Так про з’їзд Пласту, як і конгрес СФУЖО появились у нашій пресі загальні інформації. Було б гріхом, якщо б ми не висловились в нашому журналі до відбутого з’їзду і конгресу так поважних і загально шанованих організацій. Не приходиться тут підкреслювати вагомість Пласту і СФУЖО у житті нашої діяспори. Звичайно, у даному випадку нас цікавить питання тільки під одним кутом, а саме чи на згаданих форумах бралось до уваги питання нашої Помісної УКцеркви і яке до цього зайнято становище. Відомо ж, що вже від довшого часу питання нашої Помісної УКЦеркви є центральною проблемою тут у діяспорі, як також на Україні. Хоч на Україні наша Церква є зліківідована і формально не існує, але фактично живе і діє у підпіллі, чи, як ми звикли називати у новітніх катакомбах. Про це є відомості у німецькій, англійській і іншій пресі. Якщо б її не було і, це не було б проблемою то про це не писала б більшовицька преса в якій атакується українську «Уніятську Церкву». Тут можна хоч назвати більшовицькі журнали «Філософська думка» за лютий 1977, «Людина і світ» за грудень 1976 і за січень 1977 р, чи газету «Радянська Україна» за 27 березня 1977 p., в яких пишеться про існування і боротьбу з релігією і уніятською церквою. До обговорення цього питання зупинюсь в одній з наступних статтей журналу «Патріярхат». Навів цей факт, бо він має спільне взаємовідношення у змаганні нашої Церкви по цей і той бік залізної занавіси. Проблема нашої Церкви не виринула штучно і не підсувається її такою, якою вона не є, вона виросла природньо і її існування є незаперечним фактом, байдуже чи це комусь подобається, чи ні. Власне хочеться побачити, як питання нашої Помісної Церкви трактувались і чи взагалі про них була мова на згаданих форумах та яке до цих проблем зайнято становище?
Знаємо, що вже понад десять років питання нашої Помісної УКЦеркви стало центральною проблемою майже для всіх українців у діяспорі. Здається, що не має сьогодні одного свідомого українця — патріота, який не знає цієї справи. Ось Леонід Плющ, який у ранніх днях своєї появи на заході заявив себе неомарксистом, висловив здивування — як можна не піддержувати патріярхату Української Католицької Церкви, це ж наше змагання до самостійности. (Це не дослівна цитата тому не беру її в знаки наведення, але зміст дослівно цей, М. Г.). Л. Плющ, розумна, політична людина, він скоро побачив й зрозумів, що означає питання патріярхату для нашої Церкви — це наше буття. З жалем приходиться ствердити, що не всі догледіли і належно зрозуміли цей факт, а це велика шкода.
Пригляньмось, як до цих питань поставились згадані організації на своїх найвищих організаційних форумах. Спершу візьмім XIII Крайовий Пластовий З’їзд, що відбувся на Союзівці — Кергонсон, 23 і 24 квітня 1977 р. про який написав обширну інформаційно-проблематичну статтю д-р Роман Барановський у журналі «Наш Голос», за червень 1977 р. Під назвою: «В змаганні за правильну позицію». При цьому слід підкреслити, що журнал «Наш Голос», що появляється у Трентоні, редактором якого є інж. Д. Кузик є одним з не багатьох журналів, який всесторонньо інформує про наші церковні проблеми. У добре схопленій проблематичній статті Роман Барановський також подає становище Крайового Пластового З’їзду до Помісної УКЦеркви:
«Пластовий З’їзд схвалив багато різних корисних постанов і рекомендацій, що їх запропонували речники різних комісій, які діяли в міжчасі. Одною з важливих резолюцій схвалених на Пластовому З’їзді є становище, яке зайняв Пласт в ЗСА до Патріярхату Помісної Української Католицької Церкви. В тій резолюції сказано, що Пласт, крім синівської відданости нашому Патріярхові Блаженнішому Йосифові І, заявив свою всебічну піддержку у розвитку вже завершеного «де факто» Патріярхату УКЦеркви. Таку ясно сприцезовану резолюцію треба привітати та побажати організації конкретних успіхів в цім напрямі».
Повище наведена цитата говорить про те, що Пласт не тільки займається вихованням молоді, але також дивиться широко відкритими очима на загально національні проблеми і займає до них належне становище. Такий підхід до загально-національних питань повинен би бути всіх наших організацій і установ. Звичайно, Пластові за таку гідну поставу до патріярхату Помісної УКЦеркви належить признання.
Приглядаючись до звідомлень з Третього Світового Конгресу Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО), який відбувся при кінці травня 1977 р. в Торонті — Канада, до порушених проблем й виголошеної програмової доповіді, непомітно, щоби десь були хоч краєчком заторкнені проблеми нашої Помісної УКЦеркви. Можна припускати, що просто — призабули. У накопиченні різних конгресових проблем можна і забути. Але ж відомо, що Інформаційний Відділ Крайової Управи Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви в США, яким керує Дарія Кузик, виготовив окрему летючку, «Звернення до українського жіноцтва» у справі Помісної УКЦеркви, яка була розповсюджена під час конгресу СФУЖО в Торонті. (На іншому місці цю летючку друкуємо). Значить у такому випадку забути не можна було, бо була пригадка. Для оправдання можна ще сказати, що СФУЖО об’єднує не тільки жінок католиків, але й православних, й протестантів. Якщо подивитись на Пласт то треба ствердити, що Пласт також не є однорідним під конфесійним оглядом. Справа в тому, що питання нашої Помісної УКЦеркви не має партикулярного значення, але загально національне. Це тільки ті, які не розуміють, а радше не бажають розуміти вагомости цієї справи дошукуються в ній партикулярности. Л. Плющ, який розуміє проблему не бачить у ній конфесійну партикулярність, але загально національну проблему.
Можливо, деякі наші жінки, а саме, що стоять у проводі, взяли собі за приклад деякі засади Міжнародної Жіночої Ради, які у своїй програмовій доповіді — «Перспективи на майбутнє», що була надрукована у «Свободі» за 9, 10… червня 1977 p., Іванна Рожанковська цитувала: «Міжнародна Жіноча Рада зі засади не допускала на свій форум контроверсійних справ, зокрема політичного і релігійного характеру, підкреслювала те, що було всім спільне, відсувала те, що ділило». Не виключено, що це стало засадою для конґресу СФУЖО у Торонті, щоби не займатись сучасними проблемами нашої Церкви, яку по той і цей бік залізної занавіси стараються знівелювати і знищити, бо це є контроверсійна справа. Якщо це було причиною то шкода. Якщо проблема нашої Церкви для конґресу СФУЖО є контроверсійною то ідучи крок дальше треба сказати, що наш вихід з рідних земель, наші змагання у різних формах, у минулому і тепер за самостійність і незалежність української держави є також контроверсійними.
Дозволю собі поставити твердження, що ні в першому ні в другому випадках немає жадної контроверсійности. Коли ми боремося за своє існування, за своє особисте і національне «я» не може бути жадної контроверсійности. Можна виходити на міжнародні форуми, але не у всьому пристосовуватись й уподібнюватись до їх прикмет, бо ж СФУЖО немає і не може мати того самого статусу, що жінки державних народів. СФУЖО має зрозуміння до проблем виховання дітей у Африці, делегуючи до відповідної міжнародної комісії свою делегатку, що є гарно й похвально, але на жаль не має зрозуміння до своїх власних — життєво-конечних питань. Поминати, тут у діяспорі питання наших Дочерних Церков і тим самим забувати Церкву Матір на Україні, це значить кидати під ноги ці ціннощі, що нас мають якнайдовше вдержати на поверхні чужого морського плеса з нашим виразним національним обличчам. Це куди важливіше, для нас, як окремої національної спільноти, чим вдоволятись міжнародними успіхами на терені Африки.
Далекий від того, щоби тут робити закиди і докори поголовно жінкам, що є зорганізовані у СФУЖО, бо ж подивляюча більшість жінок так не думає і є безпосередньо активними у мирянському русі та допомагають закріплювати існуючий патріярхат Помісної УКЦеркви. Мої завваги стосуються виключно до деяких провідних осіб не тільки СФУЖО, але також провідних членів жіночого руху в США включно з жіночим журналом «Наше Життя», що появляється в Нью-Йорку. Своє твердження хочу піддержати ще такими фактами:
Минулого 1976 року у місяці квітні ньюйоркський Відділ Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви улаштував пресову конференцію з приводу 30 річчя ліквідації Української Католицької Церкви на Україні. Пресова конференція відбулась в залі СУА при другій евеню в Нью-Йорку, де також є редакція журналу «Наше Життя» і редакторка була присутня на пресовій конференції, але після того ми не прочитали ні одного рядка про відбуту пресову конференцію, під час якої було порушено багато важливих проблем нашої Помісної УКЦеркви. Знову ж цього 1977 року, також у місяці квітні Крайова Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій улаштувала зустріч з українською пресою і представниками українських організацій у справі конфлікту, який постав між єп. Августином Горняком і мирянами Помісної УКЦеркви у Великій Британії. Конфлікт, який витворив єп. А. Горняк немає прицеденсу в історії нашої Церкви, принимає різні драстичні форми. Організатори з’ясували цілу справу конфлікту і просили всіх учасників і в тому нашу пресу, щоби впливали на єп. А. Горняка у напрямі ліквідації конфлікту. Пропозицію всі присутні піддержали. Нажаль, ми в журналі «Наше Життя», редакторка якого була на цій зустрічі, бо ж вона відбувалась у цій самій залі, що і попередня, про це не прочитали ні одного рядка. Постає відкритим питання чому така вперта мовчанка? Чи це може також контроверсія? А де ж звичайна інформація? Відомо, що багато жінок, членів СУА з такою настановою не погоджуються, але не знають чому воно так є, не раз тільки здвигають плечима!
Залишається незаперечним факт, що для деяких провідних осіб зорганізованого жіночого руху проблема Помісної УКЦеркви не існує. Треба сподіватись, що рядові члени жіночих організацій поставлять це питання провідним особам жіночого руху, щоби вони ці питання вияснили і сказали чому так є. Ще раз підкреслюю, що проблема вже існуючого патріярхату Помісної УКЦеркви, з Патріярхом Йосифом у проводі не є контроверсією, але нашим майбутнім, яке вимагає наших спільних зусиль і в тому всього зорганізованого жіночого руху.
