(Реферат)
Коли глянути на діяльність мирян у минулій декаді, (в цьому випадку говоримо лише про діяльність Т-ва за Патріярхальний Устрій У.К.Ц.), то слід підкреслити, що вона не мала на меті якоїсь домінації в мирянському русі. Ішлося тут в першу чергу про розорання залеглої облогом землі — ширення свідомости про конечність завершення життя нашої Церкви Патріярхатом. З яким великим зусиллям це здійснювалось, знають ці, що були в передових лавах т-ва від початку, коли треба було зачинати говорити до сумління збайдужілого загалу. Сьогодні, на порозі нової декади змагань і праці ми, Богу дякувати, дещо міцніші.
Якщо застановляємося над дальшими напрямами, мусимо вийти від засадничого — від незалежности дії мирянського руху, бо лише таким він буде в силі себе повністю проявити, та виконати поставлене завдання. Підпорядкування його іншим чинникам звузить або збочить його діяльність, а то й може звести на манівці.
Нас лучить тут не членство в мирянській організації, але спільна ідея, для якої ми вирішили посвятити свої сили. Для виконання цього завдання, ми зобов’язані спільно дбати про чистоту і свободу мирянського руху, не обмеженого параграфами і тенденціями, що приходять зі зовні. Нам слід зустрічатися як рівний з рівним, знаходити спільну мову зі співзвучними силами, спільно плянувати, а там де конечно і спільно діяти.
Дальшою основною концепцією мирянського руху це зрушити цілу нашу спільноту до дії, до наголошування і реалізації Помісности нашої Церкви, до поглиблення релігійного життя на основах української духовости та українського христіянізму.
Мирянський рух не може обмежити себе до вузько-церковної організації, діяльність якої може бути залежна від церковної влади. Він мусить набрати широкого розмаху, щоб було місце для кожного , кому дороге майбутнє нашої Церкви та її Помісности.
Під цим кутом і слід розглядати такі наші напрямні:
- Дальші змагання за привернення історичних прав нашій Церкві,
- Розбудова Її Помісности на місцях,
- Поглиблення релігійно-національного життя серед мирянства,
- Поширення діяльности мирянського руху.
1. Наша Церква в Україні
Ми зобов’язані безперервно слідкувати й аналізувати усі релігійні процеси, які проходять в Україні. Для цього слід мати окрему Комісію зі завданням збирати усі дані, що відносяться до релігійного питання на рідних землях і зазнайомлювати про них наш загал. Різними доступними методами реагували на дальше нищення нашої Церкви в Україні. Українська Церква в країнах нашого поселення не є якимсь відокремленим явищем. Її існування завдячуємо Церкві-Матері на рідних землях. Це кладе на нас обов’язок цікавитися її долею і помагати їй усіми можливими засобами. Завдяки Церкві в модерних катакомбах існує ще наша Церква в діяспорі. Кінець Церкви в катакомбах, кінець Її розпучливого голосу до нас і до сумління світу може приспішити кінець нашої Церкви у вільному світі, або її трансформацію у якийсь гибрид.
1б. Діяльність на зовнішньому відтинку
Для нас, українців, ця справа тим складніша, що нам треба змагатися перед світом за саму можливість говорити про нашу Церкву. Останніми роками багато в цьому напрямі зроблено. Велику заслугу в цьому положило Патріярхальне Т-во та поодинокі його діячі, не говорячи вже про особу їх Блаженства, що своєю діяльністю та подивугідною працею як ніхто до тепер відкрив нам двері на сторінки світової преси. Не вдоволяймося одначе успіхами, бо тут ще багато до роботи. Нам конечно бути скрізь і всюди, бо це дорога до закріплення права горожанства для нашої Церкви в очах світової опінії, з якою всі числяться.
При цьому крім преси мусимо проявляти живу активність в різних християнських конгресах, з’їздах, дискусіях, щоб і там здобувати позиції, бо там формується нове обличчя християнського світу. Слід використовувати усі можливості, щоб засвідчити живучість нашої Церкви перед світом.
До питання дальших змагань за права можна б додати ще цілий ряд акцій, як:
а. діяти в напрямі чимскорішого відбуття чергового Синоду нашої Церкви,
б. внести від цілости мирянського руху поправку до Конституції нашої Церкви відносно завдань і прав мирянства; (проблема, яка в теперішньому проекті потрактована дуже поверховно),
в. спільна акція проти потягнень, що можуть діяти на шкоду нашої Церкви, байдуже з якої сторони вони не походили б.
2а. Відношення до владик і духовенства
Незалежність мирянського руху в ніякому разі не виключає співпраці з владиками чи духовенством, яка дуже побажана та конечна. Така співпраця буде тим краща та міцніша, (а наше церковне життя набере справжніх форм єдности), якщо в справах помісности владики виявлять самі між собою справжню і нічим не підроблену єдність, про яку деклярують мирянам, та здобудуться на мужній крок сповнення завдання, яке перед нами ставить історія. Ми переконані, що тут не буде ніяких розбіжностей між мирянством і владиками. Ми розуміємо важкі проблеми наших владик, але також розуміємо, що лиш об’єднано вони можуть їх розв’язати. Цього очікує від них наша Церква в катакомбах та весь наш мирянський світ.
Двері владик і священства повинні завжди бути відкритими. Там миряни повинні знайти пораду, зрозуміння, заохоту та допомогу у розв’язці складних питань. Коли ж ці двері замкнені, коли від них віє холодом мовчанкою, коли мирян збувається нічим — чи треба дивуватися тоді усім негативним проявам? Хто за це відповідає? Чи виключно миряни? Чи це причинюється до піднесення авторитету для нашої церковної влади серед мирянства і перед чужими?
2б. Діялог з православними і закарпатськими братами
Про це говориться, але мало робиться. Причиною є страх, щоб не дразнити делікатного питання. В основі не йдеться тут про «ловлю душ», а про взаїмне зближення, бо багато проблем торкаються обох наших Церков які спільно стоять сьогодні перед великими небезпеками. Про це говорити, разом виступати для добра наших Церков, є не лиш можливе, але й конечне. Можна знайти ще багато інших спільних зацікавлень. Було б справді радісним і корисним явищем, якщо б такий мирянський діялог вдалося нам започаткувати.
За 15 років будемо відзначувати 1000-ліття хрищення України. Одначе пора вже тепер розпочати спільні розмови з православними і закарпатськими братами про спільне відзначення цієї великої події, бо ж не можемо допустити, щоб воно проходило трьома різними і відчуженими шляхами. При розумній ініціятиві з нагоди цієї великої річниці чи не вдалося б відбути спільний Собор Українських Церков? Це було б найкраще відзначення 1000-ліття христіянської України і найрадісніший день в житті наших Церков за останні століття, та найкраща відповідь усім, що ще й сьогодні творять союзи для їх знищення.
Сказане відноситься і до наших братів Закарпаття, яких силою політичних спекуляцій від нас відділено, і яких щораз більше від нас відчужують. Чи не пора і в цьому напрямі розпочати розвалювати штучно будовані перегороди?
2в. Одна духовна семінарія для усіх наших питомців
Слід також серіозно застановитися над справою священичого доросту. Багато про це говориться і пишеться. Це правильно, бо стан священичого доросту в нас застрашаюче малий і якщо він потриває довше то наша Церква стоятиме перед катастрофою. Створення одної Духовної семінарії для всіх наших питомців, щоб там під проводом наших теологів-педагогів дати їм справжнє, вище духове та національне виховання, вимагає негайних заходів.
Зараз невеличкі гуртки питомців, порозкидані по різних, здебільша латинських духовних школах, серед чужого світу, що викликує в молодій людині комплекс меншевартости, і не служить достатньому вивченні українського церковного обряду, історії своєї церкви, української мови і культури. З тим брак знання та відповідальности за дальшу долю своєї Церкви і Народу.
Слід тому класти наголос на чимскоріше установлення Одної Української Духовної Семінарії для всіх наших питомців з цілої діяспори, незалежної від ніяких впливів і чинників, а лише від Синоду Владик Помісної Української Церкви. Лише це може запевнити правильний, свідомий та пристосований до наших потреб священичий доріст.
Безперечно, таке рішення є в руках Синоду. Все ж таки мирянський рух і цілий загал дорогою статей, докладів, петицій до Синоду, пропагуванням і ширенням цієї ідеї може причинитися до приспішення реалізації цієї важливої справи.
За. Модерне поняття релігійности в наших часах
Сьогодні чимраз більше приходить до голосу переконання, що всяка віра є добра, а тому віра — це особиста справа кожного. В слід за цим створюється поняття що всяка Церква є добра і правдива, бо вона проповідує віру. Пропагується модерний христіянський універсалізм, з ціллю затерти всякі обрядові та національні різниці поодиноких Церков. Живучи в терені латинської домінації зі сильними асиміляційними тенденціями не сміємо забувати, що саме Всевишній створив народи з їхньою мовою та культурою та наказав їм себе зберігати, (4-та заповідь Божа), жити своїм власним життям. Лише так людина і народ, з якого вона походить, може найкраще і найвимовніше віддати шану Господеві. Тому і Українська Церква, за цим Божим законом, є неподільною і не може бути розміняна чи заступлена. Завданням отже мирянського руху і цілого нашого загалу цей Божий закон зберігати та реагувати там, де його порушується.
4. Поширення діяльности мирянського руху
Для активізації мирянського руху самі ідеї та напрямні недостатні. До цього конечною є добре зорганізована сітка активних клітин в терені, в поодиноких країнах нашого поселення. Лиш активні Відділи, чи активні мирянські організації в силі спільно нести тягар праці на місцях. Цього не зроблять найкращі Краєві Управи чи Централі Мирянських Організацій.
Праці в терені дуже багато, а її можливості дуже широкі. Вона повинна бути виконана, якщо бажаємо, щоб мирянський рух сповнив свою ролю.
З другої сторони, якщо Краєві Управи чи Централі Мирянських Організацій занедбають терен, тоді у скорому часі вони будуть відірвані від нього, а всяке організаційне плянування буде повністю безвартісне через брак контакту з ним, через повільне відчуження чи дію відділів «на власну руку».
Для активізації мирянського руху конечні:
а. добре зорганізована сітка активних клітин,
б. участь молоді в мирянському русі,
в. міцний зв’язок з мирянами цілої діяспори.
Закінчуючи цей доклад, я повністю свідомий цього, що подані в таких маштабах концепції напрямних для дальшої дії мирянського руху при наших кволих ще силах, можуть в багатьох приявних викликати збентеження чи насувати думки про їхню нереальність. Це все до певної міри — правда. Одначе, якщо візьмемо серіозно висказані думки під розвагу, доповнимо їх та надамо їм більшої прецизности, а у слід за цим, проявимо таку ж саму серіозність у послідовній праці, тоді при черговій нашій зустрічі, самі будемо приємно заскочені позитивними вислідами.
Нехай прикладом служить нам наш Патріярх, який на схилі своєго життя, після важких безпереривних переживань, вповні заслуживши на відпочинок, не пішов відпочивати, але рештками сил виконує подивогідну та грандіозну працю не для себе, а для нас. Тоді і нашим святим обов’язком буде іти Його гідними слідами, пам’ятаючи завжди на Його слова, що повинні бути включені в нашу щоденну застанову: «Лиш великого бажайте — бо справді, лиш у великій мірі, великому бажанні родяться великі почини і закріплюються великі діла. Краще завтра, світле майбутнє належить до тих, що про нього думають, його плянують і в цьому напрямі віддають свої сили!»
