Не можна поминути мовчанкою святкувань, що відбулися на початку жовтня 1977 р. в Римі з приводу шістдесятиріччя священства Патріярха Йосифа. Це історичного значення подія, яку належало всім гідно і святочно відзначити. Якщо ж ідеться про наші святкування на місцях, то згідно з численними інформаціями, які одержала редакція, майже у всіх місцях нашого поселення на терені США, в неділю 2 жовтня 1977 р. по наших церквах була відправлена Служба Божа в наміренні Патріярха Йосифа. В деяких осередках в той же час також улаштовано святочні сходини присвячені Патріярхові. На іншому місці, деякі з відбутих святочних сходин згадуємо. В загальному 2 жовтня ц. р. майже всі вірні Помісної УКЦеркви були з’єднані молитовно з прочанами і Патріярхом Йосифом у Римі. Можна з певністю сказати, що вірні у міру своїх спроможностей хоч скромно, але гідно й достойно відзначили світоча нашої Церкви Патріярха Йосифа, що є гордістю не тільки нашої, але Вселенської Католицької Церкви. Напевно по різних місцях нашого поселення наші громади будуть ще святочно відзначувати ці небуденні дати нашого Ювілята, Патріярха Йосифа.
На такого рода унікальних святкуваннях та ще до цього так достойного Ювілята, як Патріярха Йосифа повинні були бути всі наші владики без виїмку, незважаючи на це хто які має погляди до питань, що їх висунув і свято та достойно заступає й обороняє Патріярх. Нажаль, так не сталося. Тут приходиться тільки навести слова відомого поета Максима Рильського:
«Хто не знає свого минулого,
той не вартий свого майбутнього.
Хто не шанує видатних людей
Свого народу, той сам не годен пошани».
Це святі слова, яких ніхто не може заперечити. Значить наші єпископи, не всі прибули, щоби звеличати людину, яка не на словах, але на ділі, своїм життям засвідчувала невмиручість нашої Помісної УКЦеркви на протязі вісімнадцять років заслання і тут у вільному світі. Запитаймо — хто може дорівняти нашому Патріярхові Йосифові. Що, може, деякі з тих, що не взяли участи у святкуваннях побоялись ватиканських заборон? Прохання вірних до них залишились без значення. Якже миряни мають пошанувати цих єпископів? З вдячністю треба поставитись до тих наших єпископів, які незважаючи на все прибули, щоби разом з Патріярхом Йосифом провести ці хвилини радости, щоби хоч троха, на короткий час, розвеселити нашого невтомного, але зажуреного Патріярха.
Богу дякувати, що незалежно від того, що не всі єпископи прибули до Риму на святкування Патріярха святкування пройшли святочно й величаво. Імпрези, які відбулись в Римі з приводу цих святкувань знайшли широкий відгук у італійській, французькій, німецькій, польській й англійській пресі. На іншому місці містимо відгуки з англійської преси. Запитаймо себе — з якої іншої української імпрези мали ми такий обильний відгук у чужинецькій пресі? Назвемо тільки назви газет «Іль Темпо», «Рома», «Коррієре Делля Сера», «Іль Джорнале Деллінтермо», «Лє Монд», «Лє Фігаро», «Іль Маттіно», «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ», «Нахріхтен», «Де Таймс», «Інтернашінел Дейлі Ньюс» й інші. В цих газетах були інформації й коментарі до питань, які були порушувані на двох пресових конференціях. Чужинецька преса виявила зрозуміння до наших оправданих домагань. До редакції не наспіли жадні відгуки, чи щось на цю тему появилось у ватиканському офіціозі. Очевидно тут не можна було нічого сподіватись, а це також має свою вимову.
Святкування не обійшлись без несподіванок, а саме з сторони «любезного» Ватикану. Як відомо в той же час Ватикан подав офіційне повідомлення про назначення єп. Йосифа Шмондюка на митрополита філядельфійської метрополії. Хтось може сказати, що це чистий припадок. Треба було повний рік чекати на номінацію нового митрополита. У Ватикані нічого не стається припадково, а тим більше в цьому випадку, це не був припадок. Немає найменшого сумніву, що це був пляновий крок, щоби нашому Ювілятові, Патріярхові зробити ще один «подарунок». Ми повинні пам’ятати, що це може зробити і так зробити, як зроблено тільки Ватикан. Юдині поцілунки були не тільки за Христового життя, вони є і сьогодні і це в тих колах, що є найближче Христової Церкви. Ми це повинні пам’ятати, щоб зайво і безпотрібно не розчаровуватись.
Ми все повинні собі повтаряти, що ми є на правильній дорозі. Виступ ватиканського представника на Београдській Конференції, де вперше після 15 років заатаковано більшовиків за переслідування Католицької Церкви східного обряду показав, що домовлення між Ватиканом і Москвою були. Наші твердження не були безпідставними. Тим ми хочемо підкреслити, що ватиканські кола і наші епігони закидають нам, що ми в церкві проводимо політику. Хто в церкві веде політику вже не раз показалось, а останньо сам до цього признався Ватикан. Отже ніхто не має підстав нам закидати, що ми в церкві ведемо політику, ми тільки домагаємось своїх прав і обороняємо наші права.
Ще кілька слів до самої номінації митрополита. Це знову сталось без згоди й узгіднення з Патріярхом Йосифом. Ватикан знову показав свою цісарську силу і владу. Навколо номінації митрополита серед української діяспори кружляли різні слухи, що мовляв єп. В. Лостен має номінацію на руках, цю вістку найбільше поширювали діячі патріярхального руху. Була також мова, що за філядельфійську метрополію б’ється вінніпезький митрополит Максим Германюк. Підкреслювано, що Отці Василіяни хотять мати там свого, отже була мова про єп. А. Горняка, бо мовляв «твердий» ватиканський вислужник, який у Великій Британії, щоби гідно виконати накази Східної Конґреґації позбавив вірних нашої Церкви духовної опіки. Були також припущення, що напевно буде номінований о. І. Лотоцький ЧСВВ з Дітройту. Логічно не було мови й згадки у всіх тих калькуляціях і здогадах про єп. Шмондюка. Чому так? Зовсім просто, бо всі, що знають єп. Йосифа Шмондюка не могли зробити навіть припущення щоби його поставили на так відповідальне місце. З досвіду того, який єп. Йосиф Шмондюк виявив у Стемфордській дієцезії, де не видно було його як єпископа, який не комунікувався ні з мирянами, ні з священиками і не сповняв свого єпископського завдання, то щож можна було сподіватись від нього на митрополичому престолі? Завдання єпископа це не тільки носити єпископську мітру з самоцвітами і це кожний знає.
Покищо не будемо забігати до переду. Кожна людина робить помилки і якщо в неї є добра воля і є свідома того, що вона зле робила має все можливість її направити. Так само дивимось на нового номіната митрополита Й. Шмондюка. Ми від митрополита Йосифа Шмондюка, як вірні Помісної УКЦеркви нічого надзвичайного не вимагаємо, крім того, щоб в першу чергу, був українцем, служив Помісній УКЦеркві і повинувався нашому Патріярхові Йосифові. Це є мінімальні вимоги, якщо, це можна взагалі назвати вимогами. Якщо вони будуть в якійсь мірі запевнені то можна сподіватись великого свята на інсталяції Йосифа Шмондюка на митрополичий престіл у Філядельфії.
