Jaroslav Pelican. Jesus through the Centuries: His Place in the History of Culture, Yale University Press, New Haven — London, 1985, 270 pp.
Наприкінці 1985 року у видавництві Єйлського університету вийшла з друку книжка професора цього ж університету Ярослава Пелікана під заголовком «Ісус на протязі століть». Як усі видання цього ж університету (згідно з деякими вченими, до речі, одного з найкращих у світі), книжка професора Пелікана дуже чепурно видана й її науковий формат, індекс імен і назв, фотографії та різні відбитки технічно дуже солідно виконані. Та, мабуть, найважливішим є факт, що книжка вже за короткий час стала дуже популярною у широких колах читачів; появилося вже на неї чимало рецензій — усі, до речі, дуже позитивні — і її часто згадують на різних конференціях, гутірках та товариських зустрічах.
Очевидно, популярність книжки можна пояснити в першу чергу тим, що її автор, Ярослав Пелікан, єдиний із найкращих сучасних знавців історії, історії Церкви та еклезіології, редактор творів Мартина Лютера, редактор відділу релігії «Енциклопедії Брітаніки» та автор численних наукових творів, між ними багатотомної праці «Християнська традиція», за яку автор удостоївся престижевої нагороди в 1985 році — Медалі Гейскінса Американської Академії студій середньовіччя.
Та все ж таки, це доволі цікавий феномен, що книжка Пелікана про Ісуса Христа може стати такою популярною у часи, які, за твердженням багатьох, є пересяклі духом секуляризму; у часи, коли на Заході панує такий великий добробут, що інколи виглядало б, що люди не цікавляться духовними вартостями, не надто турбуються релігією чи справами моралі. Крім того, книжка Пелікана — це, стисло беручи, наукова студія, а наукові праці назагал, а богословські зокрема, не втішаються великою популярністю у сучасному світі. Отже, можна цілком сміливо поставити питання: чому книжка професора Пелікана така популярна? Відповідь на це питання знаходимо у тексті самого твору, себто у самому її предметі, що ним є Ісус Христос.
Щоб уможливити краще зрозуміння цього твору, подаємо тут заголовки 18-ти розділів, на які поділено книжку, як і коротке резюме при кожному. Вступний розділ має заголовок «Добро, правда і краса». У ньому автор зазначує, що книжка ця — не життя Ісуса, не історія теологічної доктрини про Нього, а радше серія образів, що віддзеркалюють Його місце в історії людства. Наступний розділ під назвою «Учитель», устійнює відношення Ісуса Христа до Старого Завіту і до жидівської традиції, а третій розділ, п.з. «На розпутті історії», підкреслює важливість Ісуса для людства та аналізує апокаліптичні та етичні погляди першого та другого століття після народження Христа.
Особливо цікавий четвертий розділ, що має заголовок «Світло народів», бо у ньому Пелікан подає свого роду «передбачення» Ісуса у творах старовинних мислителів, насамперед Сократа і Вергілія, як також у творчості греко-римських апологетиків другого і третього століть. У розділі «Цар царів» автор протиставить владу цезарів владі Ісуса в Римській Імперії й аналізує розквіт «християнської імперії» четвертого століття. Відтак слідує розділ «Космічний Христос», у якому проаналізовано, між іншим, «логос» — слово та християнізовану плятонську мисль третього і четвертого століть.
Шостий розділ має заголовок «Син чоловічий», і у ньому розглянено проблему зла та його відношення до Христа у світлі психології та антропології св. Августина. Сьомий розділ, «Правдивий образ», дуже важливий для мистецтвознавців, бо у ньому звернено увагу на вплив Ісуса на мистецтво. У восьмому розділі, п.з. «Розп’ятий Христос», автор аналізує значення хреста в літературі і мистецтві та різні метафори, що побудовані на особі Христа з 10-го і 11-го століть. Дев’ятий розділ, п.з. «Чернець,що править світом», присвячений головно бенедектинським монахам та монашеству взагалі, як і політичним подіям 11-го і 12-го століть, а десятий розділ, п.з. «Наречений душі», аналізує християнський містицизм.
В 11-му розділі, що його заголовок «Зразок Бога і людини», автор розглядає життя св. Франціска з Асісі, якого він зве «другим Христом», та аналізує зміни в Церкві, що наступили у 13-му і 14-му століттях, а 12-ий розділ, «Універсальна людина», присвячений відродженню євангельського Христа в добі ренесансу. Наступні два розділи, 13-ий і 14-ий, присвячені образові Ісуса Христа в добі реформації і контрреформації — заголовки тут такі: «Дзеркало вічности» і «Князь миру».
Далі слідує розділ під заголовком «Учитель здорового глузду», у якому автор розглядає образ Ісуса в науці та в філософській думці 18-го століття, а в 16-му розділі, названому «Поет духа», розглянено ідеалізми у філософії 19-го століття та добу романтизму, при чому звернено особливу увагу на протести проти шабльонового представлення Ісуса у літературі та мистецтві цієї доби. Ісус Христос тут, за словами Емерсона, представлений як «кобзар Святого Духа».
Останні два розділи особливо актуальні, бо вони аналізують ролю Ісуса Христа в житті людства нашого віку. «Визволитель» — це заголовок передостаннього розділу, в якому Пелікан розглядає важливість Ісуса у творах таких мислителів 20-го століття, як: Толстой, Магатма Ґанді й Мартин Лютер Кінґ, та Його вплив на революційні зміни останніх часів; а 18-ий і останній розділ, п.з. «Людина, що належить світові», аналізує впливи Христа поза межами християнського світу.
На цьому місці слід подати два основні твердження, що їх робить Ярослав Пелікан на підставі своїх студій. Перше твердження, що пояснює рівночасно, чому він написав цю книжку, звучить так:
«Незалежно від того, що хтось особисто може думати про Нього, вірити чи не вірити в Нього, Ісус з Назарету був домінуючою постаттю в історії західньої культури майже двадцять століть. Якщо б було можливо якимось надзвичайним маґнетом витягнути з цієї історії кожну частинку, у якій знаходиться бодай слід Його імени, скільки тоді залишилося б із тої історії? З Його народженням більшість людства починає свій календар, в Його ім’я мільйони кленуть і в Його ім’я мільйони моляться».
Друге твердження знаходимо при кінці твору (ст. 232-233), воно рівночасно і висновок автора:
«… у двадцятому столітті Ісус став предметом зацікавлення не тільки християн. Останні розділи цієї книги вказують, що коли пошана до організованих церков меншає, пошана до Нього зростає. Єдність і різноманітність портретів (себто образів Ісуса Христа) Ісус на протязі століть показали, що Він багато більший, ніж це снилося теологам у їхній філософії та Христології. В рамцях Церкви, але й теж далеко поза її межами Його особа та Його послання є, за словами св. Августина, «краса вічно старовинна й вічно нова», і тепер Він належить світові».
Особливо характерна риса книжки це те, що її автор написав стисло науково, але дуже приступною мовою. Її читають не тільки спеціялісти-науковці, богослови чи історики, але й теж аматори книжки взагалі, і люди, що цікавляться духовними набутками людства, як і особою Ісуса Христа. Слід теж відмітити, що автор написав книжку у правдивому християнському дусі. Читаючи твір Ярослава Пелікана, важко сказати, якого він віровизнання: православного, католицького чи протестантського. Він перш за все християнин, любитель Ісуса Христа — і ця любов віддзеркалена на усіх сторінках його праці. При тому слід додати, що праця написана об’єктивно, що їй притаманний суворий науковий підхід, але це не заперечує її теплоти, її інколи майже інтимного особистого ставлення до Ісуса Христа.
Книжка Ярослава Пелікана Ісус на протязі століть, це вартісний вклад в історію християнської думки, в історію мистецтва і культури. Її діяпазон надзвичайно широкий; вона охоплює розвиток культури західнього світу за останніх дві тисячі років. Ярослав Пелікан — це, мабуть, єдиний науковець сьогодні, котрий міг написати того роду твір. Він справді людина відродження, що зацікавлена й обізнана чи не з усіма ділянками людського духа.
Кінчаючи наш короткий огляд книги професора Пелікана, слід відмітити, що її автор вже від деякого часу цікавиться українською проблематикою. Ще у 1976 році він видрукував знаменитий есей про українську духовість у англомовному збірнику, що його видало Товариство «Св. Софія» у США п.з. Українська Католицька Церква — 1945-1975, і від того часу він часто виступав на наукових конференціях, організованих українськими організаціями у США і Канаді.
Та, мабуть, найважливіший для українців факт, що під цю пору професор Пелікан працює над біографією покійного Патріярха Йосифа Сліпого. Для тих, що обізнані з творчістю Ярослава Пелікана, ясно, що ця біографія буде не тільки книжкою про цього великого мужа УКЦеркви 20-го століття, але теж джерелом пізнання української еклезіології та історії Української Церкви.
Можна надіятися, що заплянована біографія Патріярха Йосифа Сліпого авторства Ярослава Пелікана, буде визначним вкладом у відзначення 1000-річчя Хрещення Руси-України на еміграції.
