Коли ми говоримо про суто літургійну музику, тобто про музику, яка призначена для богослужіння, тоді ми повинні звернутися до спільного джерела, з якого випливає літургія, тобто спільна молитва народу Божого, і сама музика. Це досвід Бога.
На початку завжди є досвід
Саме спільнота, тобто рання Церква, народжує Святе Письмо. Спільнота народжує і зберігає традицію. І це була спільнота свідків чи тих, котрі були учнями безпосередніх свідків Воскресіння Христа. На початку завжди є досвід. Він породжує все багатство вираження, яке людина може використати, щоб звернутися до Бога. Так Дух циркулює в Церкві.
Музика завжди була невіддільна від релігійного культу з давніх часів. Але від часу досвіду Воскресіння Христового вона стала харизматичним явищем, тобто даром Святого Духа.
Тому літургійна музика не є витвором людського генія, а виявом присутності Святого Духа. Що це означає на практиці? Це стосується насамперед композиторів – творців такої музики. Сучасним митцям це важко, бо сьогодні митці прагнуть до якнайбільшої оригінальності, до пошуку власної системи вираження. А у взаємодії з Богом треба більше слухати – прийняти дар Духа і дар передання. Святий Дух живий також насамперед у традиції. Сьогодні наше суспільство часто ставиться до традиції як до чогось закостенілого, як до старих звичаїв, необов’язково актуальних, як до музею, де експонати можуть мати якусь художню чи історичну цінність, не більше. Ми забуваємо, що традиція Вселенської Церкви – це величезна криниця досвіду багатьох великих і святих людей, їхньої культурної спадщини та досягнень у різних сферах. Але не тільки це: християнська традиція – не лише людська справа. Господь Ісус звинуватив фарисеїв у тому, що вони відкинули Слово Боже заради збереження людської традиції. Ця небезпека також загрожує нам, адже християнська традиція не є те саме, що й правничі приписи рабинів. Це живий досвід, який живе в пам’яті Церкви і який дозволяє нам сьогодні доторкнутися до Нього, щоби та сама кров текла в наших жилах, та сама кров, що оживляла спільноти молільників попередніх століть. Ця «кров», ця жива вода – це Святий Дух. Музика – це мистецтво, яке існує в часі. Можливо, саме тому вона здатна переносити нас назад у часі.
Тому композитори й виконавці літургійної музики повинні усвідомлювати, що автентичність і унікальність церковного твору залежить насамперед від глибини духовного досвіду як композитора, так і виконавця. «Літургійний спів хористів – це ісповідання віри нарівні з мучеництвом», – казала Сімона Вейл.
Музика – це не літургійне «обрамлення», не прикраса урочистого свята. Музика може бути присутня в молитві, навіть якщо вона абсолютно тиха і прихована. «Співайте Богові в серцях ваших», – закликає святий Павло, а Бенедикт XVI каже, що літургійна музика не є частиною літургії, це – літургія!
Отже, музика стає іконою Святого Духа, вона наче змушує нас відчувати Святого Духа, вона є пневматофоричною. Звичайно, ми не можемо застосувати це до кожної музики, навіть найкраще скомпонованої. Як людське слово несе і виражає Слово Боже, так і музика є його матеріалізацією. Діалог між Словом (Божим) і словом (людським) у літургії відбувається саме на основі музики. Це, безперечно, стосується передусім монодії, яка й була витвором єдиної Церкви ще до розколів. Музика виражає словом те, що неможливо передати словами. Вона сама собою може бути виразницею Слова.
Музика ніколи не буває нейтральною
Церковна музика, окрім здатності передавати досвід живого Бога, має ще дві важливі функції: зв’язок між поколіннями та зв’язок між членами спільноти, присутньої на літургії. Музика взагалі, навіть нецерковна, має здатність об’єднувати. Давні вожді знали про цю властивість музики, знали це королі, знали це Папи. Тому так багато вкладали в музику, бо знали, що від цього залежить набагато більше, аніж просто врочистість обрядів. Музика також може єднати в негативному сенсі: ми знаємо про гімни тоталітарних систем, якими дослівно зомбували маси, знаємо про поспівки, які надихали вбивць, тощо. Способи використання певних мелодій в окультних і магічних цілях також давно відомі в східних культурах.
Музика ніколи не буває нейтральною щодо змісту. Вона завжди є носієм якогось контенту, тобто інформації. Це не означає, що вона є носієм змісту лише тоді, коли пов’язана з текстом. Ні! Музика і слова – це незалежні речі, які стоять на своїх ногах. Існують види музики, які використовують для впливу на свідомість чи підсвідомість людини з метою її поневолення. Не буду вдаватися в подробиці. Але ми повинні уникати такого непорозуміння, як поєднання благочестивих текстів і музики, яка сама собою має зовсім не Божественний зміст. Багато хто з цього сміється, вважаючи, що музика – це лише вплив на емоційну сферу, а не носій інформації. Крім того, є види музики, зміст якої полягає тільки в пробудженні певних емоційних станів, певних пристрастей. Це може бути досить невинним, але також може бути засобом маніпуляції, особливо серед молоді. Однак зазвичай музика – це як певна мова, сповнена символів, які потрібно вміти читати.
Наприклад, у епоху бароко принципи музичної риторики були дуже відомі й виражали цілком конкретний зміст. Мелодія, що піднімалася вгору або спускалася вниз, – це були образи зцілення від гріха або сходження в смерть. Кожен ступінь музичної гами мав символічне значення, кожен інтервал, кожна мелодична фігура (характерні «сльози», «ридання» і так далі) – все це було відоме композиторам і слухачам, але втрачене в епоху романтизму, коли мовилося радше про естетику, аніж про зміст.
І ця риторика стосувалася не тільки церковної музики, а й світської. Що вже казати про музику ранніх епох, наприклад музику Візантії? Це музика Святого Духа, бо кожен зміст, кожне слово пов’язане з духовною реальністю.
Тепер нам часто важко побачити духовну красу. Іноді буває так, що нам це не подобається, і ми віддаємо перевагу чуттєвій красі. Чому так? Тому що змалечку нас «бомбардує» радіо і телебачення попкультурою, яка сповнена агресії та еротики. Більшість попмузики також сповнена ними. Там існують також справді видатні твори. Нам це подобається, ми в цьому виховані. І сьогодні цього в Церкві удосталь. Сьогодні так важко переконати, що те, що прекрасне, є прекрасним, а те, що потворне, – потворним, хоча нам це більше подобається. Щоб зрозуміти духовну красу, потрібен «піст», терпіння і добра воля. І це не тільки питання естетики чи смаку. Те, що входить до традиції Церкви, не може бути потворним. Те, що є носієм Духа Божого, не може бути потворним. Краса, як добро і правда, має свою постійність і незаперечність.
Для того, щоб добре служити в Церкві музикою, вважаю, потрібно не лише добре підготуватися у виконавському плані. Передусім необхідно поглибити усвідомлення великої відповідальності, яку несуть церковні хори. Яке велике завдання чекає на композиторів, які хочуть писати музику для поклоніння Богу! Виховувати в собі та інших смак, хоча тут не так про смак, як про літургійне чуття, яке дозволить нам відрізняти зерно від полови в нашій церковній музиці. Але передусім є велика потреба дбати про чистоту серця та стосунки з Богом. Співець або хор фактично співслужать літургію. Тут потрібна велика любов до Бога, відданість Йому. Ефективність кожного служіння, кожної місії залежить не від кількості наших дій, а від ступеня очищення серця. Це саме стосується церковного співу: наш спів має бути передавачем досвіду Бога. Цього я бажаю собі та всім!
с. Марія Слєпченко
