Такої настанови — наголошувати 1000-ліття християнства, а не всього іншого, від нас вимагає не тільки сама природа Христової Церкви — «щоб усі були одно», але й сам ювілей хрещення Руси-України. Це буде велика історична дата, яка визначуватиме майбутній шлях українського християнства. Тому українська спільнота в діяспорі повинна беззастережно і без всяких «але» спільно відзначити — величаво, гідно й достойно непроминальну історичну дату 1000-річчя християнства Київської Руси-України. Під цим оглядом не повинно бути іншої думки.
На жаль, з писань деяких українських православних церков такого розуміння відзначення 1000-річчя християнства в Україні не запримічується, а, навпаки, ставиться наголос на другорядні моменти — православ’я. Тут можна назвати Українську Греко-Католицьку Церкву у Канаді себто рішення. її церковного проводу. Також можна згадати журнал «Православний українець», який видається в Детройті, в числі за квітень-червень 1983 р. передрукував статтю покійного митрополита Іларіона під назвою «Князь Володимир прийняв православіє, а не католицизм». Все це не творить відповідного ґрунту до підготовки святкування 1000-річчя християнства Київської Руси-України, а в основному є великим спрощенням і фактичним викривленням історичних фактів і основної суті Христової Церкви, не зважаючи на те, що це писав митрополит. Христос у свою Церкву поставив незамінні основи безмежної любови. Не збираємось тут доводити, чи рівноапостольський св. Володимир прийняв православ’я, чи ні, це тема для окремої статті. Не обстоюємо тих великих наголосів на православ’я чи католицизм, робимо на це тільки натяки для того, щоб вказати, що це не творить потрібної атмосфери для спільного відзначення 1000-річчя християнства в Україні, а радше шкодить йому.
До речі, не ми, українці, ділили колись одну Христову Церкву на Східню і Західню, які згодом прийняли назву «православні» й «католики». Чому ми маємо так сильно обороняти їх, замість наголошувати християнство, яке є суттю Христової Церкви і сперте на любові та єднанні. Також варто б, без упередження, застановитись над питанням, чому київські владики підписували унію з Римом, а українським владикам із Західньої України і частково Волині взяло більше як ціле століття, щоб вони прийшли до тих самих висновків, що їх зробили київські владики? Київські владики виразно бачили, щоб зберегти християнську спадщину Київської Руси-України, треба відчахнутись від російського православ’я — Москви, а визнати християнським центром Рим. Властиво, тут не йшлось про основи Христової Церкви і християнства, але про те, який християнський центр: Царгород чи Рим, чи Москва, як третій Рим, що його породив Царгород.
Незаперечним фактом є і по сьогодні він таким залишився, що Москва,— біла чи червона, — зліквідувала так Українську Православну Церкву, як і Українську Греко-Католицьку Церкву — уніятську, а сьогодні Українську Католицьку Церкву. Робили це не тільки московські вожді, але й московські патріярхи. Чому ми в цій дійсності не стараємось побачити властивого ворога, а шукаємо собі інших…
Сьогодні не йдеться про те, хто кращий — православний українець чи католик-українець, бо це тепер не є на часі. Ми про це повинні, хоч на цей час, до святкувань, забути. Нашу увагу ми повинні звернути на те, що українська християнська спадщина Київської Руси-України повністю загарбована північним сусідом — Москвою. Якщо ми цього не бачимо, то це прикро і боляче. Це вже нам показували на американській телевізії, про що була згадка у вересневому числі нашого журнала. Хто хоч пробував у цьому напрямі щось зробити? Маємо завзятих оборонців православ’я, католицтва, різних репрезентантів і амбасадорів, але в обороні християнської спадщини Київської Руси-України, за винятком кількох листів, ніхто більше нічого не зробив.
Нашим спільним обов’язком — православних, католиків і євангеликів — є не тільки боронити, але й відвойовувати нашу християнську спадщину. Для цього є добра нагода — святкування ювілею 1000-річчя християнства в Україні. Цю нагоду ми повинні спільно й всебічно використати, себто приготуватись до спільного й гідного відзначення. Це відзначення не повинно полягати тільки на спільних молитвах, академіях, але також на виданні джерельних праць, які мали б говорити правду про християнську Україну. Слід підкреслити, що вже не багато залишилось часу до 1000-річчя хрещення Руси-України — всього п’ять років. На жаль, дотепер нічого конкретного не запляновано, і тим самим, як нам відомо, нічого не робиться. Мабуть, немає ще нічого навіть у пелюшках?
Нам відомо, що українські владики вже двічі приймали офіційні рішення на своїх синодах, дещо плянували й перед тим, але нічого з того не подано до загального відома. Довідуємось з певних джерел, що в справі відзначення 1000-річчя християнства в Україні були наради в українському Гарварді, у яких брали участь деякі владики, але, чи прийнято якісь зобов’язуючі рішення, нічого не відомо. Чи в цих нарадах брали участь й українські православні владики, також невідомо. Всі ці питання турбують всіх нас. Треба сподіватись, що українська спільнота у діяспорі готова підтримати гідний плян фінансово, але ж це вже найвища пора, щоб про це українська громада була повідомлена.
Слід мати на увазі ще й те, що російське православ’я як по цей бік, так і по той бік залізної заслони видає низку праць, і то багато в англійській мові, про початки християнства на Україні, себто в Київській Русі, яку без найменших скрупулів привласнює собі. Ці праці знаходяться на полицях світових бібліотек, що з них користають учені. Які цього наслідки, не доводиться писати! Тепер вони приготовляють ще окремі праці, пов’язані з 1000-річчям хрещення. Це більше й серйозне питання, воно може бути більше грізним, як сама русифікація на Україні. Чи ми здаємо собі з цього справу?
Знаємо, що український нарід на батьківщині не є спроможний в цій ситуації і в цій справі нічого зробити. У всьому подиктує Москва і знайдуть акторів, які ,все відограють. Отже, ввесь тягар і відповідальність за належне відзначення 1000-річчя християнства в Україні спадає на українські Церкви у діяспорі та в цілому на українську спільноту. Від належного відзначення 1000-річчя християнства в Україні буде залежати наша християнська майбутність. З приводу цього повинні появитись солідні наукові праці про християнство на Україні у різних аспектах церковного життя і то на чужих мовах — англійській, німецькій, еспанській. Праці багато, а часу залишилось мало. Зараз забудьмо про наше православ’я, католицизм і протестантизм, а говорім і наголошуймо українське християнство, а воно напевно було іншим від російського і польського, а також воно було іншим від латинського католицизму і неукраїнського православ’я. Пам’ятаймо, що нам не багато часу залишилося, у якому треба буде виконати дуже вагому працю. Недалеке майбутнє покаже, на скільки ми є спроможні не деклямувати, але конкретно діяти.
М. Г.
