(Із творчих марґінесів Сергія Проскурні)
Кор.: Співпрацею киянина Сергія Проскурні з львів’янами вже нікого не здивуєш. Зацікавило інше. Як це сталося, що непосидющий чоловік після двох «вивихів» взявся за підготовку такої потужної і не звичної, як для свого амплуа, імпрези, якою є з’їзд «Української Молоді Христові».
Зрештою, може я й не маю рації щодо «не звичности», ви ж, якщо мені не зраджує пам’ять, були режисером першого Собору Духовної України, ідею якого свого часу надихнув Олесь Бердник. Мав він також яскраве духовно-релігійне забарвлення. До речі, яку ви бачите різницю між цими двома подіями, тою, що була в Коломиї в 1990 році, й тою, що відбудеться у Львові цими днями.
С.П.: Внутрішньо я відчуваю себе опонентом Бердника. Не тому, що я не розділяю його поглядів, а тому, що, на мою думку, є категорії словесні, а є категорії дієві. Те, чим займається Бердник, є до говорення і навіть більше до думання, воно не є до дії. Церкву ж ми бачимо як діючу духовну інституцію. Це є процес, це є тривання. За Коломию я взявся лише тому, що хотів тим безкінечним говоренням протиставити в якійсь мірі реальну духовність мистецтва. У тих умовах у мене був шанс здійснити постановку «Іконостасу України» Віри Вовк. Тобто, як там, так і тут, у Львові, я користаюсь контекстом події для здійснення суто професійних мистецьких завдань.
Кор: Який із своїх творчих задумів ви здійснюєте цього разу на з’їзді УМХ?
С.П.: Тут я здійснюю свій давній задум — концептуальний концерт. Імпреза якого повинна відбутись в ніч з суботи на неділю.
Кор.: Ви, як режисер, переслідуєте цим концертом якусь ціль?
С.П.: Очевидно. З’їзд УМХ має, так би мовити, релігійну та мистецьку частину програми. Розмежовуючи ці дві речі, ми одноразово розуміємо, що засобами мистецькими можна створити таку атмосферу, яка сприятиме саме релігійним роздумам цієї молоді. Ціллю мистецької програми є насправді заклик до молоді: «Увіруйте».
Кор.: Молодь сьогодні швидше сприймає щось «проти», ніж «за».
С.П.: В такому разі ми виступаємо проти апостольства Томи Безвірного. До речі, біблійна історія про цього апостола і покладена в основу вистави «Вірую», прем’єра якої відбудеться в рамках з’їзду у Львівському оперному театрі.
Кор.: Вистава у вашій постановці.
П.: Ні, робить її Гриць Шумейко. Задіяні в ній Леся Бонковська, Олег Лишега, Віктор Морозов, Василь Жданкін, модернбалет «Акверіяс» Оксани Лань, а також хор «Євшан» під орудою Богдана Генгала.
Кор.: Ще кілька слів про імпрезу в парку «Знесіння». Чому ви вибрали саме це місце?
П.: Мій первісний задум — створити образ Оливної гори, на якій розпинають Україну, знайшов прекрасне втілення саме у цьому парку. Маємо там гору, на якій буде стояти сцена, маємо той страшний, гнітючий урбаністичний пейзаж, який як ніщо інше передає атмосферу української Ґолготи. Саме він і буде символізувати оте юдейське «розіпни». Присутні на цьому нічному концерті через ту духовну програму, яку ми підготували, повинні перейнятись тою страшною ситуацією, яку маємо сьогодні на Україні, і застановитись на необхідності глибокої віри. Бо лише у вірі бачимо можливість і сенс спасіння. Клятвою «Вірую», заритмованою Б.Стельмахом і покладеною на музику В. Саєнком, яку співають усі присутні на нічному концерті, імпреза завершується.
Кор.: Чи багато виконавців дало згоду взяти участь у цьому нічному концерті?
В.П.: Не тільки дали згоду. Цей концерт буде своєрідним підсумком творчої праці багатьох груп та солістів. Адже переважна більшість виконавців виступає із новою програмою. Це буде справді ніч прем’єр. Група «Кому вниз» покаже нову програму, в якій, крім двох текстів О. Олеся та Цибулька, всі інші співаються на слова Андрія Середи. І це композиції високодуховного змісту. Це нова програма Марії Бурмаки, Василя Жданкіна, Віктора Морозова. Це виступи «Клюбу шанувальників чаю», Тараса Чубая, «Пам’ятка архітектури» з акустичною програмою, Леоніда Репети, який виступає вже як соліст. Це прем’єра Івана Козаченка.
Розмову провадив
Петро Дідула
