Понтифікат Папи Івана Павла II і в окремий спосіб папські живі та яскраві думки заторкнули не в одній справі приспані сумління й уми народів, богословів, мислителів і людей, що можуть впливати на життя свого довкілля.
Думки і вказівки Папи вимагають дії-чину від тих, що їх слухають і повинні ними жити в щоденному житті, бо це голос верховного пастиря. Кілька таких думок були спонукою для двох католицьких університетів — польського в Люблині й лятеранського в Римі — зорганізувати в Римі широку конференцію на тему «Спільні християнські джерела народів Европи». Конференцію названо «Кольоквіюм», щоб тим сказати, що йдеться не про звичайну наукову конференцію для наукових цілей, але радше про спільну призадуму представників різних народів над своєю духовістю, її устроїв і рівночасно над великою духовною єдністю народів Европи, що в історії створила т.зв. європейську чи західню цивілізацію, базою якої разом з греко-римською культурою була Христова євангелія.
Це «Кольоквіюм» — «Спільна призадума» відбудеться в Римі від 3 до 7 листопада з великою і солідною підготовкою. Хоч у програмі поставлений з престижевих причин на першому місці лятеранський університет, промотором цієї «Спільної призадуми» були поляки, і треба б висловити признання вже за саму підготовку до цієї важної в Церкві та Европі події. Відміною понтифікату Івана Павла II є своєрідний поспіх в його апостольській праці. Це є дійсною конечністю наших часів. Зло і лихі течії діють з блискавичною швидкістю і для цього мають модерні засоби (добро і здорова наука), як і в минулому, так і тепер, діють повільним темпом, припізнено на велику шкоду окремих вірних і цілих народів. Організатори «Кольоквіюму» взяли три думки Папи в основу своїх праць і програми.
Перша думка виникає з інавгураційної промови Папи 22 жовтня 1978 р.: «Не лякайтесь пригорнути Христа і прийняти Його володіння! Відкрийте, відкрийте навстіж двері для Христа! Відкрийте двері для Його спасенного післанництва, відкрийте границі держав, економічні і політичні системи, широкі простори культури, цивілізації і розвитку. Не бійтеся! Дозвольте, отже, прошу вас, благаю вас із смиренністю і довір’ям, дозвольте Христові говорити до людини. Тільки Він має слова життя (так!), життя вічного».
Ця думка незвичайно глибока, коли зважити, що майже дві тисячі років Европа на руїнах поганської греко-римської культури і цивілізації відкрила свої кордони для Христа і стала новою Европою з досягненнями, що їх можемо сьогодні бачити і вживати в цілому світі. Парадоксом двадцятого століття, що його підготувало вже дев’ятнадцяте століття гордого людського генія, стало те, що з’явились на здобутках християнства нові доктрини, що за головну мету поставили собі завданням замкнути дорогу для Христа в душі народів і поодиноких людей. Дійсний парадокс, над яким вболівав би св. апостол Павло, що так широко і далеко бачив у своїй візії християнство: «Тим то немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні не обрізання, ні варвара, ні скита, ні невільника, ні вільного, а все й у всьому — Христос» (Кол. З, 11). Парадоксом стало сьогодні те, що в ім’я всякого інтернаціоналізму Христову науку про рівність, свободу, братерство вжито, щоб Христовій науці замкнути двері і забарикадувати їх навіть залізною занавісою.
Останню думку взяли організатори «Кольоквіюму» з проповіді папи в Гнєзні 3 червня 1979 р: «Чи ж Христос не хоче того, чи Святий Дух цього не заряджує, щоб папа-поляк, папа-слов’янин, власне, тепер відслонив духовну єдність християнської Европи. Знаємо, що ввійшли в неї дві великі традиції — Заходу і Сходу. Треба, щоб з нагоди тисячоліття хрещення Польщі пригадати християнізацію слов’ян, що замешкують в Сербії, хрещення Руси, полабських слов’ян, оборитів, вилетів і сербо-лужичан… Папа приходить, щоб говорити попри цілу Церкву, Европу і світ, про ті часто призабуті народи. Приходить він, щоб всі ті народи і племена, разом зі своїм, пригорнути до серця Церкви».
Коли зважити на сьогоднішній дивний поділ Европи під політичним оглядом, виразно видно, що мова тут про цю Східню Европу, замешкану в більшості слов’янами, і сьогодні духово, політично, економічно і культурно відгороджену від решти цього першого християнського континенту. Церква хоче обняти всіх, бо всі народи належали колись до одної Христової і апостольської Церкви.
Врешті, третя думка Папи неначе конкретне підсумування попередніх: Европа, яка впродовж своєї історії багато разів була поділена, Европа, яку при кінці першої половини нашого століття трагічно поділила жахлива світова війна, Европа, яка серед своїх сучасних, постійно триваючих поділів устроєвих, економічно-політичних не може перестати шукати своєї основної єдности, мусить повернутись до християнства. Не зважаючи на різні традиції, які виникають на європейськім терені між його східньою і західньою частинами, є це те саме християнство, що походить від того самого, одного Христа, що прийняло те саме слово Боже, пов’язане з тими самими дванадцятьма апостолами. Воно, те християнство, власне, лежить в корені історії Европи. Воно формує свою духову ґенеалогію-родовід. Християнство мусить наново взяти свою участь у формуванні духовної єдности Европи. Самі чинники-рації економічні й політичні її не уформують. Треба нам ступити глибше: до етичних рацій-чинників».
Ясна думка. Европа зубожіла духово, розтерзана політичними подіями і убогими ідеологіями в погоні за добробутом, який ніяк не слухає законів економіки, створених на математичних і біржевих калькуляціях. Потрібні закони, що створені Богом для людини, потрібний закон Божий. Тому й організатори «Кольоквіюму» поставили тему для своєї призадуми — спільні християнські коріння народів Европи.
«Кольоквіюм» добре зорганізований і приготований. Видав Свою програму в чотирьох мовах: по-італійському, по-польському, по-французькому і по-англійському. Видання — люксусове. Покликаний почесний комітет із чотирнадцятьма кардиналами (між ними наш Блаженніший), архиєпископами (між ними коадьютор Блаженнішого Мирослав Любачівський), єпископами (між ними Платон Корниляк) і мирянами. Відкриття «Кольоквіюму» буде у вівторок 3-го листопада з доповіддю на тему «Духова єдність Европи» професора познанського університету і Ярослава Пелікана — професора університету Єйл (США). Один день (6 листопада) буде присвячений темі: «Християнство і марксизм — виклик» (проф. Л. Колаковскі та Й.Тішнер — обидва поляки). Закінчується «Кольоквіюм» цікавою темою: «Перспективи спільної акції для єдности в плюралізмі».
Як і в кожній модерній конференції має «Кольоквіюм» — «творчі гуртки» («воркінґ шопс»). Їх є дванадцять: історичний аспект, філософічна думка, богословська думка, релігійне життя — літургія — духовість, народня релігійність, нові антропології, мистецтво, література, правні інституції, Церква — нарід — держава, суспільна думка і дія — людські права, свідомість єдности Европи. Програма подає докладно хід праці в «творчих гуртках» за такою схемою: історичний погляд на питання («як воно було»), погляд на питання в сучасності («як в дійсності справа виглядає тепер»), впливи із Заходу, вклад слов’янських народів, які можливості на майбутність («як могла б порушена справа виглядати в майбутньому»), В поодиноких «творчих групах» зголосили свої праці науковці з різних країн світу. З українських науковців беруть участь такі особи: о. архимандрит Любомир Гузар — в групі «Богословська думка»; Сестра Софія Сеник ЧСВВ — в групі «Народня релігійність»; о. Софрон Мудрий ЧСВВ — в групі «Правні інституції»; проф. Б. Боцюрків — в групі «Свідомість єдности Европи». Теми їхніх праць: «Українська еклезіяльна думка» (о. Л. Гузар), «Монастирське життя в Україні і його вплив на нарід» (С. Софія ЧСВВ), «Деякі питання церковного публічного права у відношенні до українського народу» (о. С. Мудрий ЧСВВ), «Київська Русь і єдність Европи» (проф. Б. Боцюрків).
Очевидно, найбільше активну участь беруть в працях «Кольоквіюму» поляки. На 186 зголошених доповідей 81 належить польським науковцям. Успіхи «Кольоквіюму» будуть польським успіхом яку Римі, так і в Европі.
І. Музичка
