В той час, коли гасли вогні
Війни кривавої на Сході,
І Україну знов нові —
Зайняли тирани голодні.
І знов зійшлись ненависть з злом,
І глупота пішла, і зрада,
Там, де «Побідний Юр» списом
Проколює страшного гада.
Там серед тишини склепінь,
У смутку лютої пори,
Серед нестерпних мук-терпінь
Помер святий Митрополит.
Помер Він в історичний день
На «Першого ж бо Листопада»,
Не зрікшись Христових ідей,
Не зрікшися свойого стада.
Нераз зводив нерівний бій
Проти влади і заборони
За Церкву і за нарід свій,
За Божі праведні закони.
І, слабосилий, Він терпів
Духові і фізичні муки.
В катів пощади не просив,
А лиш до Бога взносив руки.
Він вірив, що минеться все,—
І злоба, і страшні тортури,
І СВЯТА ПРАВДА ОЖИВЕ,
І ПЕРЕМОЖЕ СВЯТИЙ ЮРІЙ!
Неустрашимий був завжди,
Незрівнаний в своїм завзяттю.
Він кликав! ІДІТЬ У ВІКИ
ІЗ МОЙОГО ДУХА ПЕЧАТТЮ…
Стефанія Кралька
Чікаґо, 1972 р.
