В останньому часі серед нашої громади поширюється різного рода анонімні листи, брошурки й листівки в яких порушується питання патріярхату Помісної УКЦеркви. В основному вони спрямовані проти зорганізованого мирянського руху, його провідних діячів, як також проти Блаженнішого Патріярха Йосифа. Ці аноніми надсилають до редакції журнала «Патріярхат». Редакція журнала дала б місце на своїх сторінках,як щоб під анонімами автори поклали свої дійсні підписи, а зміст диписів був більш культурний й необразливий. Якщо є відмінні думки на якусь справу, а в даному випадку Патріярхат Помісної УКЦеркви то не є зле, навпаки добре, бо в дискусії, зустрічі протилежних думок можна знайти найкращу вислідну. На жаль не можна в такій площині розглядати аноніми на цю тему.
Перечитавши ці анонімки довші й коротші перед неупередженим читачем постає питання — що своїм писанням анонім хоче осягнути, кого він хоче переконати, коли вони весь мирянський рух його діячів ставляють неграмотними та приписують їм всякі вигадки. Не зважаючи хто в дійсности стоїть за цими анонімками, чи справді духовні особи, з знанням канонічного права, чи світські в них не можна добачити турботи за долю нашої Церкви. їм не ідеться про спокій і мир, але про руїну нашої Церкви. їм ідеться в першу чергу знеславити Світоча не тільки нашої, але й Вселенської Католицької Церкви Блаженнішого Патріярха Йосифа. Осягнувши це дальше піде легше. їх писання на низькому рівні з прямо звірячою ненавистю не можуть нікого переконати. Подекуди це має познаки ментальної нестабільности і фактично, це добрий матеріял для психіятра. Анонім потребує себе якось виявити. Анонім знає за всіх все краще, але свої думки й ідеї немає відваги висловити явно, які вважає за «правду правд» і «знання знань».
Тут серед цих анонімок можна б згадати т.зв. «Кропило», яке вправляється у порноґрафії, «еляборати» о. Мирослава Максиміва (це псевдо), що подає себе, як гамілтонець з Канади й інші. «о. Мирослав» вже написав два довші «еляборати», перший аналіза «Слова Блаженнішого Патріярха Йосифа до українців у Великій Британії на Різдво 1976 р.» і відповідь на листа о. Семена Їжика, що був друкований за місяць січень 1979 р. на сторінках нашого журнала. 4 сторінковий лист, що є ніби відповіддю на опублікованого листа о. С. Їжика є тільки своєрідним трампліном для цього, що анонім хотів сказати. Крім лайки, брехні й поучень більше нічого немає.
Треба підкреслити, що т.зв. анонімні автори, це так звані тхорі або «герої» за плота, що з страху пускають…, бо не мають цивільної відваги висловити своїх думок відкрито та їх оборонити. Кожний з тих, кого він образливо називає і позбавляє їх права гідности має відвагу свої думки висловити і їх боронити. Ми живемо у вільному світі і маємо право, але не тільки право, але й можливість свобідно висловлюватись. Чому аноніми не користають з цих привілеїв, а ховаються за пліт тхорам? «Герой» і «найкращий знавець» немає мужности показати свою особистість. Він розраховує, що папір все видержить і гатить на всю пару. Таким виявився анонім о. Мирослав Максимів. Він у свойому довгенькому останньому листі написав всякої нісенітниці включно з тим, що закинув о. С. Їжикові незнання богословії. Бідолашний анонім зводить всю справу патріярхату Помісної УКЦеркви до «бандерівців». Це звичайно велике спрощення і свідоме зловживання. Звичайно ми не збираємось переконувати аноніма, бо це не мало б найменшого змислу. Тут хочемо звернути увагу на один момент, яким дуже часто користуються у боротьбі проти «бандерівців», що означає проти українського резистансу, себто українського підпілля під час другої світової війни в Україні, а саме братовбивства. Цим фактом часто послуговуються і його найбільше використовують більшовики, які замордували й повбивали десятки мільйонів невинних людей. Факт братовбивства ніхто не може схвалювати, але такі випадки трапляються. Можна припустити, що такі братовбивства сталися і в нас, але чи можна в цьому — посуджувати сьогодні тих, що належать до того середовища якому це приписують? Анонім подає себе, як доброго історика, а тим більше, що подає себе, як духовну особу, якщо це правда, то він напевно добре знає історію Католицької Церкви і відомий період інквізицій, а чи це не було братовбивство? Це братовбивство відбувалось на високому ієрархічному щаблі. Якщо іти за виводами аноніма то можна кинути обвинувачення на нього, що був би нонсенс. Анонім вбрався в білу тоґу невинности, щоби закрити свої власні грішки. Якщо справді анонім є духовною особою то ми питаємо, як він може правити Службу Божу, як він може освячувати Божі Дари, вимовляти слова Отченашу «… і прости нам довги …» чи говорити перед Святим Причастям «Вірую Господи…», хіба ж це не є святотацтво? Де ж це є ця християнська любов і всепрощення? В той же сам час анонім дає поучення о. С. їжикові. Може о. Їжик написав листа гостро, може цей лист комусь неподобався, але в ньому не було образи, в ньому не було ненависти і в ніякому разі не дискредитував о. С. Їжика, як священика.
Ми в нашому журналі відрито писали і дораджували о. Ст. Вівчарукові за його не вигадані потягнення і його писання в «Церковних Вістях», що йому варто змінити професію. Якщо анонім справді є духовною особою то шкода, бо те що написав підтверджує факт, що він розминувся з фахом. Можемо йому також поручити, щоби змінив свій фах, що буде більше Богу угодне. Благаємо Всевишнього Господа Бога, щоби анонімам простив їх гріхи.
