(Святіший Отець говорить про Патріярхат ПУКЦ
— як про недалеку можливість)
Останній тиждень червня 1990 року можна зовсім оправдано назвати історичним українським тижнем у Римі. Владики з України і діяспори з’їхалися на Надзвичайний Синод та зустріч зі Святішим Отцем. Прибув сам Митрополит Володимир Стернюк, містоблюститель і правлячий Митрополит Галицької Митрополії із владиками: Юліяном Вороновським та Михайлом Сабригою. Приїхали теж владика Івано-Франківський Софрон Дмитерко із своїм коадьютором Павлом Василиком та помічником Іринеєм Біликом; з Ужгородсько-Мукачівської Епархії Владики Іван Семеді, Іван Марґітич та Іван Головач.
Із діяспори прибули шістнадцять владик. Були миряни з України: Мирослав Солтис і Мирослав Білик, це діячі при львівській Преображенській церкві, яка перша перейшла офіційно до відновленої у своїх правах УКЦ. Був теж у Римі й о. Ярослав Чухній, парох цієї церкви.
Мирянський Рух із діяспори репрезентували: голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) інж. Василь Колодчин та представники Т-ва «Свята Софія» із США д-р Леонід Рудницький, д-р Романа Навроцька та д-р Тетяна Цісик.
Перші дні зустрічі, п’ятниця й субота, пройшли на підготовчих працях до зустрічі з папою, що була передбачена на 25-26 червня. Гості обмінялися інформаціями та узгіднювали свої позиції із архимандритом Любомиром Гузарем, ректором Українського Католицького Університету, о. Іваном Хомою та о. Іваном Музичкою, як теж у першу чергу із Патріярхом Мирославом-Іваном та його канцлером о. Іваном Дацьком. В рамках цієї підготовки гості відвідували голову Ватиканської Курії, Кардинала Агостіно Казаролі та Східню Конгрегацію, де говорили із її префектом, Кардиналом Люрдусамі та секретарем, архиєпископом Мирославом Марусином.
В неділю, 24 червня, Патріярх Мирослав-Іван відслужив торжественну Святу Літургію в храмі Святої Софії, в сослуженні всіх трьох Митрополитів: Володимира Стернюка з України, Максима Германюка з Канади та Степана Сулика із США, як теж всіх владик і духовенства з України, Польщі, Югославії та з діяспори. Маестро Володимир Луців зорганізував нашвидку групу співаків, які співали під час Служби Божої.
Серед блискучого збору владик, перед вівтарем Господнім, особливу увагу звертав на себе перший із живих і приявних сьогодні Ісповідників, Митрополит Володимир, який сказав:
«Ми прийшли на заклик папи, щоб сказати Вам, що ми існуємо. Ще тому півтора роки казали, що нас немає на світі… Ми йдемо тими дорогами, якими йшов Слуга Божий Андрей Шептицький і якими його наслідник нас провадив, наш Патріярх Кардинал Сліпий. І якими провадить нас сьогодні його наслідник, Блаженніший Любачівський». Далі згадав достойний Владика, що «За рішенням Ватиканського Собору Другого, на чолі Помісних Східніх Церков стоять їхні патріярхи, і затвердження Патріярхату Києво-Галицького — це думки, почування, бажання і стремління цілого нашого українського народу. Щоб була створена Українська Києво-Галицька Церква, яка існувала давніше і має сьогодні також існувати».
Подібні думки висловили й обидва митрополити з діяспори, зокрема бажаючи Блаженнішому Мирославові-Іванові, щоб якнайшвидше засів на своєму патріяршому престолі при храмі св. Юра у Львові. Це й були найкращі бажання главі нашої Церкви, який саме обходив свої 76-і уродини.
В понеділок, дня 25 червня, розпочалися історичні розмови із Святішим Отцем. Брали в них участь, крім усіх владик із України та з діяспори, теж Патріярх Мирослав-Іван із своїм канцлером, о. І. Дацьком, та кардинали Казаролі й Кассіді із рамени Ватикану.
Свою промову розпочав Папа Іван-Павло ІІ словами: «По милості Господа ми не загинули» (Плач Єремії — 3, 22) і далі підкреслив винятковість цієї зустрічі, яка стала дійсністю завдяки особливій ласці Божій. Згадав про тернистий шлях нашої Церкви, яка «разом зі своїм архиєпископом кардиналом, Верховним Архиєпископом є сьогодні присутня у цім домі і розглядає аргументи, які всім лежать на серці». Згадуючи тисячолітнє вже українське християнство, Святіший Отець підкреслив окремо значення УКЦеркви, як помосту між християнським Сходом і Заходом; Церква, яка особливо має догідні обставини до екуменічної діяльности. Підкреслив теж, що «Другий Ватіканський Собор знову підтвердив існування і властивість всіх Східніх Церков, з’єднаних зі Столицею Петра». Варто застановитися над його короткою заміткою, що міст між двома берегами — ніяка перешкода в порозумінні між Церквами. Говорив теж про недалекий Синод європейських владик у Велеграді, що до співпраці в ньому запрошені наші Владики із всіх земель України. Тон промови був привітний, батьківський.
Святішого Отця привітав від УКЦеркви Патріярх Мирослав-Іван, а опісля вступні доповіді відчитали архиєпископ М. Марусин, архиєпископ Коляссоно, папський нунцій до СССР, та архиєпископ Анджельо Содано, секретар для зв’язків із державами. Далі виступали наші Владики, представляючи Святішому Отцеві голготу нашої матірної Церкви, її сучасний стан, успіхи й проблеми, та подавали пропозиції їх розв’язок.
Митрополит Володимир Стернюк у своїх двох виступах «Наладнання правної структури нашої Церкви» та «Програмове слово» звернув головну увагу на необхідність завершення структури нашої Церкви — патріярхатом. Вказав на безліч користей, духовних, канонічних, екуменічних, пасторальних та еклезіяльних, які виникнули б із такого завершення. Просив про агрегацію наших владик, висвячених в Україні, про встановлення кордонів Епархій та створення нових, між іншими Тернопільської, оформлення частини Перемишльської Епархії, яка лежить в межах УССР, та, в першу чергу, створення Епархії Київської, згідно з юрисдикцією, що її одержав був ще Митрополит Андрей Шептицький. Не забув теж і українців, розкиданих по всіх просторах СССР, які на сьогодні залишаються без ніякої духовної опіки. А їм треба створити екзархати, вікаріяти чи візитатури. У своїй промові Митрополит Стернюк дякував теж зокрема Святішому Отцеві за вможливлення цієї історичної зустрічі, підкреслив, що саме папа є головним об’єднуючим чинником і моральним авторитетом не лише для українського, але й для всіх інших народів Совєтського Союзу та що саме він поставить! тривалі основи морального оздоровлення всієї Східньої Европи. Не поминув теж теми неканонічности й несправедливости Львівського псевдособору 1946 р. та сучасного відношення до православних Церков, а до Московського Патріярхату зокрема. З відкритим жалем висловився про діяльність Чотиристоронньої Комісії. Зокрема ж про те, що представники Ватикану в ній не вважали доцільним порозумітися із проводом УКЦеркви для встановлення необхідної спільної лінії переговорів. (Повний текст цього слова подаємо на окремому місці). Своє слово закінчив Митрополит Володимир зверненням до Святішого Отця, щоб проголосив Патріярхат Києво-Галицький та Блаженнішого Мирослава-Івана — Патріярхом Києво-Галицьким та всієї України.
Крім цього в рамках нарад в понеділок і вівторок прочитано ще такі доповіді: «Українська католицька Церква вчора й сьогодні», «Канонічне становище єпископату УКЦеркви в Україні й діяспорі», «УКЦ та православні Церкви», «Виховання духовенства», «Моральні й подружні проблеми в СССР», «Опрацювання статуту Синоду УКЦ», «Відновлення Київської Митрополії та встановлення нових Епархій» та звіти про стан існуючих: Львівської й Івано-Франківської. Дискусії на ці теми були широкі й цікаві. При цьому майже всі владики однодушно виступали за визнання Києво-Галицького Патріярхату.
В середу відбувся, вже в приявності самих владик УКЦ, Надзвичайний її Синод, який підтвердив одноголосно всі права єпископів із України на Епархії й становища, які вони вже фактично мають, як теж розглянув цілий ряд інших біжучих і негайних справ.
Тієї ж середи відбулася в Пресовому клюбі при Ватикані пресова конференція, що її дали Митрополити Володимир Стернюк і Максим Германюк. У конференції взяли участь теж архиєпископ М. Марусин та папський нунцій в СССР Колясуоно при приявності біля 70 журналістів та представників трьох італійських телевізійних станцій. Головними темами конференції був сучасний стан УКЦ в Україні, відношення УКЦ до православних Церков, роля Чотиристоронньої Комісії та подібні справи.
Найбільше питань звертали до Митрополита Стернюка, який відповідав в українській та французькій мовах. Його відповіді були змістовні й вичерпні.
Ще у вівторок, 26 червня, папа прийняв на окремій авдієнції представників духовенства й зорганізованого мирянства: пароха Преображенської церкви у Львові о. Ярослава Чухнія, голову УПСО інж. В. Колодчина, голову Комітету при Преображенській церкві у Львові Мирослава Солтиса, представника Т-ва «Свята Софія» із США проф. Леоніда Рудницького та мирянина з Дрогобича Мирослава Білика.
На закінчення зустрічей і Синоду влаштував Владика Василь Лостен прощальне прийняття в готелі Колюмбус для владик, духовенства, монашества й мирян як теж численних чужинецьких гостей, в тому і кардиналів та інших представників Ватикану, видатних осіб, журналістів і інших працівників засобів масової комунікації. Разом біля 360-ти осіб. При цій нагоді італійська телевізія та совєтська агенція ТАСС перевели інтерв’ю із Митрополитом В. Стернюком та владиками Юліяном Вороновським і Павлом Василиком.
Окремо відбувся прощальний обід в середу, 27 червня, в Колегії Йосафата, де зібралися, в присутності Святішого Отця та кардиналів Казаролі, Кассіді й інших ватиканських достойників, більше 50-ти осіб. Папа подякував нашим Владикам за успішну зустріч та Синод і вперше відповів на наполегливі наші звернення в справі Українського Патріярхату. Він пригадав свої численні зустрічі із покійним Патріярхом Йосифом та його слова: «Ваше Святосте, Ви будете найбільшим Папою, якщо проголосите Патріярхат для українського народу». Папа скоментував ці слова, що найдогідніший для цього час був 200 років тому, коли Галичина попала була під невороже УКЦеркві австрійське панування. Та й тепер існує велика потреба в Патріярхаті, і тепер час догідний, бо не стало основної перешкоди: недостачі території. Отже, як дав Святіший Отець до зрозуміння — це вже лише справа часу.
Під час і після нарад наші Владики з України мали нагоду оглянути «український Рим».
В цілому зустріч із папою у Апостольській Столиці була великим тріюмфом для наших владик із України. Вони здобули собі пошану, подив та признання у своїх та в чужих своєю християнською скромністю, безпретенсійністю, непохитною вірою і любов’ю до своєї Церкви й народу та твердою поставою в обороні їх прав. Це вперше зібралося в Римі перед папою та такою великою кількістю ватиканських достойників так багато українських владик як з України, так і з діяспори, щоб засвідчити факт живучости та єдности нашої Церкви, говорити відважно про її права та негайну потребу затвердити й проголосити створення Києво-Галицького Патріярхату.
Полагоджено велику кількість різних справ із структурою та дальшою діяльністю нашої Церкви. Між іншими, Синод затвердив Епарха Стемфордського, Владику Василя Лостена представником Блаженнішого Мирослава на Україні. З благословення Блаженнішого Мирослава-Івана він розпічне збірку десятимільйонового Патріяршого Залізного Фонду, який забезпечить всі матеріяльні потреби новоствореної установи та вможливить належну відбудову й розбудову новоожилої Церкви в Україні.
У цілому можна з певністю ствердити, що наша Церква ввійшла в новий період. Всевишній Господь поблагословив і вислухав наших довготривалих молитов.
В. К.
