«Ярослав Мудрий – тесть Європи» – цю фразу знає, напевно, кожен українець ще зі шкільної парти. Та мало хто може назвати імена всіх дітей цього видатного державника (за винятком хіба Анни Київської – дружини французького короля Генріха І). Ще менше тих, що назвуть зятів і невісток великого князя київського. За історіями їхніх життів та їхньою спадщиною можна прочитати значно більше, аніж особисті біографії.
Обкладинка цього номера журналу ілюстрована однією з п’яти мініатюр Молитовника Гертруди, яка безпосередньо стосується історії Київської Русі. Названа історичнокультурна пам’ятка заслуговує на те, щоби про неї дізналося щонайширше коло сучасників. Від 1229 року й донині Молитовник Гертруди або ж Псалтир Егберта (або Трірський Псалтир) зберігається в Національному археологічному музеї італійського містечка Чівідале. Потрапив він туди після довгої мандрівки кількома країнами.
Книга ця складається з двох рукописів: Псалтиря, створеного в 980-их роках у німецькому місті Трір на замовлення єпископа Егберта, і Молитовника Гертруди, що походить з останньої чверті ХІ століття.
Отож, першим власником рукопису був архиєпископ Трірський Егберт. По його смерті книгу подарували Рихезі – онучці німецького короля Оттона ІІ. З нею він помандрував до Польщі, оскільки її видали заміж за короля Мєшка ІІ. Далі Псалтир опинявся почергово в Луцьку, Володимирі-Волинському, Новгороді, Турові, Києві, тобто мандрував туди, куди їхала його нова власниця – дочка Рихези і Мєшка, невістка Ярослава Мудрого, дружина князя Ізяслава Ярославовича Гертруда.
Власне княжна Гертруда доповнила псалтир молитвами, які відображали її особисту духовність. Також ця жінка ініціювала створення п’яти чудових мініатюр до свого Молитовника, виконаних у візантійському стилі з незначними вкрапленнями західної традиції майстрами русичами. Молитви та мініатюри слід розглядати в тісному поєднанні, адже зображення є ілюстраціями найважливіших для Гертруди молитов.
Загалом рукопис (окрім Псалмів) містить майже сотню текстів. Першими тут уміщені молитви до святого апостола Петра та архангела Михаїла – небесних покровителів синів Гертруди та Ізяслава: Ярополка-Петра і Святополка-Михаїла. Розпочинає низку руських мініатюр Трірського Псалтиря зображення самої Гертруди, що припала з молитовним благанням до ніг апостола Петра, і Ярополка-Петра з дружиною Кунегундою-Іреною, які теж простягнули руки до святого, покірно схиливши голови. Варто згадати, що й князь Ізяслав особливим чином шанував апостола Петра, адже в листі до Папи Григорія VII він присвячує Київську Русь саме йому, а не, скажімо, апостолові Андрію.
Декілька молитов рукопису скеровані до святої Єлени – покровительки Гертруди. Багато з них покаянні, інші пов’язані з добовим колом богослужінь. Княгиня також просить Господа за навернення грішників, за упокій померлих. Цікаво, що молитви до Пресвятої Богородиці мають виражену схожість з візантійськими акафістами.
Після зображення святого Петра поміж молитвами вміщені щедро декоровані ікони Різдва Христового та Розп’яття. Але найцікавішим для української історіографії однозначно є зображення «Коронація Ярополка і Кунегунди». Воно відображає середньовічне переконання про походження влади від Бога – Христос особисто коронує Ярополка та його дружину, а також передає особливу надію на покровительство небесних заступників – на раменах князя і княжни тримають свої правиці святі, іменами яких вони названі: святий Петро та свята Ірина. Крім того, що мініатюра підкреслює божественне походження влади, на ній акцентовано й на духовній близькості земних володарів до найвищого Царя через зображення поруч із ними представників тих ангельських чинів, які перебувають у максимальній близькості до Божого трону, – шестикрилих херувимів та вогненних серафимів. Символи євангелистів, які заповнюють верхній простір мініатюри, натякають на справжнє джерело мудрості та справедливості, яка має бути основою влади й судочинства. Це джерело – Євангеліє. Таким зображенням Гертруда теж вказує на побожність свого сина і нагадує йому, що вінці, які він має отримати від Бога, повинні бути небесні, а не земні.
Остання мініатюра рукопису – Богородиця з Дитям (Кіріотіса – Владичиця) має типово візантійський стиль. На ній зображена Діва Марія на троні з малим Ісусом на руках. Деякі дослідники Трірського Псалтиря припускали, що ця ікона є списком однієї з найшанованіших ікон Києво-Печерської лаври, фундатором якої був Ізяслав Ярославович. Не є певним, що ця гіпотеза правильна, але однозначно, що в київських монастирях цей тип ікони в ХІ столітті був відомий. Саме тому й потрапив до Молитовника Гертруди.
Після смерті княжни рукопис, будучи завжди власністю знатних жінок, знову помандрував до Польщі, згодом до Угорщини та Німеччини. Останньою, хто з нього молився, була свята Єлизавета Угорська, яка й подарувала Молитовник духовенству капітули катедрального собору містечка Чівідале в 1229 році.
Приблизно в той самий час, коли Анна Ярославна вивезла з Києва до Франції своє Євангеліє, до Києва приїхала Гертруда і, натхнена побаченим там, доповнила витвір західного митця творами східних майстрів, гармонійно поєднавши їх в одне нерозривне ціле, яке крізь майже 1000 років здатне засвідчити, що Русь – це Європа!
Опрацьовано на основі gertruda.eu
