Надії свято… біла казка
та ніч свята… та ніч Різдвяна
Сіяє зірка золота
«Новая радість!»
Уляна Кравченко
Колись вифлеємські пастирі побачили ангела й «великий страх огорнув їх». І мовив до них ангел: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 8-11).
Людство теж тепер живе у великому страху. Сучасна епоха — це доба страху. Війни, бомбардування, катастрофи, землетруси, терористичні напади, страйки, демонстрації, бомбові атентати, підпали, постійна загроза атомової війни — от це причини страху сучасної людини. А далі — прірва між батьками й дітьми, молоддю й старшими, невірність у подружньому житті, боротьба між расами й народами, насильство, злочинність, розпуста, наркоманія породжують нові тремтіння душі. Всі ці прояви зроджують в нас почуття безнадійности, і ми починаємо боятись завтрішнього дня. Питаємось самих себе, чим все це закінчиться?
Серед цих тремтінь душі приходить до нас Різдво, насамперед оце офіційне, загальне. Святкують його, в цій країні, доволі врочисто: уряди й фабрики не працюють, крамниці закриті, неонові декорації на будинках й освітлені ялинки з дикти вздовж автомобільних шляхів нагадують на святковий час. Але ялинки на площах великих міст нагадують ялинки в Москві чи в Ленінграді, бо вони без релігійних символів. А на Різдво люди більше заповнюють бари й розривкові льокалі, ніж церкви. А саме свято давно вже втратило свій родинний характер і причиняється скоріше до роз’єднання, а не об’єднання родин.
Ні, все це не свідчить про справжнє Різдво. Щось воно не так! Щось у цьому пишному святкуванні бракує, чогось таки немає. Немає в ньому Христа, бо хтось таки, з усіх сил, намагається вбити Христа-Бога в людських душах, вбити так, як колись Ірод убивав немовлят. Зі змісту Різдва як величного християнського Свята викинути Божу науку, а на її місце поставити золоті тельця комерції-бизнесу Згідно з намірами протихристиянських інженерів душ, християнське Різдво має бути заступлене зкомерціялізованим Різдвом. Кожного бизнесу і без винятків: порнографічне кіно в Філядельфії завзято реклямувало свій «Крисмес шоу». Для ближчого пояснення цього богохульства пригадуємо, що «мес» (в латині — «месса») означає св. Літургію «Крісмес» — це Літургія Христа. Так названо Різдво, коли його вперше відсвятковано в 354 р. в Римі.
Ми, українці, знаємо цих «інженерів душ». Ми знаємо, що кошмарною примарою бродить по світі комунізм і його воююча антихристиянська ідеологія. Її лжепророки не обмежуються лише до баламучення звичайного обивателя, до підривної роботи серед молоді, до обплутування політичних діячів та інтелектуалістів, яких беруть собі на службу, але вони не зупиняються навіть перед інфільтрацією християнських церков, що їх, як свого головного ворога, вони розкладають усіми способами. А цілий світ вони залякують боязливим маривом атомової війни, водночас захоплюють його приманами матеріяльного добробуту та цинічно висміюють ідеалізм, героїзм, посвяту, жертвенність — всі християнські чесноти. Криза духових вартостей «Не є сьогодні порожньою фразою. Це тривожний глибокий процес, що охоплює людство, яке вже не може знайти відповіді на найкритичніші питання сучасної епохи. В таких умовах люди, раси, народи ненавидять себе, грабують у білий день, очорнюють і обдирають себе взаємно з чести і тримають в таборах та ізоляторах цілі народи. Компроміс із злом ставиться як моральний принцип сучасного світу, бо, мовляв, краще бути «живим і червоним», ніж бути мертвим. «Бедер ред ден дед» — ось головна провідна думка цієї філософії.
Ось на яких шляхах стоїть людина атомової доби. Стоїть вона на роздоріжжях розбитої духовости, на сколихнених її основах. Трагізм тим більший, що людей, які відрікаються Бога і його законів, щораз більше. Чого ж сподіватися такій людині від великого свята Різдва, на яке вона чекає, як той злидар, що свою холодну душу зодягнув у лахміття свого безрадісного життя? Що може чекати від свята Різдва і наш земляк на чужині, що матеріяльні добра ставить вище духовних і потурає гниючому розкладові своєї родини, громади, національної групи? Про тих людей можна сказати словами святого євангелиста Йоана: «Багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю», але й водночас не знають, що вони злощасні мізерні, і бідні, і сліпі, і голі. І що може чекати від свята українець, який ще себе називає українцем, а вже ним не є, або той чи та, що може й не ходять по вулиці виривати жінкам торбинки з рук, але як же часто грабують себе з чести, очорнюють себе взаємно, обмовляють, що аж вуха болять слухати. Ні, таким від Різдва немає чого чекати.
Але, як колись, майже дві тисячі років тому, до вифлеємських пастирів, так і тепер, на розпуттях атомової доби, ангел Різдва кличе до людей доброї волі, кличе до нас усіх: «Не бійтесь, бо сьогодні народився в місті Давидовім Спаситель». У Символі Віри кажемо: Він для нас, людей, і для нашого спасіння з небес зійшов. І справді: Він зійшов, а ангели небесні привітали Його радісною піснею, мудреці зі Сходу прибули віддати хвалу Новонародженому, чисті серцем пастушки прийшли поклонитися Божій Дитині. Містерія Різдва відбувається й сьогодні в людських душах і свідчить, що Христа Бога не в силі вбити жоден Ірода наслідник. Вбити можна тіло, але дух безсмертний є. Він проявляється в житті кожної людини, оживляє її, дає силу до боротьби зі злом і на перемогу. Вбити можна тільки тіло, духа вбити не можна!
І тому, коли на зоряному килимі Різдвяної Ночі, що спливає маєстатично й тихо над Україною, і вифлеємська зоря ясним сяйвом звіщає містерійне народження Спасителя, наші українські серця сповнюються надією. Сповнюються надією, бо в Україні, з року на рік, щораз потужніше лунає прекрасна українська колядка. Це не уява, а дійсність. Це факт! Український народ святкує Різдво Христове з таким настроєм святости, як святкував колись давно. А вже особливо голосно лунає в Різдвяну Ніч спів українських колядок із московських в’язниць і таборів невільничої праці. Лине він із сердець зболілих людей, що їх запроторили за ґрати й дроти за любов до рідної України. Колишній політв’язень Аврам Шифрін, який у московських концтаборах подружив близько з українськими в’язнями-патріотами (він сам жид з Мєнська), розповів у своїх спогадах («Четвертий вимір», ст. 377-378), що українські в’язні глибоко вірили, що Творець веде їх потрібною дорогою, і приймали страждання, як благословення. Шифрін пише: «Вони трималися вперто й непохитно своїх релігійних переконань, не зважаючи на постійне переслідування і брутальні провокації з боку таборового начальства… Коли перевели цих віруючих до іншої зони концтабору, я часто дивився в ту сторону. Мені здавалося іноді, що світляні промені йдуть від тієї зони, яка наповнена святістю і молитвами».
Вифлеємська зоря стала ясним дороговказом українській людині в Україні. Боже Провидіння, не звертаючи на всі ворожі, диявольські сили, кріпить наш український народ на силах і посилає все свіжих і свіжих героїв-борців. Ім’я їм нині вже легіон: Оксана Попович, Лев Лук’яненко, Микола Руденко, Євген Сверстюк, Вячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Юрко Шухевич, Ігор Калинець і тисячі, тисячі інших, мужчин і жінок. Це про них написано в Євангелії св. Йоана (16,33): «Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ!» Треба сподіватися, що оці обадьорені Христом діти У країни розвіють тьму неволі, бо ж Він подолав світ. Так буде, як у Різдвяному тропарі співається: «Жезл сили пішле тобі Господь від Сіону і пануватиме серед ворогів твоїх».
Вифлеємська зоря стала ясним дороговказом людині в Україні, й треба, щоб вона стала теж ясним дороговказом українській людині на чужині. Не треба , щоб ця українська людина заблукала на роздоріжжях сучасної, сторозтерзаної доби й розгубила на чужих шляхах свої блага й рідні духові скарби. Ніхто цього не потребує, а вже найменше цього потребує наша прибрана батьківщина — Америка. І хай ця вифлеємська зоря вселить нам віру й надію, що хоч ще темна ніч над українською землею, українським народом, українською Церквою й Державою, то вона, вифлеємська зоря, заповідає нашу перемогу. Дійсно, неминучий цей час, коли ввесь український народ знову збереться разом там, де наш дім і де наш рід, там, де ми були, де ми є і де ми будемо. Молімо Господа Всевишнього, щоб зволив цей великий час нам наблизити!
І ми, українці-католики, зорганізовані в Патріярших церквах, вірмо свято й діймо завзято, працюймо в цьому напрямі, не жаліймо нашої жертви. У боротьбі за українську державність, у боротьбі за помісність нашої святої Української Католицької Церкви не можемо бути ні зимними, ні літеплими. Боєм проти зла даймо дорогу Правді…
Такий наш різдвяний дар-обітниця нашій святій Помісній Українській Католицькій Церкві й рідному українському народові буде запорукою нашої спільної перемоги Правди над Іродами-царями нашого віку.
І тоді зможемо з усім українським народом усім і вся заспівати, що в Україні «Нова радість стала, яка не бувала». Різдво Христове — НАДІЇ СВЯТО, золота зірка «Нова радість» таки нам сіятиме!
