоієреїв). До того додати всіх настоятелів мужеських і жіночих манастирів, монахів, монахинь і просто віруючих, які боронили Церкву.
Так зв. Львівський собор від 8 березня 1946 р. є незаперечним доказом переслідування католицької Церкви в УССР.
Уряд УССР скликав церковний собор, який мав ліквідувати католицьку Церкву. Собор скликав фактично Московський патріярх Алексей. Він є найбільше ганебною сторінкою історії російського народу. Релігійна нетолеранція — це характеристична риса російського народу як в попередніх століттях, так і в двадцятому. Російська Церква, це передовий загін російських царів, розбійницького імперіялізму. Жодна держава світу не переслідує католицької Церкви, крім Албанії і УССР. Всі арештовані під час релігійного гонення вважаються арештованими за релігійні переконання. Зрештою уряд УССР не крився з тим, що католики арештовуються за відказ переходити на російську віру. В УССР католицька віра (східн. обр.) поставлена поза законом і жорстоко переслідується. Храми католицької Церкви закриті на замки, і моління народу в тих храмах вважається злочином.
Коли скінчиться релігійне гонення, то нарід західніх областей УССР поверне до віри своїх батьків, т. зн. до віри, яку прийняв Київський князь Володимир 988 р. Вона була греко-католицькою, а розкол наступив щойно 66 літ пізніше (1054 p.). Сто літ після хрещення України-Руси київська Церква приняла свято «перенесення мощей» святителя Миколая з Мир до Бару (обходиться 22 травня). Отже, ще століття після хрещення наші діди вважали свою віру греко-католицькою. Історія свідчить, що релігійні гонення кінчаються катастрофою для гонителів. Чим скоріше кінчиться гонення на католицьку Церкву, тим краще для народу і держави.
В ч. 146 від 28.УІ.б.р. перепечатані деякі видержки із памфлету, який написав якийсь Малявський про мене. Він пише, що я вчинив злочин тим, що написав донос до Ґестапо на радянського вчителя Дюка 1945 р. Дюк ставав мені на очну ставку з тим доносом. Але як я попросив його вияснити обставини того доносу, то він так запутався у власній лжі, що мусів визнати, що обставини цього доносу до Ґестапо він не пам’ятає. Задумана лож тріснула, як миляна банька. І хоч сам Дюк відказався від свого власного доносу, то Малявський видвигає його з могили по довгих літах небуття. Не треба бути грамотним, щоб зрозуміти, що донос Дюка — це лож. Його тоді можна було спитати, чого він не був арештований після доносу. А він не тільки остався на волі, але й займав посаду директора школи, себто довіреної особи Ґестапо. Це є незаперечний факт, що на Дюка не було доносу. Я не робив доносів на нікого, а напроти, я помагав тим, що були в біді, в тім числі і жидам, які були призначені на смерть. Це можуть посвідчити самі жиди, яким я помагав, ризикуючи власною головою. Деякі з них спаслися і живуть по сьогодні. Це характеристика радянського вчителя Дюка, донощика, який хотів приписати іншим, чим він сам був.
Це є характеристика радянського судового поступовання. Мене арештували 25 травня 1945 р. за те, що я відмовився підписати деклярацію про перехід в російську віру. В тюрмі зажадали від мене написати автобіографію. Почалися пошуки ложних свідків і не знаходилися ані в pp. 45, 44, 43, 42. Аж знайшовся в 1941 р. радянський вчитель Дюк в селі, де я жив під час німецької окупації. «Злочин», який я нібито вчинив доносом на Дюка до Ґестапо — це лож, а інші злочини — це також лож. Суд не доказав мені нічого нечесного. На зборах я виступив з пересторогою, щоб не вбивати жидів. Дюк доказував, що я хвалив Гітлера, але він написав чорне по білому, що він не чув ні одної моєї промови. Він додав, що йому «люди говорили».
Це характеристика радянського суду. Не маючи тіні доказу — засуджують на жорстоку кару. Зрештою, я вважаюся злочинцем, що не підписав деклярації про перехід в російську віру. Так пише проф. Цьох: католицькі священики — це злочинці. Підписані урядом СССР договори про Геноцид, про права людини — це не більше, як кусок паперу. Католицька Церква (схід, обр.) спливає кров’ю до сьогоднішніх днів.
2 липня 1983 р
о. Гр. Будзінський
м. Львів 41
Документ ч. 4
Міністрові внутрішніх справ Української РСР,
місто Київ
від Комітету оборони католицької віри,
місто Львів
Прохання
Комітет оборони католицької віри просить Вас дати вказівку про припинення антикатолицької пропаганди. Протягом останніх місяців ця пропаганда посилилась, і її провадять на дуже низькому рівні. Вона часто переходить у базарну лайку.
Основа цієї пропаганди — явна брехня про те, нібито католицька Церква (східнього обряду) скликала свій Собор у Львові 8 березня 1946 року, і нібито на цьому Соборі католицька Церква ухвалила рішення про свою самоліквідацію та про перехід усіх віруючих під опіку Московського патріярха. Як далекий Схід від Заходу, так далеке це твердження від правди.
Католицьку Церкву ліквідував Голова Комітету релігійних справ при Раднаркомі УССР П. Ходченко. Він видав указ від 18-го червня 1945 року про створення Комітету для ліквідації католицької Церкви, який прийняв назву «Ініціятивна група». Члени групи разом із поліцейськими властями вимагали від кожного священика підписати деклярацію про перехід до російської віри. Тих, хто відмовився підписати цю деклярацію, жорстоко покарали. Тому інші підписували, рятуючи своє життя. Антикатолицька пропаганда викривляє всі відомі факти і хоче прищепити читачеві враження, що підписували перехід у російську віру на добровільних засадах. Тих, хто не підписав деклярації про перехід до російської віри, шельмують, як кримінальних злочинців, у тому числі всіх католицьких єпископів.
Подруге, Комітет оборони католицької віри просить Вас дати вказівку облвиконкомам західніх областей Української РСР не перешкоджати реєстрації католицьких парафій. Чиновники облвиконкомів звичайно відповідають, що католицьку Церкву (східнього обряду) в СРСР ліквідовано. Вони не можуть пояснити, ким і коли католицьку Церкву ліквідовано. Дехто посилається на Собор у Львові 8 березня 1946 року. Але насправді цей Собор є найганебнішим явищем двадцятого століття.
Уряд Української РСР не має права ліквідувати католицьку віру та Церкву і перешкоджати віруючим, які бажають реєструвати свою релігійну громаду, згідно з конституцією СРСР.
Потрете, Комітет просить дати вказівку прокуратурі Закарпатської області переглянути справу Йосипа Терелі, засудженого в грудні 1982 року на рік позбавлення волі за мітичне дармоїдство. Він батько родини, який мусить опікуватися неповнолітньою дочкою та хворою дружиною. Вона працювала до відходу у декретну відпустку і народила дитину 3 березня 1983 року. Хіба можна вважати дармоїдом батька, який веде хатнє господарство і мусить піклуватися дитиною та хворою дружиною? Кожна людина зі здоровим глуздом скаже — ні! Вся вина Терелі в тому, що він є оборонцем католицької віри, дуже ненависної радянській адміністрації. Але ми можемо нагадати, що для всіх російських царів католицька віра також була ненависною. Приповідка каже: вороги наших ворогів — це наші друзі. Католицька віра зазнає переслідувань, починаючи від царя Петра Першого і до теперішнього часу.
Просимо не відмовити нам.
Львів, 12 липня 1983 року
За Комітет оборони католицької віри
Кобрин Василь Антоновичі
Виконуючий обов’язки голови,
місто Бібрка, вул. Котляревського, 2
Перемишлянський район Львівської области
Будзінський Григорій Антонович,
Секретар,
місто Львів вул. Спокійна, 4
