За біль, за труди, за любов,
за пестощі і за опіку,
за кожний день, що був готов
до жертв великих —
найкращий цвіт шукай у свому дусі:
досмертну вдячність для матусі…
А згодом, як колись:
слабенький голос,
срібний волос,
тремтячі руки натякнуть
про день останньої розлуки,
— пести її,
огрій забуту згадку,
пести, як і вона тебе,
коли була ти ще малим дитятком…
(«Нова Хата» ч. 10, 1935 р.)
Поділитися:
