Ми ще не вспіли в нашому журналі сказати маємо папу, як вже треба було з великим жалем сказати помер папа. Вістка про несподівану і передчасну смерть Папи Івана Павла І всіх приголомшила, це був удар після якого трудно було застановитись і передумати, що сталось? Він був надзвичайною людиною. Папа Іван Павло І з’явився на Апостольському Престолі, як світлячий, у повному блеску метеор, якого всі виразно бачили і ним тішились і раптово зник, але не без сліду, слід залишив. Цей незгасимий слід залишився у наших серцях, у нашій пам’яті, й мабуть ніхто цього сліду не може стерти, таким він перейде в історію. Цей незгасаючий слід буде вічний, бо він залишивсь у нашій пам’яті: добрячий, скромний, все усміхнений Папа Іван Павло І, з особою якого в’язало багато різних надій. Таки справді, як в наших похоронних відправах говориться — хай пам’ять про нього іде з роду в рід. Так, пам’ять про Папу Івана Павла І буде іти з роду в рід.
За так дуже короткий час свого понтифікату Папа Іван Павло І став дуже популярним не тільки для широкої католицької родини але серед усіх. Ось цей Кардинал Лючіяні, Патріярх Венеції мав ці Божі харизми, які тяжко людською логікою пояснити, що його робили таким приступним, люблячим і незабутнім для всіх. Він же був тим справжнім Душпастирем повіреного йому стада. Він був для цього, щоби служити для своїх вірних. Відхід Папи Івана Павла І у Божу вічність всіх нас дуже засмутив і зажурив, бо ми втратили неоцінену людину, яка жила, служила, працювала і повністю віддалась для людства в служінні для Всевишнього Господа Бога.
Ми ще не вспіли навіть добре передумати, оцінити цієї величезної втрати, як до нас дійшли вістки з преси, що смерть усміхненого Папи Івана Павла І не була волею Всевишнього Господа Бога, а що правдоподібно до тієї болючої смерти приклала рук людина. Звичайно, не хочеться в це повірити. На жаль цю справу піднесла в першу чергу таки італійська преса, деякі сумніви висловили кардинали і в загальному витворилась певна публічна опінія, яка по відношенні до смерти Папи Івана Павла І висловлює підозріння, щодо його природньої смерти і висуває в цьому відношені різні здогади. Якщо б це була правда, що Папа Іван Павло і не помер природньою смертю це була б найбільша траґедія Вселенської Католицької Церкви в наш час.
Італійська преса, родина Папи Івана Павла І й в загальному публічна опінія домагались переведення автопсії, щоби ствердити властиву причину смерти. Нажаль відповідальні куріяльні чинники чомусь не бажали зрозуміти ситуації і її наслідків, але сперлись на якійсь мертвій букві закону, що мовляв є рішення, що папам не переводиться автопсії для ствердження причини смерти. До речі самі офіційні чинники подавали різні версії смерти так, що і в цьому відношенні є розбіжності і неясності. Якщо б в цій дуже складній і болючій ситуації дозволили перевести автопсію, як цього домагались, це було б в зародку зліквідувало всі здогади, припущення і сплетні. Таки автопсії не переведено і тим самим дано причину до різних спекуляцій, здогадів й тверджень. Тим більше, що історія занотувала не один прикрий випадок, що мав місце на Апостольському Престолі. Отже відмовою не переведення автопсії створено відповідний грунт для росту й розвитку підозрінь.
Хто ж на цьому буде найбільше тратити — Вселенська Католицька Церква. Це будуть втрати, які трудно підрахувати і визначити в числових даних, але вони будуть більші, як можна собі уявити. В загальному серед суспільства впаде довір’я до Церкви, як чинника, що стоїть на сторожі моралі, а тим самим до її робітників, себто духовенства, а в першу чергу цих, на найвищому щаблі і що обертаються на ватиканському паркеті. Цікаво, чи куріяльні чинники брали це до уваги, які так завзято обороняли мертву букву закону. Якщо ми хоч троха вдумаємося над цим то ми побачимо, що тут завдано Церкві великого удару і то її керманичами. Тепер стоїть відкритим питанням, а хто буде за це відповідати? Якщо не бажали, перевести автопсію то може справді, щось за цим криється? Якщо справді так сталось, як підозрівають то що було для цього причиною: заздрість, що Папа Іван Павло І став дуже популярним, його унікальність, що намагався бути собою, починаючи з того, що не бажав, щоби його носили, не говорив у своїх промовах «ми», але «я», чи може його скромність й безпосередність, чи може останнє його виразне становище до комунізму й ленінізму, чи може тому, що він не бажав слухатись куріяльних дорадників, які йому вказували, як і що робити, чи може все це разом було причиною? Це ці елементи, які були дуже характерні за 34 денного понтифікату Івана Павла І, які побачив і полюбив його весь світ. З цього і ми повинні робити деякі висновки. Ми також запишаємось у сумніві. В англійській частині журнала ми передруковуємо деякі статті англійської преси на цю тему. Коментарі до них повинен собі зробити кожний для себе.
Виглядає, що кожний папа, хоч на самому початку повинен слухатись куріяльної машини, а куріяльна машина, це не така собі проста справа. Якщо це взяти до уваги і застановитись над ситуацією а саме визнання патріярхату нашої Церкви то треба мати на увазі, що цієї справи не вирішує сам папа, але власне ці куріяльні чинники. Щоби в Апостольській Церкві зайшли деякі зміни і в нашому відношені, то треба в першу чергу змінити таких, як Касаролі, Бріні і їм подібні.
Зроблена велика рана Вселенській Католицькій Церкві. Час розкриє і цю правду, яка сьогодні перед нами захована. Молім Всевишнього Господа Бога щоби дав силу й терпеливість перейти цю трагічну кризу в житті Вселенської Католицької Церкви.
