Юрій Коритко народився 1-го вересня 1914 року в Богатківцях пов. Підгайці – Зах. Україна. Воєнні умовини не дали бл. п. Юрієві провести нормально початкову школу. Учився приватно і склав іспит до філії Акад. Гімназії у Львові, яку закінчив матурою у 1935-тім році. В 1939-му році по закінченні чотирьох років теологічних студій прийшлось покидати рідний Львів і доля завела його на Холмщину, де учителював в селі Стенятині, працював на народній ниві, заложив Пласт і аматорський гурток.
В 1941-му році, покійний повернув до Львова і в 1942-му році вирушив у Східню Україну, куди ішли цілі когорти ідейної молоді, щоб, як тоді здавалося, розбудовувати на руїнах нове, вільне життя. В Україні працював в Цукровій Централі. В Києві познайомився з пізнішою його дружиною Зінаїдою.
Одначе прийшлось Покійному покидати любий, хоч як трагічно покалічений Київ. Знова у Львові призначено Покійному при УЦК дуже відповідальну референтуру опіки над втікачами із східніх областей України. Тут Покійний цілою душею поринув у працю для допомоги тим що довгими роками карались в совєтській дійсності.
1944-го року прийшлось вдруге покидати Львів і тим разом вже назавжди. Короткий побут мав у Криниці, а опісля в Словаччині, в містечку Лязорно, де народилась доня Ксеня. Переїхавши в Баварію, поселюється на деякий час в селі Франкенгофен. Потім переїхав до Гіршберґу де закінчив в 1946 р. п’ятий рік студій богословії, що були перервані у Львові.
Після того Покійний з родиною переїхав до табору до поблизького містечка Бад-Верісгофен, а по ліквідації того табору до великого табору в Діллінґен. 1949 року емігрував з родиною і мамою до ЗСА. Тут в містечку Данкірк, Н.Й. по важких трудах Покійний рішився відкрити мале підприємство, в якому працював до трагічного дня його смерти 8 липня 1972 р. І тут все був в курсі справ нашого громадського і політичного життя. Живо всім інтересувався, пильно читав нашу пресу і інші видання, та ніколи не жалів гроша на ту чи іншу ціль, хоч матеріяльні можливості аж ніяк не були достаток:
Коли почалися змагання за справу Помісности Української Католицької Церкви Покійний став беззастережно по стороні Первоієрарха нашої Церкви Кардинала Кир Йосифа VІІ у його боротьбі за права нашої Церкви. Дня 21 лютого 1970 року постає у Бофало відділ Патріярхального Товариства, якого Покійний став головою, та очолював його до останньої хвилини його земського буття. Радів кожночасними успіхами його та не жалів ні часу та труду та з місця свойого поселення Данкірку доїздив 50 миль на сходини чи імпрези Товариства.
В особі Покійного Т-во втратило щирого працівника і богослова. Залишається в пам’яті як людина чистого і шляхетного та рівночасно твердого характеру. Діяпазон його зацікавлень суспільно-громадським і політичним життям був дуже широкий. Покійний ніколи не знав компромісу, коли йшлося про правду, хоч яка б вона була прикра. Він напевно був для декого «нестравним» через свою прямолінійність, коли цю сущу правду приходилось боронити. Його ум був гострий, дуже спостережливий, а емоціями, фантазіями чи демагогією не можна було його обдурити. Життєві принципи у нього були тверді. Непорушними принципами у Покійного були: віра і любов до Бога, любов до ближнього і своєго народу та готовість оборони правди. Вічна йому пам’ять!
