«Дивен Бог у Святих своїх…»
Іменник і прикметник «Святий» згубило в наших мовах у світі своє велике значення і глибокий зміст для життя. У буденному значенні – то особа побожна, яка служить Богові, має окремі релігійні» прикмети, якийсь окремий спосіб життя виповнений молитвою і богопочитанням. Так воно вповні не є, чи радше — то дуже плитка і невластива оцінка і відповідь на питання, хто такий святий. Треба бачити глибше. Святість — то не лише побожні вчинки прикрашені молитвами, постами чи великими покутами. Святі — то дивні особи між нами, в яких, через яких Бог проявляє свою силу, дію, благодать, свій вплив на життя людей. Святість – то Боже життя в людей, яких Бог покликав, щоб ними діяти в їхньому довкіллю чи й в цілім світі. То особи, що добровільно стали знаряддям Божої волі й дії та могли ніяково з почуттям великої смиренности сказати зі св. Павлом: «Вже не живу я, а живе в мені Христос», то не я вчинив це, а вчинив мною Христос (Гал 2,20).
Недавно в список Блаженних увійшов скромний простий італійський монах отець Пійо. Жив він на наших очах, бо помер в 1968 році й вже дістав ім’я «народного Святого», бо стільки зробив він добра для простого народу, для грішників, бідних, хворих і нещасних. Багато, і то церковних людей, богословів, не вірили в тії його вчинки, чуда, неймовірні явища його кволого здоров’я, а навіть Христові рани на його тілі. Люди бачили його чудесні вчинки і захоплювались ним. Але не всі бачили його великі терпіння — тілесні і душевні, які він скривав, і терпіння цілого його життя були справді великі. Він просив свого духовного провідника в листі, щоб той дозволив йому благати в Бога смерти, бо часто стояв в тих своїх терпіннях на краю видержливости. Духовник не дозволив! Не дивімся теж на Святих як високоупревілейованих і щасливих на землі людей, що живуть у славі серед людей. Скільки їх згинуло мученичою смертю з тортурами і жахливими пониженнями чи переслідуваннями, бо не плили вони за людською струєю життя. На їхніх іконах бачимо їх зображеними у глибокому смутку-болю. Але то не був їхній біль з власного терпіння! То біль, який вони переживали на вид у своїй душі Христа, якого люди постійно гріхами ув’язнюють, судять, висмівають, б’ють по лиці, плюють в лице, бичують і прибивають з кпинами на хрест. То терпіння на вид людських гріхів, то є терпіння Святих, то терпіння Христа в них. То є таїнство святости, то таїнство Святих! Буває воно рідко в релігіях не християнських у їхніх праведників, які живуть одним Богом, якого існування відчувають глибоко.
Святі — то власність всього людства, всіх християн, бо Христос прийшов, щоб вообразитись в нас усіх, як чудово бачив це св. Павло (Гал 4,19), але кожний нарід має своїх святих, які жили з народом і для народів і лишали свому народові своє велике свідчення про Христа життям. Христовою благодаттю. Нарід — то сім’я, що живе своїм життям, має свою духовість і свої окремі прикмети, свої радості, смутки і трагедії, має і своїх Святих, що говорять про Бога і його волю своїм життям і своєю любов’ю до Бога і своїх співбратів по крові.
Виразний приклад того – то ізраїльський нарід в історії спасення, в якій Бог себе об’явив. Тая історія того народу дала нам великих Святих від Авраама до Івана Предтечі. І то не історія слави, самих перемог, високого добробуту, щастя, панування! Таких явищ в історії Ізраїля було за чотири тисячі років, можливо, зі сто років, а решта — то злидні, страхи, неволя, війни і поневіряння, розсіяння по світі. І серед того велике число мужів, що той нарід з Богом і з Божим словом провадили, вчили, освячували, боролись за його долю, терпіли нераз жахливо, гинули з рук власних братів. Дивна доля Святих, що ними діяв Бог! Незавидна доля, ми б сказали. І через них говорив Бог до людства, до нас усіх! І вони з великим смиренням теє своє завдання сповняли.
Ми, український нарід, маємо теж своїх Святих в нашій історії. Сьогодні їхня неділя! Сьогодні віддаємо їм честь і прославу! Христос казав своїм учням, що хто бачить його, той бачить Отця (Ів 14, 9). Коли ж у Святих живе і діє Христос, як казав св. Павло про себе (Фил 1, 21), тоді Святі є якоюсь мірою іконою Христа своїм життям, словом, смертю. У Святих бачимо ікону Богочоловіка, нашого Спасителя. Христос є відображений у Святих! Христос є єдиною мірою нашої святости. Коли ж ті Святі — то наші брати по крові, члени того самого народу, що переживали тую саму історію, як. отже, щасливо це бачити, що в них так виразно і близько нам є Христос, що був з нами через них, у їхньому житті, у їхній любові, у їхніх стражданнях, у їхніх боротьбах, муках, нещастях, але також і в їхніх перемогах з Христом для свого народу, бо й жили вони постійно з його гаслом: «Бодріться, бо я переміг світ» (Ів 16,33). Щасливий нарід, що має Святих!
Перебіжім коротко нашу історію, щоб побачити в ній місце і значення наших Святих. В кожній добі ми мали Святих, які були світлом для нас і світлом для других народів. В княжій добі мали ми Святих, що нам Христа принесли на наші землі, приготувавши нас до хрещення і охрестивши нас. То св. Ольга і її внук Володимир, його нащадки Борис і Гліб, які згинули такою дивною смертю, якої не подибаєте в ніякому народі: добровільно віддались в руки своїх злобних катів, щоб не довести до більшого кровопролиття. Перші печерські монахи св. Антоній і Теодосій — великі вчителі духовного життя і фундаменти великої духовної сили в державі — монашества. Скільки потім по княжих часах в часі монгольської неволі розсіялось монахів по нашій Русі, безіменних апостолів, які рознесли ікони Богоматері, пісні про неї і легенди про її заступництво, основуючи наші марійські центри, манастирі — заборола нашої духовости, навчаючи нас про велику нашу Заступницю!
І козацькі часи багаті на святих проповідників, мучеників за віру і тих, що дбали про красу Літургії і багатих храмів, якими засіяли наші землі і вони й досі є пам’ятниками нашої віри, побожности та священного мистецтва. То діла наших безіменних Святих! То теж часи переслідувань розпалені в нас злими сусідами і серед того св. священомученик Йосафат, що згинув за єдність Церков і належить до Святих вселенської Церкви. То славні й недавно проголошені блаженними прості селяни села Пратулина, що впали постріляні в обороні свого храму.
А наше століття — то гори трупів і ріки крови, що засвідчили про нашу віру і любов до Бога, бо вибрали радше смерть чим життя в зраді і з підступним ворогом. Між ними велетень духа і наш Мойсей, як звемо його тепер. Слуга Божий Митрополит Андрей, якого процес проголошення Блаженним і Святим завершується.
А скільки вже чекають своєї черги для такого проголошення!
Який же то великий справді список великих наших Братів, що носять титул Святих, через яких діяв серед нас Бог і Господь наш Ісус Христос і силою Святого Духа стали вони світильниками для нас і всього християнського світу!
Наші Святі, пам’ятаймо — то овочі Христової євангелії і Його проповіді для життя Божого народу! То великі знаки і світила опіки Божої над нами, бо посилав їх нам Бог у важкі часи, їхнім світлом життя, Христовим словом з їхніх уст, жертвою їхніх трудів, молитов і навіть смертю ми воскресали з Христом і сповнювали Христове Завіщання на Сході Европи: «І будете моїми свідками аж по край землі» (Д і 1,8).
о. Іван Музичка
