Постанова Владики Йосифа Шмондюка, щоб не просити на бенкет, що був улаштований на пошану Патріярха Помісної УКЦеркви, їх Блаженства, Блаженнішого Кир Йосифа жодних православних, протестантів, чи рабина та американських політичних діячів не була в дусі сучасного екумунізму, себто розмов і зближення між різними віровизнаннями, як також не політична. Це тільки доказує, що для Владики Й. Шмондюка Вселенський Собор Ватиканський II не відбувся. Сьогодні майже весь світ, а христіянський зокрема шукає доріг до миру шляхом екуменізму і діялогів. Мабуть, для Владики Й. Шмондюка все це є зайвим. Він думає продовжати мову монологу, себто тільки він говорить, а всі слухають, – в дусі, як Владика Шмондюк висловився в Торонті – з громадою немає про що договорюватись чи говорити – громада має молитись і слухати.
Владика Й. Шмондюк є великий подвижник Святішого Отця, це гарно й похвально, але належало б слухати й практично вводити в життя його науки. В одному з своїх звернень – наук Папа Павло VI сказав, Римо-католицька Церква до Вселенського Собору Ватиканського II займалась, виключно сама собою, а тепер в центр уваги поклала людину з всіма її складностями і проблемами. Це ніяк не вміщається у формулу Владики Шмондюка, що громада має молитись і слухати. Це анахронізм минулого, який ніколи не повернеться. Можна мати зрозуміння до Владики, що йому важко з цим погодитись, але добрий душпастир повинен збагнути в якій живе добі. Мова монологу, яку практикує Владика Шмондюк має дуже обмежену поляризацію, а наслідки такої мови жодні, якщо не негативні.
Ми знаємо, бо є безпосередніми свідками, що Католицька і Православна Церкви прожили довгі, довгі століття в клятві й здавалось, що віки ще так проминуть, але любов, що є основою основ у житті людства – це доказав нам наш Христос Спаситель, який з любови до нас дався розп’яти, – перервала всі труднощі й перепони і сталась історичного значення подія – знято клятву. Згодом два Архиєреї Папа Павло VI і Патріярх Атенаґорас впали у взаїмні обійми. Пригадаймо інші моменти, що стались на форумі Вселенського Собору Ватиканського II: започатковано екуменізм, прийнято, що Христовими Церквами й християнами є не тільки римо-католицька Церква й римо-католики, але Православна і Протестанська Церкви. Знаємо, що на цьому ж Соборі було знято офіційне обвинувачення з жидівського народу за христовбивство. Також на цьому форумі було стверджено, що Римо-католицька Церква по мачушиному ставилась і трактувала Католицькі Церкви східнього обряду, в тому й українську. Поруч з тим було прийнято цілий ряд ухвал й постанов, включно з постановами, що відносились до нашої УКЦеркви. Це правильна дорога, яка веде й має найбільшу запоруку успіху – щоб усі були одно.
Як у світлі цих, далеко не повних фактів, що сталися на форумі Вселенської Католицької Церкви виглядає вимога Владики Шмондюка не запрошувати православних…? Чи це не є протилежним до того, до чого Церква прямує?
Для занотовання цієї справи слід назвати декілька фактів. Громадський Комітет Метрополії Нью-Йорку для привітання Верховного Архиєпископа Помісної УКЦеркви Блаженнішого Кир Йосифа висловив бажання, щоб Владика Йосиф Шмондюк був його патроном і приняв делегацію Комітету, яка б обговорила всі поточні справи зв’язані з приїздом нашого Патріярха. Побажання від Комітету для Владики передав о. парох церкви св. Юра, ігумен д-р Володимир Ґавліч, ЧСВВ і при цьому поінформував про всі пляни й заходи, які поробив Комітет. З заходів Громадського Комітету нічого не вийшло. Владика Й. Шмондюк змінив плян візитації Блаженнішого Кир Йосифа, залишаючи незмінним заплянований Громадським Комітетом бенкет. Громадський Комітет знову ж через о. д-ра В. Ґавліча поінформував Владику Шмондюка, що зроблено і кого має в пляні запросити з визначних осіб на бенкет, вичисливши між ними Високопреосвященнішого Митрополита Української Православної Церкви Мстислава, представника протестантів і рабина, а з політичних осіб: губернатора Рокефелєра, посадника міста Нью-Йорку Лінзі, сенаторів Джевіца і Баклі. Інформуючи на засіданні Громадського Комітету о. д-р В. Ґавліч сказав, що Преосвященний Йосиф Шмондюк не думає також нікого запрошувати з римо-католицьких ієрархів. Сказав, щоб не просити жадних американських політичних діячів, не просити жадних православних, а якщо не просимо православних то не можемо просити протестантів й рабина. Присутні прийняли ці інформації з великим болем. Було поставлене питання, чому відмовляється Владика Й. Шмондюк запросити Митрополита Мстислава? На це о. В. Ґавліч відповів, що Преосвящений Кир Йосиф сказав, – Митрополит Мстислав має якийсь конфлікт з Верховним Ариєпископом, Блаженнішим Кир Йосифом. Важко було повірити у вияснення Владики Шмондюка про якісь там конфлікти. Зрештою ми були свідками, як о. Селепина в Ньюарку вітав їх Блаженство, Блаженнішого Кир Йосифа в імені Митрополита Мстислава. Дуже скоро виявилось, що вияснення Владики Шмондюка не були правдиві, бо їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф сам запросив Владику Мстислава на бенкет. На бажання Блаженнішого Кир Йосифа рабин М. Вишоград був на бенкеті. Коментарі тут зайві.
Кому це все потрібне, де поділась і де шукати сьогодні правдомовність? Нажаль, Владика Йосиф Шмондюк не одинокий серед Владик що вживає таку мову. Сьогодні мирянина не можна збути будь-якою відповідю, чи сказати – моліться і слухайте, цей час проминув. Сучасний мирянин має широко відкриті очі, уміє слухати, читати і писати і йому жалко бачити тих, які повинні бути для нього прикладом, що вони самі не тудою ідуть. їм у першу чергу треба обнови. Як можна починати вести екуменізм, чи будь-який діялог без позитивної настанови, а зокрема без любови. Говорити про любов є замало її треба виявити у житті і то не тільки до своїх друзів й приятелів, але недругів, а навіть ворогів. Св. Августин говорить про любов так: «Якщо любиш Христа то виконуй його заповідь: “люби ближнього”. А коли не любиш брата, то як можеш любити того, чию заповідь нехтуєш?» Це зобов’язує не тільки мирян, але ще більше священиків і владик.
