Угорщина – країна, з якою українці не так уже й давно поділяли спільну політичну історію в межах Австро-Угорської імперії. Не дивно, отже, що саме в Буді (місто, яке тепер разом із Пештом творить столицю Угорщини Будапешт) 1837 року побачила світ «Русалка Дністровая». До того ж Угорщина – одна із найближчих наших країн-сусідок, а отже, впродовж століть чимало українців оселялися в ній, творячи тут національну меншину. Звісно, до Угорщини зазвичай перебиралися жителі Галичини і Закарпаття. Раніше українці досить швидко асимілювалися з угорською громадою, проте в останні десятиліття життя нашої діаспори позначене інтеграцією в суспільство, але з виразним збереженням власних культурно-національних і релігійних особливостей. У цьому є заслуга свідомих своєї ідентичності земляків, зокрема пані Ярослави Хортяні – голови Європейського конгресу українців і голови Державного самоврядування українців Угорщини.
Завдяки тому, що угорський уряд ухвалив низку законів щодо національних меншин, українці мають змогу брати участь у самоврядуванні та на державному рівні дбати про розвиток своєї культури на угорській землі. Так у 1999 році було сформоване Державне самоврядування українців Угорщини та органи місцевого національного самоврядування. Ці інституції створені для національних груп, які проживають в Угорщині понад століття. Співпрацюючи з владою, вони мають змогу отримувати з державного бюджету кошти на втілення різноманітних культурно-освітніх програм.
Але ще до створення цього органу в Угорщині активно діяло Товариство української культури (з 1991 р. ), а при ньому – недільна українська школа.
Здавалось би, національна меншина українців упродовж останніх трьох десятиліть має всі умови для гармонійного розвитку і збереження ідентичності. Чого ще хотіти? Утім була царина, в якій бракувало українського наповнення – духовне життя. Люди воліли молитися своєю мовою у своєму обряді.
Шлях до творення української парафії був поступовим. На початку 2000-их років на прохання громади раз на рік, переважно на Великдень, святкове богослужіння звершував угорський священик Ласло Пушкаш. Однак для повноцінного релігійного життя, згідно з батьківською традицією, цього було вкрай замало, тож вірні вели перемовини з керівництвом УГКЦ про створення повноцінної парафії.
І от 3 жовтня 2008 року в церкві святого Флоріана, що на площі Тараса Шевченка в Будапешті, відбулася перша літургія для українських греко-католиків рідною мовою, яку звершили Блаженніший Любомир Гузар і владика Богдан Дзюрах. З того часу до Будапешта з частими душпастирськими візитами почав приїздити світлої пам’яті отець Василь Поточняк, секретар Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, який налагоджував співпрацю між угорською Церквою та українською громадою.
З 2012 року Пасторально-міграційний відділ УГКЦ призначив священика Київської архиєпархії УГКЦ Дам’яна Габорія для духовної опіки українців Угорщини. Згодом завдяки старанням очільника Міністерства людських ресурсів Угорщини Балога Золтана були створені матеріальні умови для того, щоб українці мали душпастирську опіку на постійній основі. Отож із вересня 2016 року стали можливими недільні богослужіння. Українська греко-католицька громада в Будапешті офіційно стала парафіяльною спільнотою Покрову Пресвятої Богородиці. Тепер вона налічує сотню постійних парафіян. У святкові дні на богослужіння приходять близько чотирьохсот осіб (крім українців, які постійно живуть у Будапешті, побільшало заробітчан і студентів).
Упродовж останніх двох років парафія проявляє подиву гідну активність: реколекції, вертепи, концерти, дитячі табори, відзначення національних свят, паломництва та багато інших заходів. Понад те, при храмі діє спільнота «Матері в молитві», «Назаретські родини», Центр душпастирства молоді, Центр підтримки сім’ї. А нещодавно з благословення владики Йосифа Міляна при парафії створили Українську школу лідерства імені Любомира Гузара та групу «Католицьке скаутство Європи». Діють представництво церковного телебачення «Живе ТВ» і церковний хор. Не полишають вірні й діл милосердя, дбаючи про вояків, котрі перебувають на сході України, та інших потребуючих.
До того ж, вони мають велику мрію – власний храм на угорській землі як символ зв’язку з прабатьківською культурою.
