Чергові Загальні Збори Українського Краєвого Патріярхального Об’єднання (УКПО), що відбулися 14 травня 1983 року не заповідали особливих змін у дальшій праці. Приїзд на збори понад 90 делегатів, які репрезентували понад 5,000 членства із 50 осередків, примушували об’єктивного обсерватора призадуматись. Властиво, що спонукало цих людей, витрачаючи час і гроші, щоб узяти участь у мирянських нарадах? Не сенсація, ані не приємність, але бажання вислухати проблеми і спільно порадитись й вирішити, як нам бути далі у цій складній ситуацій нашої Церкви на терені Великої Брітанії. Турбота за долю нашої Церкви примусила цих людей, приїхати і спільно продискутувати проблеми нашої Церкви. Це основний мотив, який можна було вичути під час нарад і дискусій.
Про перебіг нарад, звіти уступаючих органів, вибір нової ради та президії я не буду писати, бо про це буде окреме звідомлення. Я лише бажаю підкреслити, що хоча пророблена у минулому праця не була такою ефективною, як раніше, то, проте, була вона більше продумана і вимагала постійної напруги провідних людей, які цю працю виконували.
Які питання висувались на перший плян в дискусії? Перше і найчастіше повторюване було питання, як і чому на Великдень цього року замість соборного послання ми із здивуванням читали «Звернення владик Священного Синоду УК Церкви до вірних», в якому, по суті, заперечене все те, чим ми жили протягом останніх років, яке не могло бути голосом наших владик, але, мабуть, було голосом тих чинників, які заперечують наші права на Патріярхат, заперечують дотеперішні осяги нашого Блаженнішого у тій ділянці. Це був голос не росту, але голос пристосування до обставин, накинених нам…
Другим питанням, що вирізнювалось під час нарад, було — чому наша акція під час приїзду папи до Англії була така бліда і неефектовна. Це могло мати вплив на справу відкликання єп. Горняка…
Й третє питання, яке залишається без відповіді, як довго доведеться терпіти єп. Горняка, якого ми вже давно перестали вважати нашим владикою.
І останнє, може найважливіше, питання, чому так довго треба чекати на затвердження і проголошення ухвал останнього Священного Синоду.
Обсерватор міг легко зауважити, що хоч в дискусії та у загальному в нарадах були порушувані різні питання організаційно-льокального значення, але серед них домінували вищезгадані. Ці проблеми стали помітним вкладом у розбудову і поширення нашого релігійного церковного життя. Тому також делегати говорили про поширення нашого репрезентативного органу «Патріярхат». Президія звернулася з закликом збірки на Пресфонд тогож журналу, як своєрідний вияв нашої вдячности, за моральну допомогу нашому теренові у тому зловіщому й затяжному конфлікті на церковному полі.
В. Г.
