Сьогодні, після п’ятнадцяти років, місяць лютий можна назвати місяцем Патріярха Йосифа. 17 лютого був день народин нашого Патріярха Йосифа. В цьому часі зорганізований мирянський рух кожного року у більше чи менше скромних формах, але завжди щиро і гідно відзначав день народин Патріярха. В перших роках це відзначення відбувалось у вузькому колі, але згодом ідея відмічення дня народин Патріярха Йосифа ставала більше популярною і утверджувалась ширше в громаді. І сьогодні це вже увійшло в традицію, що майже всі українські громади, включно з найменшими, стараються хоч в найскромніших формах відзначити цей день, як день нашої помісности. Ось це постійне і безперебійне уведення в наше церковне життя відзначення народин Патріярха Йосифа утвердилось серед вірних, священиків і деяких владик. Колись треба було йти до отців парохів і замовляти в них Службу Божу за Патріярха Йосифа. Правда, були деякі священики, які це самі робили. Сьогодні мирянський Патріярхальний рух цього не потребує робити, бо ось в США Стемфордський єпископ, Владика Василь Лостен вже вдруге чи втретє дав зарядження, щоб в тому часі у всіх наших церквах була відправлена Служба Божа у намірені Глави нашої Помісної УКЦеркви Блаженнішого Патріярха Йосифа.
На перший погляд можна сказати, що це не має великого значення, але так не є. Це має значно більше значення, як може нам видаватись. Значить, ідея, якій пророкували, а дехто ще й сьогодні бажає їй коротке життя,— не завмерла, але росте і розростається.
Відзначення народження Патріярха Йосифа, це не ґльорифікація особи, але в першу чергу підкреслення в цьому Божого Проведіння, яке своєю невидимою рукою окрилює нашу Церкву-Страдницю. Говорити про життєвий шлях їх Блаженства Йосифа — це значить говорити про минуле, сучасне й майбутнє нашої Церкви, говорити про Її історію, одним з головних творців якої є наш Патріярх Йосиф. При цьому в нас постає певна обнова, обнова наших церковних вартостей і утвердження ідеї патріярхату, бо Патріярхат, як говорив Блаженніший Патріярх Йосиф,— це свята справа.
Те, що сьогодні нам виглядає самозрозумілим, недавно, ще вчора, уважалось «ребелією» у нашому церковному житті, а в гіршому випадку «комуністичною провокацією». Здається, ми вже проломали цю найбільше небезпечну кригу, що могла зруйнувати всі основи, але дозволю собі тут сказати словами Патріярха Йосифа, якими він звернувся до наших владик на закінчення синоду в грудні 1980 p.: «…Це частинна перемога. Та остає ще багато здобути. Велике наше завдання — здобути визнання Києво-Галицького Патріярхату, що є нашим об’єднуючим чинником в Україні і на поселеннях сущих…». Як бачимо, ще залишилось багато до здійснення, а те, що ми осягнули, не приходилось легко. Великі люди мають великих противників. Справа патріярхату нашої Помісної УКЦеркви належить до великих, тому вона мала і ще має великих противників і ворогів. Богу дякувати, свої противники змаліли, а з ворогами прийдеться ще не раз зустрічатися у боротьбі.
Зрештою, також незаперечною є правда, що майже все народжується у болях, такий є закон природи. І ми на шляху віднови нашої Помісної УКЦеркви перенесли чимало різних болючих ударів. Скільки вдаряли, і ще сьогодні вдаряють по Патріярхові Йосифові, але Патріярх, хоч і втомлений і знеможений, не відступає. Він не говорить про створення, але про затвердження патріярхату, бо Патріярхат вже існує.
Нижче подаємо деякі звідомлення з різних наших громад про відзначення народин Патріярха Йосифа. Це тільки деякі, бо не всі надіслали свої дописи. Ось переді мною лежать дві газети, що появляються у Філядельфії — Український Католицький Щоденник «Америка» і Український Католицький Тижневик «Шлях» і на їх сторінках написано: «Філядельфія урочисто відзначила річницю з дня народження Патріярха Йосифа». Вчора це ще було неможливе, а сьогодні — це вже дійсність. Це також крок вперед. З часом і ті, що вперто ще говорять тільки як про «Первоієрарха», зрозуміють, що не можна іти проти оправданих прав нашої Церкви. Бажаємо ми собі цього чи ні, але ми і покоління після нас ідуть у мандрівку віків з печаттю духа Патріярха Йосифа.
М.Г.
