Добігає кінця Рік Патріарха Йосифа Сліпого, і я дуже вдячний кожному, хто працював над наповненням цього Року! Не знаю, як ви, але я в цьому споминанні пережив щось дуже особисте. Я переконаний, що Україна пережила – можливо, не ціла, не всі, але ті, що чули, бачили, дискутували, дивилися фільми, ті мали змогу пережити.
Рік тому я ділився своїм особистим досвідом спілкування з Патріархом Йосифом, і багато чого відновилося, стало свіжим та крізь призму сьогодення набирає дуже цікавих акцентів. Патріарх Йосиф був людиною традиційного греко-католицького галицького селянського виховання. Якщо подивитися на траєкторію його життя, воно постійно збагачувалося різними перспективами і досвідами. Я, наприклад, погано собі уявляю молодого крилошанина Йосифа Сліпого не те що в білому, навіть у чорному клобуку. Мало хто уявляв у 60 – 70-их роках в діаспорі, що Патріарх Йосиф таємно зустрічається з митрополитом Російської Православної Церкви Никодимом Ротовим, який з 1960 по 1972 рік був головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату. Хто міг собі уявити, що сьогодні Патріарх Йосиф може бути дороговказом як для православних, так і протестантів України?
Україна, народ, щойно починає відкривати Йосифа Сліпого як дзеркало, через яке можна подивитися на себе. Таким він був і для мене, коли я був юнаком, у 70-их роках. Я зрозумів лише згодом, чому не пішов до семінарії в Америці, чому мені треба було долати різні труднощі в родині, в моєму середовищі, в географії, долати певний страх, щоби їхати до Риму? Тому що там був Патріарх Йосиф! І я зрозумів, що він для мене особисто представляв дві речі: був «дуже мій» і «дуже наш», дуже з нашого народу, з нашої Церкви. Він надавав змісту, можна сказати, символізував мою ідентичність, у якій я родився, виховувався, і одночасно він був дуже універсальним. Як інтелектуал він був богословом Католицької Церкви, фахівцем із неосхоластики. Він вивчав те богослов’я, яке вивчала майже мільярдна Церква. Він знав мови, культури, які були традиційними у високій культурі Європи, а потім життя кинуло його в Азію, за Урал. Яке там було спілкування в тих тюрмах, таборах? З ким він був у етапах, хто йому, може, там колись поміг? Як поміг йому якийсь «москалисько», то ти потім і тих «москалів» по-іншому бачиш… Чи, може, мусульманин, чи православний…
Ці різні досвіди змінювали його, змінювали рух Церкви, а отже, вплинули на нас із вами.
Патріарх Йосиф у 20-их роках (менше в 30-их) був знаний через те, що трохи тиснув на семінаристів, схиляючи їх до целібату. Опинившись на Заході, він висвячував одружених, часто робив це підпільно, продовжував ту лінію одруженого священства, яку з різних боків обрізували й забороняли. В ньому бачимо ріст, розвиток, утвердження. Він багато, мені здається, слухав і бачив. Остаточно і майже завжди діяв, щось робив, не зважаючи на те, чи це було перспективним, чи ні, чи приносило негайні результати, чи критикували, чи схвалювали.
І тепер Йосиф Сліпий є, так би мовити, добрими ліками, контраргументом від безперспективності. Яка може бути перспектива в сталінському таборі? А він у 1949 році пише листа з нагоди свята П’ятидесятниці до Климентія Шептицького, не знаючи, що той уже був арештований. Цей лист знайшли десь п’ятнадцять років тому, і в ньому він пише про розвиток України, технології, поїзди, транспорт! Там ще тільки бракувало слова «інтернет»… У нього була жива візія. Хоча, здавалося б, яка там перспектива могла бути?
Приглядаючись до нашого нинішнього суспільства, до його ран, розчарувань, до цієї великої недовіри між нами, нам треба черпати з прикладу Йосифа Сліпого, його органічної праці, яка творить організм, що інтегрує, долає поділи та суперечності, несумісності. Звісно, не всі, не завжди, не відразу, але така настанова спонукає йти до глибин. Йосиф Сліпий працював, не зважаючи на якісь вимірювальні категорії. За прикладом Христа, який наприкінці залишився сам із Богородицею, кількома жінками та апостолом Іваном… Підпільна Церква не могла похвалитися числами, із трьох тисяч священиків якої залишилося триста. За моїми особистими підрахунками, лише піввідсотка греко-католиків з традиції мали якийсь контакт із підпільними священиками. Половина від одного процента! Вони ж стали «сіллю», «дріжджами».
У фільмі Марти Коломиєць про Патріарха Йосифа професор Мирослав Лабунька розповідає про те, як стримував Блаженнішого від будівництва УКУ в Римі, бо то, на його думку, було забагато: і собор, і університет. А Блаженніший Йосиф відповів йому: «Ви що думаєте, що я є фантаст?». Багато хто так і думав – що він фантаст. Підсміювалися над ним, підсміювалися над нами, бо ми були тоді надто молоді, щоб не вірити. Але саме така мрія, така візія дає життя.
Я завжди мав алергію до «простих» ідеологій. Йосиф Сліпий теж її мав. Якось мені отець Антоній Рижак розказував, як німці приїхали і марширували у Львові. Отець Антоній (дуже такий акуратний чоловік, будучи священиком у Німеччині, Голландії, мав мерседес і їздив поза сто кілометрів на годину) дивився тоді, у 1941 році, через вікно на це марширування, захоплювався німецькими формою, строєм, порядком. А Йосиф Сліпий, який стояв позаду нього, сказав йому: «Чекайте, чекайте, ви ще побачите, хто ті німці є». Він не захоплювався інтегральним націоналізмом у 20 – 30-их роках. Критично ставився до різних ідеологій і дуже шанував людей, які щось роблять. Він сам робив і подавав цей приклад. Він створив Літургійну комісію та разом з іншими сам перекладав тексти. Мова Патріарха Йосифа не була, скажімо, полтавською, він не завжди правильно ставив наголоси (були дискусії з професіоналами-мовниками), але він за п’ять років зробив більше, аніж уся Літургійна комісія за наступні сорок…
Можу засвідчити, що Йосиф Сліпий давав мені надію і вчив працювати без страху, з великою надією, що Бог помножить наш людський результат. Коли ми рухаємося вперед, коли рухаємося «до», коли не боїмося зустрітися з Никодимом – біблійним Никодимом чи митрополитом Ленінградським, то відкриваємося на довіру до Бога і до людей. Ісус же зустрічався з усіма, що хотіли з Ним говорити: з бідняками, сліпими, з римськими властями, солдатами, із церковниками, тобто вчителями Закону, із жінкою-самарянкою, яка мала невпорядковане сексуальне життя… Він усім давав надію.
Ми покликані до надприродного життя, і Патріарх Йосиф Сліпий старався як міг ціле своє життя відкриватися на Бога. І це допомагало йому вириватися з багна страху і болота відчаю, яке могло засмоктати та приземлити. З радянських таборів він закликав своїх священиків та вірних – розкиданих, зневірених, заляканих – бажати великого. Цей заклик можна зрозуміти лише тоді, коли стаємо перед обличчя Великого Бога. Перед Ним стояв Йосиф Сліпий і став Великим Патріархом.
Борис Гудзяк, Єпископ для українців у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу; голова Департаменту зовнішньоцерковних зв‘язків УГКЦ, президент УКУ
