У невідрадні часи громадського й церковно-релігійного збайдужіння, вістка про приїзд Голови Української Католицької Помісної Церкви Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого блискавкою радісної надії сколихнула сумлінням української громадськости на американському континенті. Це ж бо неначе ясний промінь блиснув серед чорної смути, сповіщаючи заповідь надії та віри в краще завтра нашої Церкви в розсіяні сущих. А Церква наша тут у розсіянні й на землях України переживає страшну Голготу. Церква бо завжди була, є і буде оцим останнім прибіжищем для скорбних душ мирян.
Втішна вістка про те, що прибуде до своїх вірних дітей-вигнанців із рідних земель Він-Страдник нескорений, гордість і радість народу, Архипастир Ієреїв і стада там у царстві неволі й тут за океанами чужими, понеслась миттю з міста до міста Канади й Америки. За почином Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви почались у ЗСА масові готування, що б велично привітати Його Блаженство – символ єдности нашої Церкви та неподільности Її проводу. Торонто мало стати нашою Меккою з уваги на виїмковість ситуації в Америці! Аджеж усе мовчало, ніхто не закликав їхати привітати Того, який переміг зло червоного демона. Ні пастирі стада, ані «батьки народу» не виявляли охоти в первопочинах готувань у дорогу до Торонта вести народ. Ждали, мовляв «це ж у Торонті», а не ось тут у Америці. А були й такі, що обіцяли прибути, «якщо непередбачені умови не перешкодять». Вкінці одні й другі, «батьки» і пастирі переступили Рубікон – ріку Лаврентія, бо ж не годилося остатися позаду десятків тисяч мирян, які спішили до Торонта.
Торонто! Летунський майдан. Через міст для «дуже важних осіб» ступає Той, який 18 років верстав тайґами Сибіру, гонений від табору примусових робіт до каземат понижених. Маєстатична постать! Неначе отой біблійний Мойсей! А як у часі Божественної Літурґії Блаженніший Кир Йосиф благословив трисвічниками тисячні маси народу, то не можна було не відчути леготу зболілих душ вірних, які принесли свойому духовному провідникові не дешеві монети, але скарби своїх сердець чистих, любов, синівську відданість і беззастережний послух!
Так, у Торонті все переродилося. Наступив злам! Невірні почали вірити, фарисеї стали неофітами, і самий Архипастир пережив благовість!
Аджеж ще недавно у Римі різними «інтенціями» доводили, що в ЗСA миряни не бажають господаря правовитого в нашій святій Церкві! А також і оті світські «протестанти», «науковці» і всі ті ради посади «лейстровики» ввійшли в нову дійсність. Бо ж це відбувся релігійно-національний плебісцит за – а не проти! І немає сумніву, що ота нова духова сутність українських «прочан» у Торонті гомоном понеслась і до Риму. Ні, це направду сталася нова велика історична подія.
У Торонті панував справжній благадарственний настрій. Патос відроджених душ кликав: «Вітай Архипастирю, володарю наших душ і сердець. Ви, Блаженніший, належите нам усім, а ми всі належимо Вам!»” Підо впливом отого тріюмфу правди та її перемоги мізерніли оті нечисленні закам’янілі серцем, оті, які ще кілька тому намагалися, щоб і Архипастир не прибув і вони і вони б «раділи».
Ще раз і ще раз годиться підкреслити, що серця десятків тисяч українських мас були в Торонті відкриті для Архипастиря без остачі! Щирість і шляхетність української гущі в Торонті приголомшила «недовірків», які хотіли замкнули двері перед Архипастирем і до Канади й до ЗСА. Правопорушники морально померлі! У цьому неповторному тріюмфі правда перемогла марний гаманець, злобу, фальш, хитрунство й двообличність! Перемогли найкращі якості священослужительного стану й найшляхетніші риси характеру Того, який служить і Богові та свойому народові!
Вкінці хай нам буде вільно відмітити, що без нашої масової участи в Торонті в днях 15-16 червня ц.р. ледви чи Його Блаженство був би мав змогу під цю пору прибути до Філядельфії!!!
