16 листопада 1984 р. українська громада в Ютиці, штат Нью-Йорк, пережила глибокий біль після трагічного випадку, коли передчасно, повна сил й енергії, залишила цей світ заслужена парафіянка Української Католицької Церкви в Ютиці, ідейна громадянка Любов Княгиницька, з дому Кобринська, дружина покійного о. Ярослава Княгиницького. Покійна була активна у різних ділянках нашого громадського життя, а на церковному відтинку зокрема. Була глибоко віруючою і побожною людиною. Все своє багатотруднеє життя виявляла незвичайну прив’язаність до Української Церкви й народу. Була зразковою парафіянкою церкви св. Володимира Великого в Ютиці. Ніколи не пропускала Святої Літургії, ні інших церковних відправ. Невтомно працювала сама і заохочувала інших до праці, щоб придбати фонди для новозбудованої церкви.
Покійна Любов завжди цікавилась життям і долею Української Церкви. З хвилиною появи у вільному світі Блаженнішого Патріярха Йосифа стала гарячою прихильницею ідеї патріярхату та боляче переживала брак єдности й спільних зусиль для реалізації цієї цілі. Перед кількома роками стала основницею і першим головою Українського Патріярхального Відділу у Ютиці, не жаліючи ні труду, ні часу для його розвитку.
Довгі роки Любов була обов’язковою і добрим членом 57 Відділу Союзу Українок, з радістю і енергією працювала для громади та організацій. Також була членом Українського Музею в Нью-Йорку, усвідомлюючи його завдання. Завжди давала свою моральну і матеріяльну підтримку різним акціям і на важливі громадські цілі.
Окремо треба підкреслити її велику любов до своєї родини — дітей та внуків, якими Покійна безмежно раділа, але теж, як мати й бабуня, завжди турбувалася і зверталася до Бога з молитвами в їхньому наміренні. Не треба додавати, що в силу молитви вірила безмежно і брала під свою молитовну опіку не тільки рідних і друзів, але також і знайомих, коли в них було якесь горе чи турбота. Тому покійна Любов Княгиницька, наша дорога і незабутня «Любця», напевно не тільки залишиться у нашій пам’яті всіх, що її щиро любили і шанували, як чесну і шляхетну людину, ідейну громадянку і правдиву українську патріотку, але також не перестане бути світлим прикладом і взором до наслідування. Вічна їй пам’яті.
Ярослава Томич
