Лежить у небі на престолі,
У храмі Вишнього нетліннім
Нова Святому авреоля
У понадземнім мерехтінні.
Лунає хорів стоголосся,
Єдиним гласом Бога молять,
Андреєві зі Львова просять
Накласти вічну авреолю.
Дзвенять дитячі голосочки
З тих захоронок, що поставив,
Бо Дідусеві кожне хоче
Казкової, святої слави.
Лунають досі ще Карпати,
Це пластунів молитва-мрія: їх
Друг з кедрової палати
Хай в небі святістю ясніє.
Семінаристок спів дівичий
За їх добродія із Юра,
Що правди світло вчив любити,
Хоч була темрява похмура.
Гримучий хор у чорних рясах…
Молитву творять богослови,
Що віра їм кріпка далася,
Він вірности навчив до крови…
Веселкою надхненних ліній
Несуть мистці свої приноси,
У переливах барв і тіней
Для Мецената ласки просять.
Зболілі, найщиріші хори,
З глибин терпіння та одчаю:
Хай той, хто рятував їх, хворих,
Поміж святими засіяє!
Лунає хорів стоголосся,
Вселенна сповнена гармоній,
І справедливість вже підносить
І простягає вже долоні.
З престола взяти авреолю,
Вінчати праведника нею,
Післати нам за всі недолі
Нового, Віщого Андрея.
Леся Хроплива-Щур
