Часопис «Патріархат» продовжує подорож католицьким Сходом. У цьому номері до уваги читачів знайомство із Вірменською Католицькою Церквою. Особливої уваги заслуговують її статистичні дані. Якщо у 1990 році кількість її вірних була близько 143 тисяч, то сьогодні їх більше ніж 500 тисяч. Це свідчить про її успішну реєвангелізацію та місію, що є міцним фундаментом майбутнього цієї Церкви.
На самому початку
Витоки Церкви у Вірменії лежать у місіонерській праці святих апостолів Тадея та Варфоломія. Саме вони першими принесли євангельську звістку на Вірменське нагір’я і традиційно визнаються батьками-засновниками Вірменської Церкви, нині повсюдно званої Апостольською.
Віра Христова приживалася у Вірменії з великими труднощами. Місія апостолів зустріла жорсткий опір язичників, і обидва святих стали мучениками. Св. Варфоломій загинув у Вірменії, а св. Тадей, дещо пізніше, – там, де зараз розташовується держава Ліван. Але праця св. апостолів не пропала дарма. У 301 році нашої ери Вірменія стала першою державою світу, яка проголосила християнство своєю офіційної релігією. Такий поворот подій став можливий завдяки зусиллям св. Григорія, званого Церк‑ вою Просвітителем. Св. Григорій, чудесно звільнений від тюремних кайданів, переконав вірменського царя зректися колишніх поганських вірувань, і прийняти Святе Хрещення. Цар же, у свою чергу, з тих пір наказав усім своїм підданим сповідувати віру в Христа. Після цих подій св. Григорій Просвітитель став першим офіційним Патріархом Апостольської Церкви Вірменії. Зрозуміло, прийняття християнства вірменським народом – процес, який аж ніяк не закінчився у 301 році. Він був тривалим, і продовжується до сьогодні – кожен день своєї історії, яка налічує вже понад 1700 років, християнство у Вірменії стикається з протидією дуже різних явищ, сил та ідеологій.
Уроки історії
Розташування Вірменії на перехресті різних торгових і військових шляхів зробило її жаданою здобиччю для багатьох завойовників. На час прийняття християнства Вірменія вже перестала бути могутньою державою, яка колись ламала міць Римської і Парфянскої імперій. Навпаки, її територія стала ареною боротьби між Римом і Персією, які остаточно розділили Вірменію між собою в 387 році нашої ери. Персії дісталася велика частина Вірменії, а Римові (трансформованому на той час у Візантію) – менша. Якийсь час перси-зороастрійці мирилися з християнським вибором Вірменії, але в 447 році перський цар висунув ультиматум – він зажадав, щоб вірмени відреклися від християнства і прийняли зороастризм. Вірменський народ відповів на цю пропозицію війною, і в 449 році почалося повстання проти персів, яке охопило всю Вірменію. У 451 році відбулася знаменита Аварайрська битва – перша битва в історії людства, коли християнська віра захищалася силою зброї. Незважаючи на багаторазову перевагу персів, вірменським військам вдалося вистояти в цій найважливішій битві, що дало змогу Вірменії залишитися християнською у майбутньому.
Тим часом, поки Вірменія палала у вогні кровопролитної війни, в невеликому передмісті Константинополя, Халкедоні, решта Церкви вирішувала богословські питання про кількість природ в Ісусі Христі. Існує кілька версій про те, чому саме велика частина Церкви Вірменії не прийняла рішень Халкедонського Собору, але однозначний факт, що практичну єдність Церкви було порушено задовго до нього, а події самого Собору тільки підтвердили і закріпили цю тезу. Тим не менше, частина Церкви Вірменії, що залишилася на території, підконтрольній Візантії, продовжила перебувати в євхаристійній єдності з престолами Константинополя і Риму.
Прагнення єдності Церкви
Спроб відновлення єдності між Церквою Вірменії і Св. Престолом у Римі було безліч – у цьому контексті можна згадати різних діячів Вірменської Церкви в різний час. Це і вірменський Католікос Езр в VII столітті, і св. Нерсес Благодатний у ХІІ, і Архієпископ Нерсес Ламбронаці, це і діячі Ферраро-Флорентійського собору (ХV століття). До ХVIIІ століття серед вірмен налічувалося досить сповідників католицької віри для того, щоб Папа Бенедикт XIV міг спеціальною буллою створити окрему ієрархічну структуру для вірмен-католиків. Так у 1742 році утворилася Вірменська Католицька Церква, престол якої перебував спочатку в Едесі, пізніше – в Константинополі, а сьогодні є в Бейруті, Ліван. Крім офіційної ієрархії Вірменської Католицької Церкви, з початку ХVIIІ століття існував також вірменський католицький орден Мхітаристів, названий так на честь св. Мхітара Севастійського. Цей орден міститься у Венеції, в монастирі на острові Сан Ладзаро дельї Армені (св. Лазаря), який є одним з найбільш значущих центрів вірменської культури в світі.
Але «близькосхідна» вірменська унія була не єдиним дієвим проявом єднання доль вірменських християн зі Св. Престолом. Не менш примітна й інша, Львівська унія, що має безпосередній стосунок до українських земель Галичини, Поділля, Волині й Криму. Ще після падіння вірменської столиці, міста Ані, в кінці ХІ століття, безліч вірмен знайшли притулок на території нинішньої України, переважно в Криму. Вже у ХІІІ столітті значна кількість вірмен служило у військах галицького князя Лева Даниловича, а на територіях від Поділля до Галичини утворилися значні вірменські поселення. На цих землях існувала і Вірменська Церква, чий архієпархіальний кафедральний собор був у Львові. У 1630 році львівський вірменський Архієпископ Миколай Торосевич урочисто проголосив унію вірменської архієпархії зі Св. Престолом. Безумовно, цей крок розцінювався багатьма як відхід від споконвічної традиції і викликав серйозну опозицію, яка була подолана лише до кінця ХVII століття. Проте, Львівська унія вірменів виявилася міцною і довговічною, і вірменська католицька архієпархія Львова, що підпорядковувалася безпосередньо Святішому Отцеві, проіснувала до самого моменту її фізич‑ ного знищення комуністичними загарбниками у 1944 році. Спадкоємці цієї великої традиції, яка дала світові, крім інших подвижників віри, світлі імена Архієпископа Юзефа Теодоровича і інфулата-мученика Діонісія Каетановича (інфулант відповідає в нашій традиції терміну «митрофорний». Діонісій Каетанович народився в селі Тишківці, Городенківського району, Івано-Франківської області. Його мати походила з роду Заячківських – прим. перекладача), нині проживають у Польщі, де деяким вірменам-католикам Галичини й Волині вдалося врятуватися від безжальних переслідувань з боку комуністичного режиму. В даний час вірмен-католиків традиції Львівської унії в Україні не залишилося зовсім, а особливий, львівський обряд (узус) служіння вірменської Літургії не практикується.
Наші дні
Вірменська Католицька Церква – Церква «sui juris» в єдності зі Св. Престолом у Ватикані. Предстоятелем Церкви є Патріарх – в даний момент Блаженніший Католікос-Патріарх Нерсес-Петрос Тармуні. Після геноциду, організованого османським і турецьким урядами в 1915-1923 роках, коли було позвірячому знищено понад півтора мільйона вірмен в історичній Вірменії і поза нею, вірменський народ знаходив собі притулок по всьому світу. Дуже сильно постраждала і Вірменська Католицька Церква – її вірні раптово опинилися розсіяними по дуже різних куточках планети.
Сучасна Вірменська Католицька Церква нараховує близько півмільйона вірних, розкиданих по всьому світу. Більша частина вірменських католиків сконцентрована у Вірменії і на Близькому Сході, але є вірні і в Грузії, і в Росії, чимало їх у країнах Європи і Латинської Америки, є вірмени-католики в США і Канаді, безумовно, є вони і в Україні. Літургія Вірменської Католицької Церкви практично ідентична богослужбовому обрядові Вірменської Апостольської (Православної) Церкви, за деякими незначними винятками. Особливістю вірмен-католиків є те, що священики служать повну Літургію щодня, однак, в будні дні Літургія не співана, як зазвичай, а читана. Вірменська католицька парафія часто підтримує вірменську школу – у вірменській традиції освіта і Церква завжди йшли поруч. Для вірних в діаспорі існують різні культурно-просвітницькі проекти, такі, як навчання вірменської мови, вірменської музики. Вірменська Католицька Церква веде широку діяльність з катехизації охрещених, а також займається підготовкою священиків в семінаріях у Лівані, Вірменії та Італії.
Незважаючи на трагічні сторін‑ ки історії та перипетії минулого, вірменські католики дивляться в майбутнє з щирою надією. Вірменська Католицька Церква докладає великих зусиль для того, щоб поглибити взаєморозуміння і співпрацю з Вір‑ менською Апостольською Церквою на славу Христа і на благо вірменського народу, а також бере участь у місіонерській діяльності Вселенської Церкви
Георгій Арутюнов, парафіянин вірменської католицької парафії Св. Григорія Просвітителя у Тбілісі, директор «Фонду Християнської Спадщини» в Грузії
