Своїм змістом «Пастирський лист синоду єпископів святої Польської Автокефальної Православної Церкви», що є звернений до духовенства і вірних, не заслуговує на поміщення на сторінках нашого журнала, але друкуємо його в українському перекладі з польської мови, як документ часу. Запізнавшись з його змістом, безсторонньому читачеві буде важко повірити, що це писали віруючі особи та ще до того єпископи: Якщо б під цим листом не було підписів митрополита і єпископів, то можна було б подумати, що це писали звичайні люди без достатнього знання дотичних проблем.
«Пастирський лист…» написаний з приводу історичної події, 1000-ліття хрещення Київської Руси, але зміст цього листа, на жаль, дуже далекий від християнського духу, від християнської любови і християнської правди. Ще і ще раз доводиться сказати й наголосити, що коли рівноапостольний князь Володимир уводив християнство на Русі-Україні, тоді ще не було ні православних, ні католиків, а була одна Христова Церква. Твердити протилежне до вище сказаного є неправдою. В листі говориться, що Польська Автокефальна Православна Церква, яку вони репрезентують, була християнською на сто років раніше, заки офіційно хрестилась Київська Русь. В «Пастирському листі…» написано: «Після тисяча сто років східнє православ’я повернулося знову на своє Богом призначене місце…». Згідно з таким твердженням доведеться поправляти історію Польщі. Чи справді тисяча сто років існувало будь-яке православ’я, не говорячи вже про польське православ’я?
Якщо ми не помиляємось, то такої польської православної Церкви у Польщі взагалі не було. Знаємо, що в кордонах панської Польщі жили православні українці й білоруси і вони не бажали належати до московського патріярхату. Вони одержали автокефалію від вселенського грецького патріярха і тоді називались — Автокефальна Православна Церква у Польщі, куди належали всі православні. Щойно після Другої світової війни цю назву змінено на «Польський Автокефальний Костьол Православний», тобто властиво Польська Автокефальна Православна Церква, яка існує тільки після Другої світової війни. Це є властиві виміри!
В «Пастирському листі…» поставлено запитання — «Що принесло із собою християнство, а головно на наші землі?» Далі слідує відповідь — «Поперше поєднано наші народи із світовою культурою…».
Цікаво, кого мають на увазі автори «Пастирського листа», пишучи «наші землі», «наші народи», коли йде виразно мова про «Польський Автокефальний Костьол Православний»? Чи це є тільки камуфляж, а дійсність є іншою. Якщо це так, то чому ці землі й ці народи не назвати своїми іменами?
І знову ж, якщо у «Пастирському листі» говориться, що православ’я у Польщі існувало 1100 років тому, то пощо тоді робити інше твердження по відношенні відзначення тисячоліття хрещення Київської Руси. А в листі написано: «Це великий ювілей! Це є наше свято…». Щось воно не держиться купи. Адже з одної сторони твердиться, що Польський Автокефальний Костьол Православний має 1100 років, значить ювілей тисячоліття давно вже проминув і не можна відзначати ювілей тисячоліття сто років пізніше. Такі казки ще можна говорити з проповідальниць по глухих селах, де не вміють читати й писати, але не варто такого класти чорне по білому на папір, бо грамотна людина в це не повірить.
З цього випливає, що сигнатори «Пастирського листа» мають дуже серйозні проблеми із знанням історії Церкви та дійсних історичних фактів.
Без найменшого сумніву, усім це добре відоме, що Польська Автокефальна Православна Церква все мала й далі має добрих протекторів не тільки серед режимових чинників Варшави, але також й у Москві. Це ж таке очевидне, що немає про що й говорити. Не варто сьогодні, коли у Радянському Союзі проходить «перестройка», говорити й заперечувати існування української, чи, як собі бажаєте, греко-католицької Церкви.
Такі ствердження робила на протязі більше як сорок років Москва і Російська Православна Церква, яка поширювала твердження, що Українська Католицька Церква не існує, що вона «добровільно возз’єдналась» з Російською Православною Церквою, і після того довгого часу виявилось, що ця Церква живе і розвивається у катакомбах, а її представники бачились у Москві з кардиналом Агостіно Казаролі й кардиналом Вілібрандсом.
Очевидно, Українська Католицька Церква також існує, і то легально, у Польщі. Існують два вікаріяти — північний і південний, а сьогодні вже з новоіменованим єпископом Іваном Мартиняком. Як відомо, українські парафії у Польщі вже двічі відвідував секретар Священої Конгрегації для Східніх Церков Мирослав Марусин. Це є незаперечні факти.
Дивно і незрозуміло, як можна було публікувати такий неправдивий, нехристиянський і нелюдський «Пастирський лист»… Дивно, що під таким сумнівної вартости документом є підписи таких відомих єпископів, як Адама і Сави. Властиво, кому це йде на користь, напевно не на користь Христовій Церкві? За змістом цього т.зв. «Пастирського листа» скриваються політичні цілі півночі — Москви. Так, а не інакше, належить розцінювати «Пастирський лист синоду єпископів Польської Автокефальної Православної Церкви».
