Скільки надій і сподівань серед мирян Української Католицької Церкви, які очікують від Синоду Української Католицької Церкви, що відбудеться уперше після т.зв. «ліквідації» нашої Церкви в 1946 році, на рідних землях у древньому Львові, що триватиме від 16 до 31 травня 1992 р. Не можна тих всіх надій і сподівань перечислити, але можна сказати, що вони важливі й визначатимуть наше, себто нашої Помісної УКЦеркви, майбутнє, якою вона буде. Треба сказати і підкреслити, що це не буде Синод з ласки земних осіб, але з ласки Всевишнього Триєдиного Бога і Матері Божої. Цього незаперечного факту повинні бути свідомі всі, а в першу чергу синодальні отці, і в такому дусі вирішувати проблеми УКЦеркви.
Наша Помісна УКЦерква пройшла хресну дорогу і всі випробування, і нагородою за її незламність серед усіх бур терору є її сучасне воскресіння на своїх прадідних землях до нового, оновленого християнського життя. Наші молитви були вислухані, наша неустанна і непохитна віра і праця принесли для нашої Помісної Церкви обильні плоди, щирих і відданих Христових визнавців — воїнів-послідовників. Із цих незаперечних заложень, які поблагословив Син Божий, Ісус Христос, повинні виходити синодальні отці під час нарад Синоду УКЦеркви у княжому городі Львові на Святоюрській горі.
Ми всі свідомі того, що перед Синодом УКЦеркви стоїть багато, багато складних і невідкладних питань до вирішення. Першочерговим питанням є, щоб Синод закріпив помісність нашої Церкви, прийняв законно патріярший устрій УКЦеркви і потвердив діючого главу нашої УКЦеркви патріярхом Блаженнішого Мирослава-Івана, здійснюючи таким чином слова завіщання св.п. Патріярха Йосифа.
Наша Помісна УКЦерква зазнала багато кривд не тільки від чужих, але і своїх, і від тих, за яких вона довгі, довгі роки страждала. Колись у центрі вселенського християнства, у Римі, говорив св.п. Патріярх — «Наша Церква за свою приналежність до Апостольської Столиці, столиці св. апостола Петра, віддала гори жертв і ріки крови…». Все це багатьма забулось і про це також забула Апостольська Столиця, для якої колись більше важним була фізична територія, а не територія людських душ. Ну що ж, сьогодні забулось і те, і нічого не міняється по відношенні нашої Церкви, хоч за нею с вже територія… Молім Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію, щоб синодальні отці могли бачити ці незаперечні факти і мали відвагу на їх основі робити потрібні висновки й рішення. Молімось, щоб Всевишній Господь наділив учасників синодальних нарад глибоко-аналітичним розумом, щоб вони могли бачити і відрізняти велич від малечі, важливі і першочергові питання від малосуттєвих — другорядних.
Молімось, щоб синодальні отці могли збагнути ролю владичих мітр, які не тільки є ознакою влади, але й відповідальности. Мітра в жодному випадку не дає права на безконтрольну і неузгіднену діяльність. Щоб не перекреслювати прав нашої Церкви, як це останньо сталось з номінацією на єпископа-помічника. Щоб наші владики могли змістово збагнути, а практично здійснювати у дусі Христового вчення, що вірні не є для послуг владик, але владики повинні служити вірним, таке, а не інше розуміння Христової Церкви. Водночас молімось і просім нашу Небесну Богородицю, щоб допомогла нашим владикам у їх душпастирській практиці розуміти і пам’ятати та здійснювати науку Христа про те, що Христова Церква осягає свою завершену повноту при активній участі трьох головних компонентів, якими є: владики, священики і миряни. Як складові компоненти, всі вони повинні мати не тільки пасивні, але й активні права. Отже, всі вони несуть певну відповідальність за долю Христової Церкви. Як відомо, один із складових компонентів був зведений до пасивного впливу, себто миряни, які мали право молитись, складати пожертви на Церкву, але за ними не було запевнених будь-яких прав, що противиться Божим законам. Хоч Вселенський Собор Ватиканський II поновив концепцію прав мирян своєю концепцією Божого Люду, на яку знову складаються три основні компоненти — владики, священики і миряни, це є ця повнота, що творить Христову Церкву, а не, як дехто думає зпосеред владик, що концепція Божого Люду с визначенням простолюддя, що не відповідає правді. Мирянин не може бути ігнорований і зведений до пасивного елементу в Церкві. Господи, допоможи владикам, щоб вони зрозуміли, що сьогоднішній мирянин є іншим від вчорашнього під багатьма аспектами, а у першу чергу інтелектуальним рівнем.
Молімось до Пречистої Діви Марії, Цариці неба і землі, щоб наділила синодальних отців всіма Божими ласками, щоб вони своєю поставою здобули належні права нашій Помісній УКЦеркві, щоб вона стала рівною між рівними, щоб вона була трактована, як всі інші Церкви, що об’єднані з Римом. Молімось, щоб наради Синоду пройшли успішно і наша Христова Церква залишилась, як у ранніх роках свого християнства, — одною і неподільною. Допоможи їм, Боже!
М. Г.
