(Проповідь на першій Врочистій Літургії в соборі св. Володимира і Ольги)
Раз прийшов до мене молодий чоловік, шукаючи помочі і поради. Нарікав на свого батька, кажучи, що в своїй праці він був надзвичайним співробітником, його дуже шанували, з ним було, легко порозумітися. Він завжди був готовий допомогти другим працівникам, не жалував навіть своєї енергії і часу щоб піти на руку другим. У відношенні до своєї праці цей чоловік виказував себе примірним у слові і ділі.
Вдома, продовжував молодий, в родинному крузі, цей батько зовсім інакше поводився. У відношенні до своєї жінки і до своїх дітей він був страшним, грізним тираном. Приїжджаючи з праці, він навіть не вітався із своєю родиною, але йшов дивитися на телевізію, попивав собі пиво, розкидував свою одіж, і так собі проживав наче б не мав родини.
Синові було тяжко зрозуміти, чому його батько жив таким нібито подвійним життям. Серед одних поводився по-приятельськи, а серед других по-ворожому. Тяжко було цьому молодому чоловікові збагнути, чому та із яких причин його батько відчужився від своєї родини.
Скільки з нас подібно почувається? Скільки із нас так само, із превеликим жалем у свому серці, терпить. Цей брак єдности, цей брак послідовности, цей брак постійности спонукує нас жити наче б у нас, у нашому нутрі жило двоє, троє, або більше осіб. Не раз ці особи зовсім не до пізнання своїм найближчим.
Сьогоднішнє Євангеліє нас перестерігає перед такою поведінкою кажучи, що «ніхто не може двом господарям служити, бо або одного полюбить, а другого зненавидить, або одного держатиметься, а другого стане занедбувати. Не можете Богові служити і мамоні».
Часто розуміємо цей вислів «служити мамоні» у значенні — служити долярові. Але це поняття мамони більш глибоке. «Служити мамоні» значить бути еґоїстом, користуватися неправдою, відмовлятися прощення довжникам нашим і відмовлятися від любови ближнього.
Служити мамоні — це підкреслювати різниці між людьми, різниці між поколіннями, ділити людей на добрих і злих. Егоїстичний індивідуалізм, ненависть, імперіялізм, заздрість — це діло мамони.
Служити Богові — значить любити і простити, а не тільки жертвувати гроші, бо це самозрозуміле. Ми спасаємося своєю готовістю любити, своєю готовістю простити, своєю готовістю служити потребам ближнього. Сам Господь Ісус Христос дає нам образ служіння, коли каже: «Я голодував і ви дали мені їсти, мав спрагу і ви напоїли мене, подорожнім був і ви прийняли мене, нагий і одягнули мене, недужий і ви відвідали мене, в темниці був і ви прийшли до мене».
Часто нам здається, що служити це значить робити щось практичного, побачити результат якоїсь праці. Якщо я щось зроблю, то щось здобуду. Фарисеї вірили в таку релігію. Коли мова про фарисейство, то не думаємо тільки про явне лицемірство, але так само про розуміння Бога, очікуючи і вимагаючи, щоб той Бог нас винагородив за нашу побожність. Це — не по-християнському.
Це Божа воля, щоб ми всі спаслися. Спасення, це великий дар, що його не можна собі заробити як гроші чи диплом, чи інші людські багатства. Спасення від Бога дано нам любов’ю. «Спогляньте на птиці небесні, що не сіють, ні жнуть, ні не збирають в засіки: Отець Ваш небесний годує їх. Чи ви не багато лучші від них? Гляньте на польові лілеї, як ростуть: не працюють, ні прядуть. А я глаголю вам, що і Соломон у всій славі своїй не одягався, як один із них».
Минулої п’ятниці ми святкували празник Божої любови через дар Божого Сина, найсолодшого Ісуса Христа Чоловіколюбця. «Бо Господь Бог так полюбив світ, що свого Сина єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в нього, не погиб, але мав життя вічне». В такий спосіб сам Бог нас вчить, як любити і служити. Він нас перше полюбив і нам служить, бо дав Себе за спасення кожного із нас.
Любов не є практична, але вона є абсолютною основою всього. Служити Богові — це постійно виказувати терпеливу любов у нашому щоденному житті, у всіх аспектах нашого життя, у слові і в ділі, в церкві, вдома, в праці. В такий спосіб шукаємо єдности особистої. Нехай Христос, «що копієм ребро своє на хресті дав проколоти і любов свою до нас до кінця показати зволив», нехай Христос Чоловіколюбець дає нам радо виявляти таку саму терпеливу любов в кожному моменті нашого життя.
Дорогі братя і сестри!
Хочу подякувати всім вам за вашу доброту і любов: Ви мене сердечно прийняли, мене-чужинця! Ви мене навчили служити Українській Церкві. Ви мені показали красу українського серця. Ви мене усвідомили про терплячу Церкву в Україні. Ви мені дали ціль і мету для мого життя.
Моліться за мене, щоб я був добрим українським священиком, моліться за мене, щоб я завжди служив Богові.
Це велике чудо Боже, що Господь вибирає собі служителів з-посеред синів різних народів, дає їм нову родину й ідентичність, дає їм місце серед нових людей, там де може їм ніколи і не снилося.
Щиро дякую отцеві настоятелеві Маріянові Бутринському за його батьківську опіку.
Дякую також моїм братам-священикам, зокрема отцеві Іванові Кротцеві за його терпеливість з нами питомцями, і особливо за його довір’я до нас. Тому, що він мав до нас довір’я і вірив, що з нас щось буде, ми всі сьогодні священиками!
