Над Львовом майорить синьо-жовтий стяг. З ним львів’яни йшли цього року на маївку — через усе місто до стадіону «Україна». З нашим стягом йшли також через Перемишль, щоб освятити Стрілецьку могилу в Пикуличах (Польща). Його поява над брамою підприємства чи при вході до будинку не тільки у Львові, але й на Львівщині, на Івано-Франківщині чи Тернопільщині — навіть у Житомирі та Рівному — свідчення того, що люди, переборовши страх, нарешті зрозуміли: демократія справді повинна привернути народові його втрачені святині. Пригадайте: хіба не синьо-жовтий стяг об’єднав нас, коли Україну від Івано-Франківська до Києва й далі оперезав ланцюг злуки? Хіба не він єднав нас і в День скорботи, в День пам’яти жертв Чорнобиля? Сяйнули наші світлі кольори у Кіровограді й Дніпропетровську, в Харкові і в Полтаві. Визнають наш національний прапор в Караганді і в Новому Уренгої, де проживають українці, які створили там Товариства української мови імени Тараса Шевченка.
Не лякайтесь цих кольорів, синьо-жовтих спалахів. Не сахайтесь свого власного, прадавнього національного стягу й вимальованого на ньому тризуба! Кожна нація має свій історичний стяг і герб, свою національну символіку, за якою її пізнають в інших державах. І право кожної нації на власну символіку — священне і непідсудне. Про нас, українців, ще дуже мало знають у світі. Маргарет Тетчер не вважає, що ми, одна з найбільших націй Европи — маємо право на окремі контакти з іншими державами, тим більше з Англією. Нас сприймають всього лиш як адміністративну частину величезної імперії, населення якої мало обізнане з національною історією — своєю і сусідів. Тому синьо-жовтий стяг — це наша історія і водночас початок нашого самоусвідомлення, самопізнання й самоутвердження.
Наші національні кольори — одні з найдавніших у світі. Відомі найдавніші знахідки з зображенням тризуба, вони датовані ІV-VІ віком нашої ери. Цей знак викарбований на грошах Володимира Великого. Синьо-жовті кольори в гербі Галицько-Волинського князівства — золотий лев у синьому полі; він з’явився ще в другій половині XIII століття. Під синьо-жовтими хоругвами виступали козаки у визвольній війні 1648-1654 років. У жовті та блакитні жупани, шаровари й кунтуші були вбрані гайдамаки Ґонти, сині хоругви з «Золотим Руським левом» мала «Руська гвардія» у 1848 році в тодішній Австро-Угорській імперії. Тож признаймося — ми не можемо зректися наших славних предків, визнаймо наші кольори і бережімо їх, бо це душа народу, бо ми «… народ, якого правди сила ніким звойована ще не була…».
