Останнього дня місяця лютого 1984 року відбулося введення на престіл першого єпископа новоствореної Епархії св. Йосафата Помісної Української Католицької Церкви в Пармі, Огайо, Преосвященного Владики Роберта Михаїла Москаля. Тому, що єпископський собор св. Йосафата в Пармі є щойно в процесі будови, церемонія введення й архиєрейська Служба Божа мали місце у великій парафіяльній залі в «Астродомі».
Акт введення на єпископський престіл перевів філядельфійський митрополит Стефан Сулик у відсутності Апостольського Делегата в США, Архиєпископа Піо Ляґі, що так, як і багато інших церковних достойників, не міг прибути до Клівленду-Парми через великі снігові завії. Два дні перед тим, 27 лютого, відбулося в Торонто, Канада, висвячення новопоставленого Саскатунського Єпископа Василя Філевича. Приявні там українські католицькі ієрархи Канади і США не мали можливости прилетіти до Клівленду. Винятком був наш паризький Єпископ Михаїл Гринчишин. П’ятьох єпископів Філядельфійської римо-католицької архиєпархії прилетіли приватним літаком.
Митрополит Стефан прочитав документ про встановлення нової пармської епархії та номінацію Владики Роберта Михаїла її першим єпископом. Отець шамб. Лев Адам’як (Янґставн, Огайо) прочитав в англійській мові Папську буллю про встановлення нової епархії, а о. д-р Іван Тилявський (Парма) прочитав по-українському Папську буллю про призначення Владики Роберта Михаїла першим єпископом цієї єпархії.
Під час Божественної літургії президіював Митрополит Стефан. При престолі з владик були: Митрополит Візантійсько-руської Церкви Стефан Коцішко і ще двох єпископів тієї Церкви, Владика Іван Білак і Владика Андрій Патакі (Потоцький) та згаданий єпископ Михаїл Гринчишин. Римо-католицькі владики: єп. Ентоні Пілла і єп. Едвард Певек (Клівленд); єп. Джеймс Гофман (Толідо, Огайо), архиєп. Едмунд Шока і його помічник, єп. Мозес Ендерсон (Детройт, Мічіґан) і згадані вже п’ять єпископів Філядельфійської римо-католицької архиєпархії — Едвар Поз, Джан Ґрегем, Луї ДеСімон, Мартін Ломілер і Франсіс Шулт. Сослужили шамбеляни: о. Л. Адам’як і о. Ярослав Данильчук (Карнеґі, Па.) та о. д-р Ісидор Нагаєвський (Льорейн, Огайо) і о. д-р І. Тилявський. Функцію дияконів виконували Стефан Гутник і Михайло Гуцько. Архидияконом був о. шамб. Михайло Польовий (Пітсбурґ, Па.). Майстром церемонії та капелянами були о. канцлер Тома Саюк (Парма) і о. парох Іван Стевенський (Клівленд).
Службу Божу відспівав катедральний хор під орудою маестра Євгена Садовського.
Єп. Роберт Михаїл виголосив під час Служби Божої проповідь, що її темою було — «Ми приймаємо виклик Євангелії», інакшими словами, що ми, християни, маємо іти за покликом благовісті, яку приніс Ісус Христос, наш Спаситель. Подібно, як і його заключна промова на бенкеті, що її провідною думкою була конечність мати життєву візію, новопоставлений епарх неначе пред’явив своє кредо. У своїй проповіді він, м. ін., сказав, що до виклику Євангелії належить «також працювати для величного збагачення і структурального завершення Української Католицької Церкви у власному патріярхаті (підкреслення автора — Р.Д.) в надії, що скоро наша Церква знову розквітне у вільній Україні, на славу Богові в Ісусі Христі». А в промові на закінчення бенкету єп. Роберт Михаїл запитував автора «Притч», який остерігає нас, що «якщо нема візії — нарід пропадає». Гарна й багата українська мова ще більше приковувала увагу до слів проповідника і промовця, викликуючи гаряче побажання, щоб Всемогущий вселаскаво допоміг перевести ці пляни в діло.
На початку бенкету, що відбувся того самого дня ввечері в готелі «Стовффер’с інн он де сквер», у середмісті Клівленду, о. д-р І. Нагаєвський прочитав слово-звернення Блаженнішого Патріярха Йосифа до єп. Роберта Михаїла. У цьому письмі є наступне речення: «Радісною вісткою про ріст нашої Церкви була для мене, хоч і несподіванкою (підкреслення наше — Р. Д.) подія створення нової Української Католицької єпархії в Америці з новим осідком у місті Пармі і її ієрархом Кир Робертом-Михаїлом Москалем». Дуже болючим не тільки для нашого Блаженнішого Патріярха, але для всього нашого Божого Люду є зацитований вислів, що Акт створення пармської єпархії був для Його Блаженства — несподіванкою.
Яким чином це сталося? У Папській буллі про встановлення Епархії св. Йосафата в Пармі, м.ін., сказано, що «…українські єпископи Філядельфійської Митрополії З’єднаних Стейтів Північної Америки… не вагалися запропонувати Апостольській Столиці, щоб деякі стейти Філядельфійської Української Митрополії були відділені і на їх території встановлена нова єпархія. Відповідно до того, рішенням Священної Конґреґації для Східніх Церков, про що нас повідомив наш Достойний Брат Його Еміненція Кардинал Префект Священної Конґреґації з повнотою Апостольської Влади, цим проголошуємо і встановлюємо наступне…» і дальше слідує знане вже нам рішення про створення епархії св. Йосафата в Пармі. При тому мимоволі насувається на думку настирливе питання: а яке завдання Синоду Єпископів Помісної Української Католицької Церкви, що має апробату Папи Івана Павла II? Хіба ж справа створення нової епархії не належить до Синоду? А де ж відповідна постава нашого єпископату? Тому і таке гірке ствердження нашого Патріярха Йосифа, що створення нової епархії було для нього несподіванкою. Виходить, що навіть у приватній формі відповідні чинники як свої, так і ватиканські, не вважали за вказане хоч повідомити про те Блаженнішого Патріярха Йосифа.
Коли було відчитане згадане письмо Патріярха Йосифа до єпископа Роберта Михаїла, то учасники бенкету почали його оплескувати, але, тільки за одним чи другим винятком — сидячи. Яка велика різниця між реакцією учасників ІV Конгресу СКВУ, що відбувся при кінці минулого року в Торонто, коли після відчитання звернення Патріярха Йосифа до учасників Конгресу ціла заля, стоячи, оплескувала привіт нашого Ісповідника Віри. Справді, дуже прикро робити таке порівняння.
І ще насувається інша подібна думка. Ані в часі акту встановлення нової епархії, ані під час Архиєрейської Служби Божої не було чути слова «патріярх». Одинокий раз вжив цей титул нашого Ісповідника Віри, в часі бенкету, у своєму слові д-р Богдан Футей, що промовляв від мирян. Запитую, чому цей титул так часто є в нас проскрибований? Чи, справді, нам так важко піти за покликом Блаженнішого Патріярха Йосифа, який сказав: «Будьте собою!»?
Голова УПСО, д-р Богдан Лончина у своїй додатковій інформації про відзначення дня народження Блаженнішого Патріярха Йосифа в Римі цього року, що появилася в щоденнику «Америка», ч. 34 з 2 березня 1984 р. зупиняється над однією промовою під час обіду, що відбувся в честь Патріярха у приміщенні УКУ в неділю, 19 лютого. Д-р Лончина повідомляє: «… Зворушливо говорив лікар Блаженнішого, італієць, проф. Де-Лілльо, що опікувався Патріярхом в часі його останньої недуги і далі приходить до нього кожного дня. Він заявив, що не визнається на церковних правничих справах, але висловив здивування, чому не всі називають Блаженнішого патріярхом і дослівно сказав: «Це мій патріярх». У ньому бачить свого батька, голову Церкви, яка терпить. Він повідомив усіх владик про хворобу Блаженнішого, але одержав лише кілька відповідей, деякі від секретаря владики».
Під час релігійно-церковної частини акту встановлення нової епархії в Пармі були також наші брати-православні, які брали участь і в бенкеті. Хочу згадати двох духовних, а саме о. Андрія Бека з Карнеґі, Па., який був відпоручником Блаженнішого Митрополита Мстислава, та настоятеля православного собору св. Володимира в Пармі, о. митрофорного Степана Ганкевича.
Шкода, що ми не бачили їх за президіяльним столом та не почули слова представника українського православного Митрополита. Це являється справою великої ваги, зокрема тепер, коли готуємося відзначити соборно й однодушно 1000-літній Ювілей хрещення Руси-України.
З нагоди встановлення пармської епархії появилися друком такі публікації: 1. Канонічне встановлення Української Католицької Епархії св. Йосафата в Пармі та введення на престіл її першого єпископа, преосвященного Владики Роберта-Михаїла Москаля; 2. Вітаємо! Велкам! — одноднівка за редакцією Степана Кікти; 3. Образці з відповідним надруком; 4. Коверти з написом: Мій дар любови для Української Католицької Епархії в Пармі; 5. Програма бенкету; 6. Список учасників бенкету із зазначенням їх столів.
Для підготування врочистостей започаткування нової епархії діяв церковно-громадський Комітет під проводом о. Михайла Ревтюка, пароха собору св. Йосафата.
