З приводу редакційної статті у Свободі «Рішальний виклик: Патріярх!»
Редакційна стаття в «Свободі», що появилась за 23 грудня 1976 р. під назвою «Рішальний виклик: Патріярх» заслуговує на окрему увагу і з приводу цього варто дещо підкреслити. У статті влучно було наведено й підкреслено приписуваний вислів гетьманові Мазепі: «Всі покою щиро прагнуть, та не в один гуж всі тягнуть». Це є одне з найбільш суттєвих стверджень. Якщо його перефразувати й підставити до наших церковних проблем, а зокрема встановлення нашого патріярхату то ми виразно побачимо, що воно справді так. Якщоб ми всі разом були тягнули в тому самому напрямі то звичайно були б вже краще стояли. Незалежно від цього наша Помісна УКЦерква стала на патріярхальній базі з Патріярхом Йосифом і у проводі. Це є факт від якого немає відступу.
Наприкінці минулого року у грудні відбувсь шістдесятирічний ювілей єрейських свячень Патріярха Йосифа у Римі. В цих святкуваннях взяли участь шістьох Владик, священики і миряни. З приводу цієї нагоди Владики на чолі з Патріярхом Йосифом відбули авдієнцію у Папи Павла VI. У зв’язку з цими подіями в Римі появились стосовні інформації на сторінках «Свободи» й інших пресових органах. Була передрукована з «Вістей з Риму» промова Патріярха Йосифа виголошена під час авдієнції і відповідь Папи Павла VI.
Тут слід звернути увагу, що Патріярх Йосиф у своїй промові не просив Папу Павла VI про визнання патріярхату Помісної УКЦеркви. Чогось того дехто недогледів, але побачив, що Папа Павло VI відповідаючи на з’ясування Патріярха Йосифа ще раз підкреслив свої старі не обґрунтовані твердження, мовляв що не може піднести нашої Церкви до гідности патріярхату. Повернімось до того, чому Патріярх Йосиф не просив про визнання. Це зовсім зрозуміло, бо Патріярх Йосиф сказав це під час авдієнції у Папи Павла VI 1975 р. Про це писала газета «Істерн Католік Лайф», неділя, 23 листопада 1975 р. Там написано, патріярхат Помісної Української Католицької Церкви існує , це є моє становище, сказав Патріярх Йосиф, — я сказав Святішому Отцеві, якщо він не визнає патріярхату, то Папа після нього визнає. Якщо і він не визнає то після цього інші визнають. Зрозуміло, що Патріярх Йосиф після такого ствердження не потребував, ще раз просити, бо ж своє остаточне слово сказав. Це значить, що наш патріярхат існує де факто, його належить тільки утверджувати.
Поруч того виявився цікавий момент, що Папа Павло VI, хоч у промові Патріярха Йосифа не було мови чи прохання про визнання нашого патріярхату говорив, чому то він не може піднести нашого патріярхату. Папа сподівався, що авдієнція буде обертатись навколо питання патріярхату, до цього Папа Павло VI приготовився. Треба справді не мати жадного відчуття, щоби говорити, що все це він, себто Папа робить для добра нашої Церкви. Хіба ж це не «можна трактувати серйозно, бо ж про яке добро ідеться? Наша Церква на батьківщині зліквідована, вся ієрархія знищена, одинокий оцілів Патріярх Йосиф, сотні священиків і тисячі вірних загинули на засланні. Ці що остались у живих пішли у катакомби. На Соборі в Загорську, біля Москви патріярх Пімен у присутності ватиканського представника сучасного кардинала Віллібрандса уневажнив унію нашої Церкви з Римом і цього факту не спростовано там же в Загорську, ні після цього у Римі. Отже про яке добро нашої Церкви ідеться? Патріярх Йосиф старається оживити і піднести Дочерні Церкви у діяспорі й тут стараються йому перешкодити. Отже всі ці канонічні і пасторальні перешкоди, які висуває Папа Павло VI є тільки фасадою. Хочеться тільки сказати прозріть видющі…
Це Москва є проти нашого патріярхату, а Ватикан її слухає.
Так Патріярх Йосиф сказав тільки одне: «дозвольте нам користуватись устроєвими правами заґарантованими Вашими Попередниками (себто попередними папами М.Г.), дозвольте нам правитися згідно з канонами Східної Церкви і згідно з нашими Синодами, дозвольте нам молитись так, як велить нам наше сумління». Повищі змістово схоплені вимоги нічому не протирічать і не заперечують Вселенськости Католицької Церкви.
Пригадаймо собі, що нашій Церкві гарантував Папа Климентій VIII у листі з 23 лютого 1595 р.
1. Устроєво й адміністраційно українська Церква є незалежна від Риму. На її чолі стоїть Синод Єпископів з києво-галицьким митрополитом, як його головою.
2. Пропонувати і вибирати єпископів нашої Церкви має тільки її Синод, а потверджувати вибір може тільки митрополит в імені папи.
3. Вибирати митрополита може тільки Синод нашої Церкви, а потверджувати його вибір має папа, при чому його потвердження мало мати тільки церемоніяльно-престижевий характер.
Ще одне просив Патріярх Йосиф разом з нашими Владиками, щоби Папа Павло VI, як Батько всіх вірних Христової Церкви проголосив окреме звернення до всіх вірних українського народу, що тридцять років терплять жорстоке переслідування за Христову Церкву. Різдвяні свята проминули, але на жаль, не чули й не читали звернення Папи Павла VI до вірних УКЦеркви на Батьківщині про що його просили Патріярх Йосиф разом з Владиками. Факт, що Папа Павло VI в окремий спосіб не звернувся у 30-ть річчя ліквідації нашої УКЦеркви і не привітав її вірних у радісні свята Різдва Христового та не підкріпив їхньої віри та надії є наглядним й багатомовним. Тим Папа Павло VI поставив себе поза скопки вселенськости. Поруч з тим насувається ціла низка питань, а що було причиною, що Папа Павло VI не звернувся окремо до вірних українців й українського народу на Батьківщині? Тут важко висунути аргументи «пасторальні», «канонічні», чи тим подібного. Чи може СССР не підлягає під впливи Вселенського Архиєрея? Чи може для цього були інші рації? Пригляньмось до цього факту ближче і постараймось самі собі дати на нього відповідь. Чому так сталось. Якщо ми знайдемо на це відповідь тоді ми побачимо чому Ватикан і Папа Павло VI займав і займає негативне становище до нашого патріярхату і не бажає визнати, з його додатком «під сучасну пору». Правда, Папа Павло VI ніде не сказав, що нам патріярхат не належиться. Цей факт розкриває нам цілу низку картин ватиканської політики. Тепер нам стає більше зрозумілим, чому знесено молитву за «Мовчазну Церкву», яку увів був Папа Пій XII. Так можна б розмотувати клубок, який розгортає факти правди, яких не можна нічим закрити і нічим боронити. Це тільки потверджує, що нічого не зміниться, якщо ми не будемо діяти і діяти всі разом.
Тут ідеться про цей «гуж», який так правильно підкреслила «Свобода». Не дивімся на те, що скаже хтось, але діймо всі разом. Наша дія приневолить й інших змінити їх думку, настанову і розуміння проблем нашої Церкви. Ідеться ні про що іншого, як про воскресення нашої Церкви. Гарно й похвально, що ми стараємось заступати права нашої Церкви й наших братів на рідних землях, але не забуваймо, що ліквідують нашу Церкву тут в діяспорі, підкреслював у своїй промові Патріярх Йосиф.
Виглядає, що легше боронити те, що далеко від нас, як те, що біля нас. Постараймось побачити відкритими очима небезпеку нашої Церкви у діяспорі і вже тепер робім все можливе, щоби більше нічого не сталось непередбаченого. Пам’ятаймо й маймо на увазі, що це, що ми робимо, до чого змагаємо, чи обороняємо, чи що установляємо, чи що закріплюємо в жадному випадку нікому не спричиняє кривди, не заперечує нічиого «я», але є в дусі християнських основ, а зокрема в дусі християнської любови. Закріплюючи наш патріярхат Помісної УКЦеркви ми діємо на славу Божу й добро нашої Церкви й народу. Серед нас не повинно бути таких, які б в якійсь мірі не включились в цю спільну акцію. Всі ми повинні піддержати і закріпити велике й непроминальне діло почате нашим Патріярхом Йосифом І.
