Конфлікт поколінь існував завжди. В усі часи люди скаржилися на те, що молодь не слухає старших, і від того йдуть усі нещастя. Так було, є і буде завжди. Але ніколи не було і, очевидно, не буде такого, щоб молоде покоління відкидало геть усі надбання попередніх поколінь і не прислуховувалося до думки визнаних нею авторитетів. В Україні одним з таких авторитетів для молоді був за свого життя Митрополит Андрей Шептицький. Кожна нація, потребує для підтримки свого морального здоров’я таких духовних батьків, яким був наш найславетніший Митрополит. На таких визнаних авторитетах тримаються держави, вони забезпечують тривалу тяглість поколінь нації. Внаслідок переслідувань Греко-Католицької Церкви комуністами світла постать Митрополита Андрея тепер для сучасної молоді залишається десь далеко, ніби відійшла в туман, тому повернути її в наше сьогодення конче потрібно.
Україна в теперішньому часі переживає тяжкі часи. Одночасно треба розбудовувати справжню українську державу, а також реформувати економіку і соціяльну сферу. Завдання для несконсолідованої нації надто складне. Хоча стара комуністична система остаточно дескредитувала себе в очах інтелектуалів, але найбільш відсталі прошарки суспільства все ще не розірвали з утопічною комуністичною мрією. Заважають процесові суспільно-економічного перетворення і мовні, культурно-історичні та конфесійні розбіжності Заходу та Сходу України, відсутність сформованих загальноприйнятих національних цінностей та правдивої національної еліти. В таких умовах багато надій покладається на нову генерацію, яка не пізнала отруйного впливу комуністичної ідеології. Таку думку можна почути і від старшого покоління інтелектуалів, і від самих молодих політиків, урядовців та бізнесменів. Мовляв, прийде нове прагматичне покоління і воно вже змінить все в нашій державі на краще. Безсумнівно, майбутнє належить молоді. І, власне, молодіжне середовище найбільше характеризується цинічним ставленням до моральних засад. Якщо старше покоління виховували Церква і вчителі старого хову, то прихід атеїстичної та брехливої ідеології не міг істотно змінити його мораль, і тому представники цієї генерації все ще продовжували виховувати молодь в дусі традиційних етичних норм. В наш час Церква, нарешті, може впливати на суспільні процеси, а все ще часто виховання молоді залишається справою аморальних наставників, зіпсутих комуністичною системою.
Значення моралі часто іде поза увагою людей, стурбованих економічними проблемами, і навіть тих з них, хто ці проблеми намагається вирішувати на державному рівні. У нас боротьба з корупцією та хабарництвом розуміється головно у сенсі силових методів, хоча основою суспільного порядку має бути мораль. Рівно сто років тому Митрополит Андрей Шептицький у своєму Пастирському листі до вірних Станіславівської єпархії («Перше слово пастиря») ще у 1899 році писав: «Говорю це до тих із Вас, що шукаєте економічної сили без моралі, без Божого Закону. Неможливий економічний добробут без моралі — бо неможливий він без суспільного ладу. А суспільного ладу нема, де нема рівноваги прав і обов’язків. А такої рівноваги нема, де нема етики». Немов передбачаючи, що запанує колись комуністична «мораль». Митрополит Андрей наголошував далі: «Мораль, потрібна до економічного добробуту. мусить бути незалежною від людей та їхньої самоволі. Мусить однаково обов’язувати. Мусить мати санкцію, вищу, ніж санкції трибуналів світу. Мораль, потрібна до заховання суспільного ладу, отже й до економічного добробуту, мусить бути Божим Законом». Наше суспільство і, в першу чергу молодь, мусить ще усвідомити ці мудрі слова нашого найвидатнішого Пастиря. Митрополит Андрей завжди ставився з великою приязню до української молоді, цікавився її інтересами і проблемами. Одночасно він добре відчував процеси, які проходили в молодіжному середовищі, і вважав своїм прямим обов’язком душпастиря слідкувати за тим, щоб молодь у властивих їх пошуках не збивалася на манівці, вказувати на ті від’ємні риси і недоліки, котрі розвивалися у молодого покоління українських патріотів, яке на початку 30-х років масово почало долучатися до національно-визвольної боротьби. Українська молодь тих часів у своїй гарячій любові до Батьківщини була готова на великі жертви заради здобуття Україною незалежності! і у своїй жертовності йшла так далеко, що готова була жертвувати не тільки власним щастям і добром, але і добром чужим, добром батьків і навіть загально-національними цінностями. Митрополит Андрей, відчуваючи скорий прихід хаосу і зла і бажаючи відвернути найгірше, визнав за необхідне звернутися до молоді й своїм власним посланням. В 1932 році було опубліковане його «Слово до української молоді», написане в надзвичайно м’якому тоні, без повчань і зайвого моралізаторства, але з твердою пересторогою: «Хочу Вам дати змогу зрозуміти, якою помилкою у Вашому житті є легковаження гадки й досвіду старших і тому скажу Вам так: як у Церкві і Християнстві, так само і в національному життю передання є підвалиною будуччини. Нарід, що за кожним поколінням зривав би з переданнями, нарід, якого кожне покоління наново від себе починало би національну працю для батьківщини, мусів би остати слабою дитиною поміж іншими народами. Народи не доходять мужеського віку працею одного покоління». Не можна сказати, що молодь тоді, на початку тридцятих, років зовсім злегковажила думкою Митрополита, але подальші історичні події показали наскільки пророчими були такі його слова: «А маєте ще й ту хибу, що гадки свої і свій спосіб бачення річей надто часто хочете накинути іншим, навіть часом засобами насильства і сліпого терору. Мало у Вас того, що давніші покоління називали толеранцією».
І в наш час молодь, сповнена великих амбіцій, часто не усвідомлює своїх недоліків. Вірячи у силу свого прагматизму, молоді люди дуже часто не тільки недооцінюють досвід старших поколінь, але часом легковажать прямими порадами старших, якщо навіть ставляться до них із зовнішньою повагою. При цьому, часто усвідомлюючи брак грунтовної освіти і необхідних знань, молодь шукає легкого заробітку, наївно вірячи, що можна заробляти великі гроші при мінімальних зусиллях впродовж мало не цілого життя. Маючи більше ніж десятилітній досвід роботи у молодіжному середовищі Товариства Лева, говорю це із достатнім знанням справи, хоча завжди пам’ятаю про закономірний конфлікт поколінь. Однак в умовах України цей конфлікт набирає більшої гостроти в силу перехідного процесу в державі, а. можливо, і в силу особливостей національного характеру українців. Свого часу я хотів донести до молоді Львова забуте вже тепер «Слово до української молоді», запропонувавши керівництву Товариства Лева проведення широкого публічного обговорення цього актуального і тепер звернення, але не знайшов розуміння і підтримки серед молодих людей, котрі збираються йти (а дехто вже і пішов) у велику політику. Як тут не погодитися із словами Митрополита Андрея, взятими з цього звернення: «Маєте ту недостачу, що свою думку сміливо і буйно ставляєте вище від думки всіх старших, що при найбільшій любові до батьків своїх себе мудрішими і вищими вважаєте. Як же Вас переконати, що наслідком такої ментальності, на жаль, часто помиляєтеся?» Ситуація з тих часів не змінилася, хіба би в гірший бік, однак мудрість Митрополита так чи інакше до молоді доносити треба, і, в першу чергу, такі слова: «Ви мусите з’ясувати собі, що легковаження гадки і досвіду старших є відкиненням авторитету віку і досвіду і що упадок авторитету є завсіди небезпечний. Хто відкидає авторитет старших, легко відкине авторитет батьків, а відтак і кожний інший авторитет у народі. Вкінці дійде до того, що буде відкинений авторитет Церкви, Бога і всякої етики».
Прагматизм і скепсис сучасної молоді не дозволяє їй навіть думати про якусь жертовність заради високих ідеалів. Можливо це сталося тому, що старші покоління у боротьбі за незалежність України заходили настільки далеко, що не тільки жертвували собою, але і вимагали подібної жертовности від інших, а це, безумовно, було не по-християнськи і тільки скомпромітувало саму ідею жертовности. До того ж стереотипи суспільної поведінки найбільш розбещеної частини молоді Західного світу сприймаються у нас тепер як взірець для наслідування. Навіть саме слово «жертовність» вважається тепер старомодним, але ж і досі батьки жертвують заради дітей і своїм добробутом, і здоров’ям, і це природно, тому мусимо говорити тут і там те, чому нас вчив Митрополит Андрей: «Християнська мораль, християнське життя, християнські ідеали стоять як на твердій основі на жертві зі себе — і без жертви зі себе нема в християнстві правдивих цінностей» (3 того ж «Слова до української молоді»). Великої жертовності від нашої молоді сподіватися годі, але вона має, принаймі, усвідомлювати, що заради майбутнього добробуту мусить жертвувати часом розваг задля кропіткого навчання і праці. Маючи можливість порівнювати ставлення до навчання наших і німецьких студентів, мушу визнати, що німці ставляться до науки більш серйозно, є більш самостійними та відповідальними. Особливо це стосується практики поза межами учбового закладу. В той час як німці під час практики сумлінно виконують завдання викладачів, українські студенти розглядають виробничу практику як можливість для розваг і відпочинку. Ця різниця пізніше має неодмінно позначитися на рівні компетентності, здатності на прийняття самостійних і відповідальних рішень наших молодих спеціялістів, які підуть на виробництво, у науку чи на державну службу, навіть тих з них, хто би хотів чесно працювати на користь собі і одночасно прислужитися Батьківщині. Але ж більшість дотримується иншої гадки. За успіх у житті молоді люди вважають влаштування на роботу, де можна працювати мало, а отримувати багато, і часто хизуються один перед одним таким «успіхом». Андрей Шептицький завжди наголошував, що тільки наполегливою працею народи досягають добробуту, а саму працю розглядав не тільки як засіб задоволення життєвих потреб, але і як обов’язок, покладений на людину від Бога. Навіть людей, готових у одному пориванні піти на жертву заради Батьківщини він наставляв: «Не зривами одної хвилини, лише безупинним напруженням і безупинними жертвами аж до крови і смерти многих поколінь двигається народ. І легше часами кров пролляти в одній хвилині ентузіязму, чим довгі роки з трудом сповнювати обов’язки і двигати спекоту дня і жар сонця, і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір’я своїх, і недостачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів перед побідою ані винагороди перед заслугою!» («Слово до української молоді»).
Митрополит Андрей Шептицький не тільки був авторитетним Духовним Пастирем цілого українського народу, він завдяки своїй багатосторонній освіті та вихованню у шляхетній родині прекрасно розумів принципи політичної боротьби. Хто знає, чи не уникнув би український нарід багатьох нещасть та політичних поразок і у найновіші часи, якби наші провідні політики завжди пам’ятали ці слова: «Хто лише поверхово судить, хто не доходить до ядра, до дна речей, того легко ошукує кожний горячий висказ, все. що видається наверх благородним поривом, хоч під тими приманливими зовнішніми познаками скривається обман і зрада. А тоді зведені на манівці, хоч несвідомо, можуть стати знаряддям чужих сил, а їхні жертви, при несені на жертовнику любові до Батьківщини стають предметом політичної гри анонімових, укритих перед ними чинників. їхній ідеалізм можуть використовувати другі, та вони цього не знають, а їхні жертви можуть навіть бути обернені проти Батьківщини, тої самої Батьківщини, якій вони ті жертви приносять. Тому всяка конспірація є завсіди так небезпечна, бо за нею йдуть невідступні її товариші: провокація і зрада, бо мусить бути получена з тайною, навіть для найближчих, якою завсіди прикрашений кожний обман. Для молодих конспірація тим небезпечніша, що так її манить» (там же). Як бачимо, ці слова Митрополита стали для України навіть політичним пророцтвом, бо пережили ми у наших визвольних змаганнях і в політичній боротьбі останніх років не тільки непотрібні жертви, але і зраду, і провокацію, і впливи чужих сил.
Іде процес канонізації Митрополита Андрея. Для його успішного завершення бракує чуда, яке би сотворив Митрополит у відповідь на молитву вірних. Саме звернення українців, вірних різних конфесій із спільною молитвою до Митрополита Андрея могло стати чудом, котре б об’єднало Україну. Від старшого покоління, переобтяженого міжконфесійною неприязню, годі чекати такої молитви, але українська молодь може бути готовою для неї.
